Вірші шукають своє місце – чи інфраструктура поезії в Україні?

В Україні завжди був певний пієтет до поетів, а кількість людей, які так себе називають, складає, мабуть, тисячі. Утім, чи існує сьогодні гармонійна інфраструктура, яка сприяла б якісному розвитку поета, чи це тільки його особисте завдання? Питання відкрите. Спробуймо разом розібратися в тому, яким є ландшафт сучасної української поезії.

Журнали, альманахи та друковані часописи

Ретроспективно друковані журнали та альманахи відігравали важливу роль у розвитку української поезії, тривалий час лишаючись одним з основних засобів її поширення.

Так, наприклад, заснований 1956 року в Харкові часопис «Прапор» після розпаду СРСР утратив державну підтримку, але здобув допомогу діаспори, змінив у 1991 році назву на «Березіль» і зумів повернути заборонених радянським режимом поетів Розстріляного відродження в українське літературне поле. Історія «Березоля» – це історія про те, як радянський журнал трансформувався до друкованого майданчика, що з приходом української незалежності став якісною альтернативною періодикою, де молоді поети могли публікуватися, знаходити однодумців, професійну підтримку й критику, формувати тогочасне поетичне середовище. 

Крім «Березоля» на зорі незалежності України виходила низка інших друкованих видань, що формували навколо себе літературну та мистецьку спільноту. У 1989 році поет Юрій Іздрик заснував журнал «Четвер», який активно діяв у 1990-х та на початку 2000-х років, бувши альтернативним простором українського андеграунду та частиною «станіславського феномену в Івано-Франківську». 

Із січня 1992 року в Києві почав випускатися раніше діаспорний журнал «Сучасність» – місячник про літературу та мистецтво, в якому публікувалися твори українського постмодернізму, зокрема й поетичні. 

З 2005 року видавався журнал «ШО», попри свою двомовність важливий для формування української поезії й прози. Так, за його підтримки з 2006 і до 2018 року проводився щорічний міжнародний фестиваль поезії «Київські Лаври», очолюваний головним редактором  «ШО» Олександром Кабановим. На фестивалі виступали такі поети як Сергій Жадан, Маріана Кіяновська та Дмитро Лазуткін.

«Кур’єр Кривбасу», заснований Григорієм Гусейновим у Кривому Розі, також став одним із важливих друкованих видань незалежної України, в якому регулярно публікувалася поезія. Заразом слід згадати й львівський часопис «Дзвін», вагоме та авторитетне паперове видання, в якому друкувалося поетичне середовище початку 90-х років, а на початку 2000-х років функціонував і літературний альманах «Київська Русь», орієнтований на сучасну молоду літературу.

Поетична періодика та електронно-цифровий простір

Сьогодні у зв’язку з активним розвитком цифрових технологій значна частина важливих раніше друкованих журналів й альманахів припинила існування, а решта дещо розгубила вплив. Паперова періодика поступилася місцем електронно-цифровим виданням і соціальним мережам. Так, наприклад, важливим онлайн-майданчиком, де можна публікувати власну поезію, є літературний портал Litcentr – платформа однойменної громадської організації, заснованої в листопаді 2008 року. Ключова ідея цього проєкту полягає в популяризації українських авторів в Україні та за її межами. На сайті Litcentr можна зокрема почитати вірші Ірини Шувалової, Ігоря Мітрова, Богдана-Олега Горобчука, Василя Карп’юка, Маргарити Ротко. Крім того, на цьому ресурсі існує регулярно оновлювана добірка актуальних літературних конкурсів, переможці яких нерідко стають активними учасниками літпроцесу.

У 2022 році при Інституті Літератури в Кракові запустили літературний українсько-польський проєкт «Посестри» – онлайн-часопис, на сторінках якого публікуються насамперед оригінальні поетичні та прозові твори українських і польських письменників обома мовами, а також різноманітні переклади, критичні матеріали й наукові дослідження. Журнал щотижневий, тож нові добірки української поезії з’являються тут регулярно. У «Посестрах» уже публікувалися вірші Олександра Ірванця, Дмитра Лазуткіна, В’ячеслава Левицького, Олега Коцарева, Елли Євтушенко та багатьох інших українських поетів сучасності поряд із лірикою польських авторів (Юзефа Чеховича, Тадеуша Ружевича, Віслави Шимборської та інші). Також редакція журналу, яку, до речі, складають українці (наразі це автор ідеї проєкту, поет Юрій Завадський, письменниця й перекладачка Олеся Мамчич, художниця й режисерка Софія Салецька) звертається й до публікації класичних творів обох літератур. Доступ до видання вільний, завдяки чому читати його можуть усі охочі.

