Вікторія Фещук

Тривожний рюкзак тривіршів Вікторії Фещук

05.12.2023

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Вікторія Фещук — письменниця, журналістка, учасниця письменницької резиденції у місті Кассель (Німеччина).

У жовтні цього року вийшла друком перша поетична збірка авторки — «182 дні». Історія створення та публікації заслуговує того, аби про неї написати. Спочатку вірш (чому саме «182 дні» — це вірш? дізнаєтеся в наступному абзаці) друкувався на особистих сторінках авторки в телеграмі та на фейсбуці. Потім, у лютому 2023, зʼявилася верстка німецькою, і лише в травні — українською. Зараз збірка українською  є у вільному доступі в pdf-форматі. Розповідаємо про неї докладніше.

Книжку «182 дні» можна сприймати по-різному: як поетичний зін, як щоденник у віршах, як поетичну книжку-метелик і навіть як поему, адже усі 182 вірші — це одна історія, що охоплює доволі довгий проміжок часу і велику кількість подій. Однак сама авторка зазначає, що це — вірш-щоденник, який вона вела з 24.02.2022 по 24.08.2022.

 

За пів року авторці довелося чимало переміщатися в просторі. На початку збірки зазначено: «Текст створено за маршрутом: Київ — Луцьк — Демидівка — Київ — Львів \Україна\ — Перемишль \Польща\ — Демидівка — Київ \Україна\ — Кассель \Німеччина\». І вже в першому вірші на нас чекають поспішні збори та потяг у західному напрямку: 

 

день 1

 

вчасно схопити кота

триматись за стрічку новин

усю дорогу

 

Цей вірш — своєрідне запрошення до подорожі. От тільки яка її кінцева мета? І чи справді «182 дні» — книжка про мандри?

Отже, за збігом обставин, яка згодом перетворилася на концепцію, один вірш дорівнює одному дню. І кожен з них — це коротке резюме, в якому дивним чином уміщується надто багато переживань, страхів, злості. Наче в тривожний рюкзак. А часом вірші нагадують короткі новини. Саме ті, що ми споживали майже цілодобово в найперші дні в умовах воєнного стану. Але, відкинувши метафори та порівняння, маємо визнати, що ці вірші мають також абсолютно практичну мету: задокументувати найважливіше. Перші відчуття і перші страшні враження, адже лише вони є найбільш правдивими та чесними.

 

У цьому авторці допомагає форма: всі твори збірки — тривірші. Поетична мініатюра — жанр, який вимагає від автора бути особливо влучним в умовах жорсткої словесної економії. І Вікторії це вдається:

 

день 25

 

повернуло на весну та лелеки

ще досі не прилетіли

 

всуціль порожні гнізда 

 

Триверсова будова віршів, лаконічність, сприйняття світу через споглядання природи — усе це нагадує японський поетичний жанр хайку. А наївні метафори поруч із жахіттями війни спонукають згадати поетичну манеру «Князя роси» Тараса Мельничука. Здогадку підтверджує пряме посилання на творчість поета так званого «витісненого покоління»:

 

день 163

 

рухатись мало

в такому густому повітрі передчуття

рухи причинно-наслідкові

 

Це далеко не єдиний випадок інтертексту: уже на самому початку збірки знаходимо згадку про роман Світлани Алексієвич:

 

день 3

 

по комендантській годині

зовсім не лишилось прокладок

 

у війни не жіноче обличчя

 

Апелювання саме до жіночого досвіду переживання війни — це також одна з характерних рис збірки, хоча і не визначальна. Насправді сутність книжки «182 дні» обертається навколо маршруту, що авторка дбайливо вказала на самому початку. І хоча в збірці майже немає прямих вказівок на геолокацію (окрім буквально трьох віршів), уважний читач безпомилково визначить, які вірші були написані в Україні, а які — за її межами. Й особливо теплими, сповненими споглядання та спокою (навіть коли весь світ перевернувся догори ногами) є перші 75 віршів, левову частку яких авторка писала на малій батьківщині.

Війни завжди були причиною вимушених переміщень. Починаючи з весни 2014 року, наша країна дізналася значення абревіатури ВПО. Цей колективний травматичний досвід, який набув величезних масштабів 24 лютого 2022-го, змусив переосмислити цінність дому. 

 

Тож для мене збірка «182 дні» — це вірші про дім. Дім маленький, як-от смт Демидівка, та дім великий — вся Україна. Дім, атрибутами якого є милі серцю речі: домашнє вино в погребі, збитошний пес, який унадився красти яйця, смородинові листочки на крашанках, заквітчані, мов наречені, дерева. А також — пам’ять предків і землі, перед якою відступає навіть страх смерті:

 

день 19

 

звідси ближче до землі

ніж куди-небудь

тут і лишаємось

Читайте також: Поезія другого літа великої війни: коли зростаються кістки