У Нідерландах нематеріальною спадщиною визнали вірші на сміттєвозах — серед них рядки уродженця Одеси

Рядки віршів, які з 1988 року друкують на роттердамських сміттєвозах, зокрема тексти уродженця Одеси Іллі Камінського, отримали статус нематеріальної культурної спадщини Нідерландів. Про це йдеться на сайті нідерландського Центру нематеріальної культурної спадщини. 

Рішення ухвалив сам Центр, який документує понад 400 місцевих традицій, ремесел і звичаїв. З цієї нагоди міська влада і нідерландська літературна фундація Poetry International показали нові поетичні рядки на машинах.

«З 1988 року поезія мандрує Роттердамом на наших сміттєвозах. Ви бачите її, коли їдете велосипедом на роботу або чекаєте, поки проїде вантажівка. Іноді прочитаєш рядок, який не відпускає до кінця дня. Те, що починалося як дивакувата ідея, стало частиною нашого міста», — розповіла виданню The Guardian заступниця мера Роттердама з питань культури Джоан Нуннелі.

Ідея належала художнику Гансу Абелману, який тоді керував напрямом мистецтва в публічному просторі в Роттердамі. Він вважав, що поезія належить усім, і запропонував проєкт фундації Poetry International та міському комунальному підприємству. Для проєкту місто отримало 12 нових машин, і на кожну нанесли окремий рядок.

Перший рядок написав міський поет Юлес Делдер: «Вірш — це повідомлення». Від нього походить назва проєкту, і це єдиний рядок, який щороку повертається на одну з машин.

Поезію для сміттєвозів добирає Poetry International. Спершу це були вірші гостей щорічного фестивалю в Роттердамі, часто поетів, які не могли вільно висловлюватися у власних країнах.

Серед них — Ілля Камінський, який 1993 року разом із родиною емігрував до США й пише англійською. Його рядок «Раз чи двічі в житті чоловіка обчищають, як яблуко» їздить містом з 2014 року. 11 червня 2022 року під час фестивалю Poetry International поет сам відкрив машину з рядком зі своєї збірки «Deaf Republic» (2019): «Звук, якого ми не чуємо, підіймає чайок з води». Це перший рядок проєкту, нанесений водночас нідерландською та англійською. 

Тепер на сміттєвози потрапляють і тексти мешканців міста. Фундація щороку проводить конкурс для роттердамців, а також влаштовує конкурси й воркшопи для водіїв. У 2026 році на машинах уперше з’явився вірш жестовою мовою, який підготували разом зі спільнотою людей з порушеннями слуху.

Від 2013 року рядки віршів має кожен сміттєвоз Роттердама. У 2026 році місто подовжило співпрацю з Poetry International безстроково за умови, що містом постійно їздитимуть щонайменше 75 поетичних рядків. Сьогодні їх понад 150.

«Мене найбільше захоплює, що це не гучна заява, а тиха, постійна присутність поезії в місті», — зазначила директорка Poetry International Діана Чін-А-Фат.

Водій Пауль Кейзер кермує сміттєвозом з 1988 року і сам інколи пише вірші. «Ми живемо в метушливому світі, а коли читаєш трохи поезії, заспокоюєшся», — каже він. За його словами, перехожі здебільшого реагують захоплено, але часом зізнаються, що не розуміють рядка.

Ідею перейняли й за кордоном. 2016 року Франкфурт запустив подібний проєкт Müll & Poesie, а на Франкфуртська книжкова виставка того ж року німецький сміттєвоз отримав рядок нідерландської поетки Анніке Брассінги.

Вірші з роттердамських машин виходили й окремими книжками: 1996 року — ілюстрована збірка «Вірш — це повідомлення», а 2023 року, до 35-річчя проєкту, — збірка «Міста не ховаються, коли йде дощ».

Нагадаємо, у липні 2026 року в метро Києва, Харкова й Дніпра розмістили плакати з віршами авторів із шести країн. У вересні 2026 року нідерландське видавництво M10Boeken анонсувало збірку поезій Дмитра Лазуткіна в перекладі Романа Нестеренка.