Менш масштабними, але не менш амбітними є численні некомерційні літературні проєкти, серед яких, зокрема, журнал «Легіт» (засновниця Ніна Щур) і самвидавний зін «Так ніхто не писав» (заснувала Софія Потоцька). Обидва ці видання виникли у 2024 році й випускаються одночасно і в цифровому, і в паперовому вигляді, при чому в першу чергу з’являються саме друковані версії. Орієнтовані вони насамперед на публікацію творів молодої генерації українських авторів, хоча й не обмежуються лише цим. Паралельне існування обох журналів у паперовому й цифровому вигляді засвідчує, що для автора й сьогодні важливо мати фізичну реалізацію власної творчості, навіть попри те, що електронні публікації доступніші.

Не останню роль у нинішньому літературному процесі відіграють профільні онлайн-платформи, такі як «АРКУШ» і «Букнет». Попри те, що основну частину публікованих там текстів складає проза, на обох сайтах є рубрика «Поезія», де автори-початківці можуть розміщувати свої твори. Охоплення окремих поетичних добірок на цих сайтах можуть сягати тисяч переглядів, навіть попри те, що імена їхніх авторів не відомі широкому загалу.

Зрештою, нині майже кожен український поет має власну сторінку з віршами у Фейсбуці, канал у Телеграмі чи профіль в Інстаграмі. Для молодих авторів публікація текстів онлайн є хорошим способом сформувати читацьку аудиторію, знайти спільноту однодумців, загалом стати помітними в літературних колах. Навіть для вже відомих авторів соціальні мережі є важливим інструментом популяризації творчості: так, наприклад, поетичний успіх Юрія Іздрика багато в чому пов’язаний з активністю його фейсбук-сторінки з віршами – значна частина його нових читачів прийшла саме звідти.

УВАГА, КОНКУРС!

Назвати всі літературні змагання, які відбувалися в Україні раніше й проводяться досі – завдання із зірочкою, тож спробуємо згадати принаймні кілька найважливіших. 

Серед них – заснований в 1993 році літературний конкурс видавництва «Смолоскип», завдяки якому українська література отримала поетичні звучання широко відомих сьогодні авторів. Його лауреатами в різні роки ставали Сергій Жадан, Маріанна Кіяновська, Дмитро Лазуткін, Мар’яна Савка,  Іван Андрусяк, Катерина Калитко, Андрій Любка, Ія Ківа, Лесь Белей, Катріна Хаддад та багато інших представників поетичного зрізу української літератури. Зрештою, у своїй концепції «Смолоскип» зосереджується на тому, аби підсвічувати видимість молодих учасників поетичного процесу. Так, лауреати першої та другої премій отримують право на безкоштовну публікацію конкурсних рукописів у вигляді окремих книжок, а лауреати третього ступеня можуть видати свої тексти, розділивши зі «Смолоскипом» вартість друку. Для багатьох переможців конкурсу така публікація стає дебютною й прокладає шлях у літературне майбутнє. 

Читайте також: Видавництво «Смолоскип» – між різних вогнів і на різних континентах

Іншим важливим літературним змаганням є щорічний конкурс «Гранослов», започаткований ще на зорі української незалежності за підтримки Національної спілки письменників України. Сьогодні умовами участі в «Гранослові» є відсутність у конкурсанта виданих поетичних книг, а також вік до 35 років. Такі обмеження продиктовані метою конкурсу, що полягає в підтримці молодих українських авторів на шляху до публікації першої книги. Переможцями «Гранослова» ставали Сергій Пантюк, Юлія Мусаковська, Олег Романенко та багато інших знаних нині поетів.

