«Виростуть їй нові сестри, знов співатимуть життя» — як справи Віки Амеліної тривають

Ось уже рік із 1 липня 2023 року Вікторії Амеліної немає з нами. Немає української письменниці та журналістки, громадської діячки, а також дружини й мами, власниці білої собаки, на ім’я Вовчиця. Цього дня після ворожого удару ракети по піцерії «Ria Pizza» і несумісного з життям поранення вона пішла від нас. Але її сестри, брати продовжують справи, у які вона вірила, за які боролося, якими надихала. Цілий рік її рідні і близькі, друзі, українська культурна спільнота, письменники й дієвці з різних країн зберігають пам’ять про Вікторію і співають про життя.

Вікторія була переважно авторкою прози, проте з початком повномасштабного вторгнення почала писати вірші. Вікторія називала її «не-поезією», «наче у мову влучив снаряд». В одному вірші вона писала:

У весняне синє поле 

вийде жінка в чорній сукні

імена сестер кричати

наче птах в порожнє небо

Викричить усіх із себе

ту, що відлетіла швидко

ту, яка про смерть благала

ту, що не спинила смерть

ту, яка чекає досі

ту, яка ще досі вірить

ту, що сорок днів мовчить

Викричить усіх їх в землю

наче біль засіє в полі

з болю та імен жіночих

виростуть її нові сестри

знову співатимуть життя

Справи Вікторії Амеліної, які вже рік продовжують її сестри і брати, стали основою нашого матеріалу.

Які книги Вікторії Амеліної вийшли за цей рік без неї?

До загибелі книги Вікторії перекладалися іншими мовами. Так права на видання роману «Дім для Дома» були продані до Польщі (книгу переклала Катажина Котинська, а видало Wydawnictwo Warstwy) та Іспанії (Avizor Ediciones). Ще за життя Вікторія прийняла рішення, що хоче працювати з літагенткою Еммою Шеркліфф — з дорослими книгами, результатом цієї співпраці стала угода з видавництвом Macmillan про вихід роману у Великій Британії й США, що обговорювалася разом з Вікторією.

Уже після смерті вийшов переклад її роману «Синдром листопада» болгарською мовою у видавництві Colibri. Представленням дитячих книг займається Видавництво Старого Лева. Права на книжку «Хтось, Або Водяне Серце» були продані до Словаччини. Зараз на фінальній стадії погодження проєкту, результатом якого стане вихід двомовних книг «Е-е-есторії екскаватора Еки»: українсько-англійською та українсько-німецькою мовами. 

Уже через кілька місяців після загибелі в США з’явилася друком перша книжка, яка називається Nothing bad has ever happened. Це назва однойменного есею Вікторії, яку упорядкував американський письменник Аскольд Мельничук, що вирішив зібрати у ній спогади найближчих друзів і колег Вікторії. У Німеччині вийшла збірка з віршами Вікторії «Перекладати війну. Вірші з України» за упорядництва Клаудії Дате, Тані Радіоновської та Асмуса Трауча.

Один зі своїх віршів під назвою «Тривога» Вікторія прочитала на міжнародному фестивалі Книжковий Арсенал у Києві 2023 року. Після того, як ракета влучила у кафе у Краматорську, де вона обідала з колумбійськими колегами, вірш почав відгукатися як пророчий:

Повітряна тривога по всій країні

Так наче щоразу ведуть на розстріл

Усіх

А цілять лише в одного

Переважно в того, хто скраю

Сьогодні не ти, відбій.

За рік, знову на Книжковому Арсеналі, її друзі й колеги презентували першу поетичну книжку авторки — «Свідчення». Без її участі. Збірку упорядкувала подруга та культурна менеджерка Софія Челяк з допомогою чоловіка Амеліної Олександра. Редакторкою стала Галина Крук, ілюстрації до книги створив Данило Мовчан.

На цьому ж фестивалі голос Вікторії мав доєднатися до голосів письменників зі збірки «Слова і Кулі», що була надрукована у типографії Factor Druk того самого дня, коли росія знищила її разом з сотнею тисяч інших книжок (читайте нашу розмову з Вікторією Амеліною «Після трагедії не потрібно слів, усі слова скочуються у вирву»).

Наступного року має вийти нон-фікшн видання книжки англійською мовою під назвою War & Justice Diary: Looking at Women Looking at War у Великій Британії в одному з найбільших і найвідоміших видавництв. За задумом Вікторії, це мала бути збірка репортажних історій про українок, які документують воєнні злочини росії з 2014-го року. Вікторія встигла завершити лише 60 % запланованого. Попри це, права на текст уже продані також у США, Францію, Італію, Сакартвело і навіть Південну Корею. 