Вагомим для формування молодої генерації авторів став міжнародний поетичний конкурс «Гайвороння», створений у 2014 році за ініціативи поетів Ігоря Астапенка та Богуслава Поляка. Переможці конкурсу мали можливість  видавати свої поетичні збірки в партнерському видавництві «Люта справа». На початку повномасштабного російського вторгнення конкурс припинив свою діяльність. Утім, за роки існування в ньому взяли участь понад 2500 тисячі авторів, а проєкти команди конкурсу були презентовані на Форумів видавців у Львові (йдеться, зокрема, про змагання переможців різних років у межах «Гранд-фіналу Гайвороння»), а також на «Книжковому Арсеналі». Серед учасників конкурсу були такі поети та поетки як Юліана Лесняк, Сергій Рубнікович, Ія Ківа, Ірина Сажинська, Софія Безверха, Юрій Матевощук, Ростислав Кузик та інші. 

У контексті розмови про розвиток української поезії також варто згадати «Молоду республіку поетів» – літературний проєкт і конкурс, які заснував поет, перекладач і дизайнер Ілля Стронґовський. Протягом трохи більше, ніж десятилітнього існування конкурсу (з 2005-го по 2016-й рік) його учасники традиційно отримували можливість виступити на Букфорумі,  а починаючи з 2010-го року рукописи переможців гран-прі видавалися окремими збірками (за винятком 2014-го, коли нагородою стала путівка на літературну резиденцію «Станіславський феномен» в Івано-Франківську). Так за підтримки ГО «Форум видавців» побачили світ книги впізнаваних сьогодні авторів: «Камінь дощу» Лесика Панасюка, «Літери і стихії» Катерини Девдери тощо.

Не слід забувати й про конкурс Фестивалю живої поезії «Молоде вино», започаткований Творчою асоціацією «500» у співпраці з видавництвом «Смолоскип». Тут переможцям дарували статуетки глиняних жаб (адже на переконання засновників конкурсу в момент його створення – у 1990-ті роки – літературний процес в Україні був схожий на болото).

Усі згадані тут конкурси (а також низка інших, не менш важливих) відкрили велику кількість нових поетичних голосів насамперед завдяки своїм нагородам: виданню книжок переможців і доступу до сцен літературних фестивалів. Дебют – це важливий етап кар’єри будь-якого письменника, а для поета публікація першої книги – складніше завдання, ніж, до прикладу, для прозаїка, зокрема з огляду на різницю в оцінці потенційного комерційного успіху.

Поетичні осередки: крутитися із «Дзиґою», читати поезію в «Купідоні», бути частиною тусівки

Українське поле літератури традиційно багате на різноманітні поетичні осередки, строкаті й самобутні. Так, у Львові на вулиці Вірменська, 35, культовим місцем поетичної, як і загалом творчої тусівки є кнайпа «Під Клепсидрою», відома більшості як артцентр «Дзиґа». Саме «Дзиґа» стала ключовим простором Львова для українських поетів, де поезія, як і загалом література виходила за рамки мейнстриму, формуючи живу традицію андеграундного мистецтва. Засновником легендарної «Дзиґи» був культуртрегер Маркіян Іващишин у 1993 році, який і сформував та об’єднав навколо себе середовище незалежної української поезії. Крім того, дзиґівська кав’ярня була простором для літературної формації Бу-Ба-Бу, сюди приходили читати свої тексти Олег Лишега, Віктор Неборак, Юрій Адрухович, Сергій Жадан, Григорій Семенчук та інші. «Дзиґа» і досі залишається простором, де відбувається діалог різних літературних поколінь, а також стирається межа між поезією та музикою, перформативним та візуальним мистецтвом. Так, артцентр неодноразово приймав у себе поетичний кластер Форуму видавців: у 2026-му, наприклад, під кураторством письменниці та журналістки Олени Павлової тут читали поезію Остап Сливинський, Ірина Старовойт, Павло Коробчук, Ярина Сенчишин, Григорій Семенчук, Мар’яна Савка, Маріанна Кіяновська, Ігор Мітров, Гаська Шиян.

Зрештою «Дзиґа» стала, такою собі, поетичною кнайпою, де завжди можна зустріти когось з відомих поетів, підсісти за сусідній столик та приєднатися до мистецького товариства. Поговорити про те, що має сенс.

Якщо у Львові є «Дзиґа», то в Києві на вулиці Євгена Чикаленка розташована одна з важливих локацій для мистецької мапи міста – кнайп-клуб «Купідон». Місце, яке вже стало культовим для поетів, прозаїків, художників, музикантів та інших митців. Свої двері «Купідон» відчинив у 1995 році, а його мистецька концепція досі інспірує до спільнотворення, поетичних читань, квартирників і зустрічей різних літературних поколінь. Ініціатором створення цього мистецького простору був письменник Юрко Покальчук,  пізніше до ідеї кураторства приєднався поет Олександр Ірванець; відкрив заклад і лишається його власником до сьогодні Федір Баландін. У «Купідоні» завше можна було зустріти класиків  української літератури, випити з ними кави, почитати власну поезію та послухати інших.

Одна з найдавніших ініціатив «Купідона» символічно бере початок 30 листопада 2013 року – суботнього ранку після побиття студентів беркутівцями на Майдані. Це – «Перша поетична кава», в межах якої щотижня в один і той самий час збираються різні поети та поетки – відомі й початківці. «Першокавовий» формат привіз із Хорватії поет Юрій Позаяк, а першим постійним модератором цієї події став Олександр Ірванець. Приходячи на «поетичну каву», кожен може прочитати свої вірші, подискутувати, знайти своїх людей та отримати пакунок кави, можливість публікації в тематичній антології та цінні знайомства. «Перша поетична кава» – місце вільного обміну творчістю, без утисків і цензури (окрім цілком виправданої заборони читати вірші російською мовою). До речі, протягом історії свого існування «Перша поетична кава» неодноразово виходила за межі «Купідона»: іноді – під час Букфоруму – вона переміщувалася в «Дзиґу», іноді – на свіже повітря, в парк Шевченка в Києві, а також – на період ремонту основного місця проведення – в літературну кав’ярню-бутік «Tintin» у Сквері київських інтелігентів. 

Натомість у Харкові ще наприкінці дев’яностих – на початку нульових прижилися й розвинулися традиції поетичного слему, які вже пізніше поширилися звідти на інші міста України. Якщо коротко окреслити ідею цього явища, то вона полягає передусім у тому, аби молоді автори могли позмагатись одне з одним, балансуючи між поезією, стендапом і діалогом з глядачами. Одними з перших поетичний слем підтримували представники мистецького об’єднання «Остання Барикада», яке було засноване в 2001 році в Києві, але потім переїхало в Харків і у 2006 році було офіційно зареєстроване як громадська організація. Серед проєктів цього об’єднання було багато фестивалів, що проводилися в різних куточках України: «День Незалежності з Махном» у Гуляйполі, Харківська, Київська й Луцька барикади, музично-літературний фестиваль «ДОРОГА НА СХІД» на Луганщині тощо. Слем був важливою частиною кожного з них.

Дещо пізніше зусиллями харківської літературної організації H4O слем набув формату щомісячних заходів, а зараз, мабуть, найпомітніша в Україні платформа за цим профілем має назву LitSlamUA. Заснована вона була у 2019 році (і знову – в Харкові!) Артемом Ельфом, Олександром Кудом та Анною Помазан. Цьогоріч LItSLamUA спільно з літературною агенцією OVO організували перший офіційний український відбір до європейського чемпіонату з поетичного слему World Poetry Slam Ukraine. Фінал відбору провели в рамках фестивалю «Книжковий Арсенал» – його переможницею стала Скалозубство (Юлія Яськова). 

Активних представників цього руху протягом часу його існування в Україні було багато. Поет, музикант і культурний діяч Григорій Семенчук, багаторазовий учасник і член журі слем-івентів (зокрема в Хмельницькому та Львові, а не лише в Харкові чи Києві), з-поміж найяскравіших слемерів виокремлює Євгена Малиночку, Ніколассона, Євгенію Громову.

Загалом у полі української поезії було й лишається доволі багато різношерстих тусовок і угруповань, тож кожен автор цілком здатен знайти щось для себе.

У цьому контексті можна згадати також іронічний, а тому постмодерністський за духом Літературний орден ім. Святого Зіберта Світлого, заснований на Замковій горі 1 листопада 2015 року групою однодумців з химерними титулами (Магістр, Мученик, Митрополит, Інквізитор та Ігуменя); активну останні роки спільноту молодих поетів «Перцепція»; добре впізнаване літературне роз’єднання «Грань» Ростислава Кузика, яке протягом свого існування з 2018 року провело чимало літвечорів і поетичних перформансів (учасники «Грані», до речі, також неодноразово читали свої поезії в «Дзизі»). Більшість угруповань і тусовок відкриті до нових учасників та з різною інтенсивністю організовують мистецькі події (зокрема в рамках книжкових фестивалів, про які детальніше поговоримо далі), тож з усією впевненістю можна стверджувати, що цвіт сучасної української поезії буяє пишно й безупинно.

Видавництва поезії: опублікувати збірку віршів і сформувати новий канон

Серед українських видавництв, які займаються публікацією поезії, є й великі, і середні, і зовсім маленькі (або ж нішеві). Більша частина публікує збірки віршів незалежно одна від одної, але дехто видає книжки в межах цілих поетичних серій.

Так, наприклад, велике видавництво «А-ба-ба-га-ла-ма-га» своєю серією «Українська поетична антологія» фактично формує власний варіант канону української поезії. У межах серії з моменту її започаткування у 2012 році вийшло вже понад 30 книжок, серед яких три антології («Антологія української поезії XX століття», «Так ніхто не кохав. Антологія української поезії про кохання», «Українська лицарська поезія») і вибране зі збірок окремих поетів: Богдана-Ігоря Антонича, Миколи Вінграновського, Ліни Костенко, Миколи Воробйова, Василя Голобородька, Юрія Андруховича та багатьох інших. Серед найбільших чеснот серії є актуалізація творчості представників Київської школи поезії, публікація коментованих видань шістдесятників, вісімдесятників і дев’яностиків, зручний формат і упізнаваний дизайн.

Альтернативну версію пантеону авторів сучасної української поезії пропонує читачам уже згадуване видавництво «Смолоскип», яке впродовж усіх років існування літературного конкурсу веде лік серії «Лауреати “Смолоскипа”». Так зокрема побачили світ самобутні збірки віршів Ірини Шувалової «Ран», Богуслава Поляка «Тирлище», Зази Пауалішвілі «Реґіна Ольсен», Олександра Мимрука «Цукровик», Ігоря Мітрова «Голандський кут» та ін. Більшість поетів-лауреатів «Смолоскипа» сьогодні є активними учасниками літературного процесу. За схожим принципом, щоправда, без концептуалізованої серії, діє видавництво «Антивидавнитцво» Івана Кулінського, яке публікує окремими книгами рукописи переможців свого конкурсу «Fucking Genius Poetry». Так, наприклад, вийшли збірки віршів Дар’ї Зоріної «Органіка» та Ярослава Корнєва «Мальовані стовпи».

Експериментальна серія «Тонкі лінії» поета Станіслава Бєльського та невеликого дніпровського видавництва «Герда» концентрується на виданні децентрованої поезії з нелінійними текстами й нестандартними формами. Тут, наприклад, вийшли книжки «Я запропонувала, м’ясники» Даші Суздалової, «Прогуляна повітряна тривога» Олега Коцарева, «Замість обличчя» Марічки Сташко.

Якщо ж говорити про видавництва, які публікують поезію не серійно, але регулярно, то слід згадати насамперед «Видавництво Старого Лева». Воно активно співпрацює із поетичним кластером Букфоруму, а нещодавно його співзасновниця та головна редакторка Мар’яна Савка створила новий фестиваль під назвою «Земля поетів», учасниками якого є автори видавництва. «ВСЛ» видало книжки багатьох українських поетів та поеток, серед яких Катерина Міхаліцина, Юрій Іздрик, Сергій Жадан. Одним із найяскравіших та найбільш читаних авторів «Видавництва Старого Лева» в часи повномасштабної війни є Артур Дронь із поетичною книжкою «Тут були ми».

Авжеж, одразу потрапити у велике видавництво чи літературну серію, або ж виграти поетичний конкурс може бути доволі складно, а тому авторам-початківцям слід придивитися до менших видань і проєктів, які спеціалізуються на публікації поезії. Так, видавництво «Крок», створене у 2009 році в Тернополі поетом та перекладачем Юрієм Завадським. Попри те, що воно фокусується насамперед на перекладній літературі та відкритті іноземних авторів для українського читача, тут публікуються й наші поети. Серед авторів, які співпрацювали із цим видавництвом – Іван Байдак, Вікторія Дикобраз, Анастасія Лещишин, Юрій Матевощук.

Ще одне видавництво, яке почало розбудовувати свою поетичну серію, «Сумна Вівця», засноване у 2018 році в Тернополі, переважно фокусується на створенні видавничої та супутньої продукції для книголюбів, художників, архітекторів і всіх, хто цікавиться мистецтвом та візуальною культурою, але також видає вірші. Одним із цікавих дебютів «Сумної Вівці» стала поетична збірка «Наприкінці світла» поета, перформера, перекладача Ростислав Кузика. Тут також видавалися поети Юрій Завадський, Іван Поливода,  Вікторія Фещук, Роман Воробйов.

«Poetry Project» – поетичний проєкт, заснований у 2025 році. Серед авторів та авторок Оксана Стринадюк, Надія Косаревич, Віталія Грицак, Дар’я Лісіч, Віталій Данищук. Переважно це книжкові дебюти, тож «Poetry Project» цілком підходить для тих, хто лише намацує свій шлях у поезії.

Насамкінець, слід згадати і про дуже молоде видавництво поезії «Вогнепис», яке заснувала українська поетка, членкиня Національної спілки письменників України Вікторія Коваль у листопаді 2024 року. За короткий час існування у «Вогнеписі» вийшло вже більше десяти книжок, серед яких збірки віршів Уляни Гнатюк, Зоряни Войтів, Міші Нескрової, Дмитра «Расті» Канупєра та інших.

Отже, і досвідченому авторові, і початківцю цілком під силу знайти свого видавця, якщо уважно проаналізувати поетичний сегмент книжкового ринку.

А тепер – пофестивалимо?

Важливу роль у формуванні українського поетичного ландшафту відіграють літературні фестивалі, яких у нашій країні немало. Вони не існують у вакуумі: їхні організатори тісно співпрацюють одне з одним, видавництвами, конкурсами, мистецькими угрупованнями та окремими діячами культури.

Участь у фестивалі надає поетові можливість бути по-справжньому почутим: так, наприклад, у межах уже згадуваних львівського Форуму видавців та «Книжкового Арсеналу» регулярно організовуються поетичні сцени, основна функція яких полягає в тому, щоб стати простором декламації та обговорення віршів різних авторів – від початківців до мастодонтів.

Загалом Букфорум (раніше – «Форум видавців») за період свого існування з 1994 року підтримав чимало цікавих проєктів у межах поетичного кластера. З-поміж них слід згадати насамперед «Велике повернення Нью-Йоркської групи», коли до Львова прибули для презентації фільму «Акваріум в морі. Історія Нью-Йоркської групи» та поетичних читань  Юрій Тарнавський та Богдан Бойчук; презентацію антології «Grand Tour» Яна Вагнера та Федеріко Італьяно з 730 віршами сучасних європейських поетів, зокрема українських (Остапа Сливинського, Галини Крук та Андрія Бондаря та ін.); читання авторів-комбатантів та цивільних поетів у часи повномасштабного вторгнення. 

Формат проведення фестивалю неодноразово змінювався (у ковідний 2020-й він узагалі проводився онлайн); трансформувався й підхід до наповнення його програми. Раніше чимало поетичних подій реєструвалося з ініціативи самих авторів, а зараз відбулася переорієнтація на роботу кількох основних кураторів. З усього цього можна зробити короткий висновок: переоцінити важливість і впливовість Букфоруму на сучасний літературний процес в Україні важко.

Під час цьогорічного Bookforum 2026 у Львові відбулася літературна співпраця з молодіжною поетичною ініціативою «Плем’я Тверде» – угрупуванням, що працює з сучасною перформативною поезією. Як розповідає голова Стратегічної ради Львівського міжнародного BookForum, поет і перекладач Остап Сливинський, поетична ініціатива «Плем’я Тверде» мала власну кураторську програму «Ніч поезії та музики», у рамках якої об’єдналися молоді автори віршів, музиканти, перформери.

Ще один знаковий міжнародний фестиваль – «Книжковий Арсенал». Він традиційно має велику Поетичну програму, яка щороку налічує десятки різноманітних заходів, переважно на Вуличній сцені. Завдяки цьому фестиваль є простором, де на повну силу можуть звучати нові й давно відомі поетичні голоси. Не менш важливим є щорічний Міжнародний поетичний фестиваль MERIDIAN CZERNOWITZ, який функціонує з 2010-го року й до сьогодні. Його учасники – українські та іноземні поети, які насамперед є авторами однойменного видавництва.

Також слід згадати про фестиваль «Книжкова Країна», який, починаючи з 2024-го року, проводиться навесні й восени на ВДНГ у Києві. Завдяки вдалому розташуванню й безкоштовному входу цей фестиваль є одним із найбільш відвідуваних в Україні. Тут теж знайшлося місце для презентацій поетичних книжок і авторських читань.

Так, наприклад, у вересні 2024-го року в межах фестивалю відбулася презентація антології мілітарної поезії «#ФРОНТМЕНИ» (упорядниця Анаїд Агаджанова, видавництво «Видавництво 333»), що стала однією з трьох найпопулярніших подій тієї «Книжкової Країни». Згодом проєкт переріс у велику спільноту культурних діячів із військовим досвідом, завдяки співпраці з якою на «Книжковій Країні» є сильний акцент на мілітарній поезії

Інша важлива ініціатива – Місяць авторських читань (МАЧ) – транскордонний фестиваль Центрально-Східної Європи, заснований у чеському місті Брно в 1999 році, а згодом його географія розширилася, і з 2015 року він почав проводитися у Львові. Традиційно цей фестиваль тривав 31 день, але у 2026 році через усі обмеження, пов’язані з реаліями повномасштабного вторгнення, скоротився до трьох днів.

За весь час існування у Львові фестиваль вже став простором, де зустрічаються різні форми літератури, культури поколінь, поети, літературні критики та головне нові сенси в оптиці літератури та слова.

Контурна карта «Землі Поетів»

Детальної уваги заслуговує молодий Міжнародний поетичний фестиваль «Земля Поетів», заснований 2024 року у Львові видавчинею та письменницею Мар’яною Савкою. Фокус «Землі Поетів» передусім спрямований на підсвічування голосів української поезії, фіксування реальності та досвідів країни, які трансформуються у слово одразу в кількох вимірах поетичної оптики. Протягом двох років існування до участі у фестивалі долучилося понад шість десятків українських авторів. Водночас це простір для транскордонного поетичного діалогу, оскільки щороку на фестиваль приїжджають видатні літератори з Польщі, США, Швеції, Естонії та інших країн.

«Мені дуже хочеться, щоб фестиваль був опорою для молодих – і не лише поетів, але й тих, хто любить слово, мистецтво і культуру в ширшому сенсі», – міркує засновниця фестивалю Мар’яна Савка.

Вона зауважує, що для того, аби залучити якомога більше творчої молоді, у межах цьогорічного фестивалю є дві важливі співпраці. Одна – з Олегом Онещаком, який разом зі Школою вільних і небайдужих провели конкурс мелодекламації «Риба» поміж школярами і студентами, і переможці конкурсу будуть читати вірші отримають свої нагороди на фестивалі. 

Друга – з художницею та викладачкою Львівського коледжу декоративного та ужиткового мистецтва ім. І. Труша, що оголосила конкурс малюнка «Портрети поетів», до якого підключила представницьке журі з українських і не тільки художників. За задумом, роботи переможців цього конкурсу прикрасять стіни однієї із зал фестивалю, а переможці – студенти та  школярі – отримають грошові винагороди. 

Також Мар’яна Савка звертає увагу на те, що в програмі фестивалю є подія від благодійного фонду «Голоси дітей» та видавництва Audiostories «Видноколо: горизонти майбутнього», де поетка Катерина Міхаліцина поспілкується з молодими авторами.

Крім того, на «Землі Поетів» є місце для поетичних читань учасників та учасниць іншого фестивалю-воркшопу для молодих авторів – «Прописів». Цей літературний проєкт заснував Український ПЕН у 2021 році в Івано-Франківську. Як зазначає керівник «Прописів» Остап Сливинський, ключова ідея цієї ініціативи полягає в тому, щоб допомогти авторам-початківцям зайти в літературу та знайти для себе найвідповідніші форму, інтонацію, а головне – середовище: творче, відкрите, приязне, яке оцінило б, або критикувало б з емпатією спільноти.

Частиною театральної програми третьої «Землі Поетів» стане створена за поезією Розстріляного відродження вистава «Земля пам’ятає ім’я», в якій виступають підлітки малої театральної академії Школи мистецтв вільних та небайдужих. Як розповідає видавчиня та ініціаторка Міжнародного поетичного фестивалю в Україні, цього року на «Землі Поетів» буде також і літературний експеримент: вільний мікрофон для всіх охочих прочитати свої тексти публічно.  

Мар’яна Савка ділиться, що цьогоріч головна концепція фестивалю — «Українські титани: нове міфотворення». Вона пов’язана з багатозначністю слова «титан» – це одночасно і постать надлюдської сили, і метал, що стає частиною людського тіла. В Україні ці два значення зустрічаються в людях, які повертаються з війни з титановими пластинами після поранень. «Ми називаємо їх титанами, намагаючись знайти слово, співмірне з пережитим.  Нам важливо показати молоді, що вони проросли з такої землі, яка народжувала і народжує людей світової культури. І часто саме ці люди ставали опорою для цілої нації», – зазначає засновниця фестивалю

Також Мар’яна Савка зауважує, що їй би дуже хотілося вийти за межі суто поетичної ніші, тому на фестивалі знайшлося місце для різних мистецьких проявів і експериментальних форматів. Так, наприклад, надзвичайно цікавою може стати подія «Зона голосу. The game is not over», де на сцені пʼятеро поетів-комбатантів читатимуть вірші, на екрані фігуруватиме відеогра S.T.A.L.K.E.R., а музичний супровід надасть ді-джей Роланд Орбан, імпровізуючи і перевтілюючи симфонічну музику Бориса Лятошинського в електронні біти. 

Цьогорічними учасниками та учасницями «Землі Поетів» будуть автори української та міжнародної поетичної сцени, поети-комбатанти. Крім великої поетичної частини на тут буде симбіоз музики, театру, перформативного мистецтва, інтелектуальних розмов про міфотворення та реальність нашого часу, дискусій з публічними інтелектуалами, філософами, літературознавцями та іншими дієвцями культури. 

То чи існує сьогодні поетична українська інфраструктура?

Авжеж, картографувати весь ландшафт української поезії – завдання, яке навряд можна вичерпно реалізувати в межах однієї статті. Так, наприклад, уваги заслуговують поетичні осередки й угруповання Одеси («Оголені поети», «Зелена лампа»), Дніпра («Хвиля», «Front of Poetry», «Art & Rest») та інших міст України, а серед літературних резиденцій, крім згаданого тут «Станіславського феномену», що функціонував раніше в Івано-Франківську, слід назвати активні й значущі для нинішнього літпроцесу BAZHAN Residency, Харківську резиденцію в будинку «Слово» тощо. Утім, можна зробити висновок, що сьогодні в літературному полі домінують неформальні літературні об’єднання та групи, а найпродуктивнішими шляхами відкриття нових і популяризації вже відомих імен у поезії є конкурсний і фестивальний (перелік подібних ініціатив, звісно, не вичерпується наведеними в нашому матеріалі тут прикладами).

Паперові журнали минулого під тиском цифрових технологій зникли чи були змушені перейти в онлайн (повністю або частково), а нова, часто некомерційна періодика виходить щонайменше і в електронці, і друком. Соціальні мережі стали місцем, де автори самостійно популяризують свою творчість, але мати власну друковану книжку й досі важливо, тож книговидання все одно постійно розвиваються: з’являються нові поетичні серії й окремі від них збірки віршів. Зі зрозумілих причин тематика текстів останніх років здебільшого мілітарна, а важливими учасниками літпроцесу є поети-військові.

І найголовніше: все це існує як одна велика, складна й розгалужена інфраструктура, яка хоч і не без помилок і прогальмовувань, але функціонує. Тож якщо комусь видається, що зараз вірші ніхто не читає, не пише й не друкує, то це, швидше за все, пов’язано з туманом особистої необізнаності, розвіявши який можна побачити мальовничий краєвид поезії.

Читайте також: Голоси фронту, пам’ять та дихання спільноти на Землі поетів