Тетяна Терен, її подруга, виконавча директорка PEN Ukraine відзначає, що під час написання жанр і письмо Вікторії ускладнилися, і вона почала додавати фрагменти щоденників, есеї, спеціально записувала інтерв’ю.

«Завданням редакторської групи було мінімально втрутитися у цей текст, залишити його таким, яким його встигла створити Вікторія. Водночас редактори мали порівняти різні версії окремих фрагментів цього тексту і підготувати коментарі і пояснення для аудиторії, насамперед закордонної. Найважливіша ціль Вікторії — показати, що злочини росії проти України, геноцидна політика росії проти України та української культури тривають уже кілька століть. Саме тому вона так чітко проводить зв’язок між різними періодами в українській історії, насамперед розповідаючи і пояснюючи період “Розстріляного Відродження”, період українських дисидентів радянського часу, так, українських шістдесятників», — розповіла Тетяна Терен.

Як Вікторія документувала воєнні злочини рф і на що це впливає зараз?

Вікторії було важливо бути корисною для своєї країни — вона була волонтеркою, евакуйовувала людей та розповідала світові про те, які злочини росія вчиняє проти України. Так, вона роздавала інтерв’ю, виступала на міжнародних майданчиках, озвучуючи свідчення очевидців чи потерпілих. 2018 року брала участь у 84-му Всесвітньому ПЕН-конгресі в Індії як делегатка від України та виступила з доповіддю про українського політв’язня в росії Олега Сенцова. 2022 року брала участь у читаннях та дискусіях, зокрема на книжковому ярмарку у Варшаві, онлайн у The University of Texas at Austin College for Liberal Arts, Colgate University. У травні 2023 року була присутня на церемонії вручення IPA Prix Voltaire, де отримала спецвідзнаку, посмертно присуджену закатованому й вбитому українському письменникові Володимиру Вакуленку. Незадовго до своєї смерті давала інтерв’ю іспанським та німецьким медіа. 

З початку 2022 вона працювала з українською правовою організацією Truth Hounds, яка займається розслідуванням воєнних злочинів. Вікторія була документаторкою, учасницею численних польових виїздів, здебільшого на Харківщину та на Херсонщину. На Херсонщині вона документувала цілеспрямовані збройні атаки сил російської федерації на пам’ятки культурної спадщини, на Харківщині — величезну кількість свідчень про незаконне утримання, вбивства, атаки на цивільних та цивільні об’єкти, тортури тощо.

Вікторія була ініціаторкою розслідування вбивства та катування письменника Володимира Вакуленка та інших цивільних мешканців села Капитолівки на Харківщині як окремого кейсу. Вона переживала за родину Вакуленка і допомагала організовувати підтримку для його сина. Разом із батьком Вакуленка знайшла його заховані вірші та щоденникові записи. Пізніше вони були зацифровані Харківським літмузеєм та вийшли книжкою у харківському видавництві Vivat. У квітні цього року команда Truth Hounds оприлюднила результати цього розслідування, згідно з яким доведено, що накази про вбивство письменника віддавали російські військові.

«Справа про вбивство та зникнення цивільних мешканців населеного пункту Капитолівка на Харківщині не обмежується лише слідом представників так званої ЛНР. За версією офіційного слідства саме військовослужбовці ЛНР застрелили Володимира та повністю спланували процес його викрадення. Ми ж, не сперечались, що саме вони могли бути тими, хто в підсумку натис на гашетку, але не вони були замовниками. Володимира таргетували росіяни через його яскраво виражену проукраїнську позицію, і ми зібрали докази того, що високопоставлені офіцери збройних сил рф знали про Володимира, його минуле, шукали саме його»,  — розповів Роман Коваль, керівник розслідувань Truth Hounds. Власне, більшість доказів і свідчень зібрала Вікторія. 

Коли вона збирала ці докази, команда Truth Hounds не знала, що за кілька місяців оприлюднить розслідування загибелі самої Вікторії. Роман Коваль наголошує: «Розслідування цієї атаки стало для нас найбільшим пріоритетом на найближчі кілька місяців і нам вдалося встановити, хто стоїть за запуском цієї ракети, який російський підрозділ. Це 47-ма ракетна бригада». 

У квітні цього року чоловіка, місцевого мешканця, що навів російський удар із ракетного комплексу «Іскандер М» по піцерії у Краматорську, засудили до довічного ув’язнення. 

1 липня залишається не лише днем народження Володимира Вакуленка, а й днем смерті Вікторії.

Підлітки Нью-Йорка нарешті у Карпатах

У Вікторії було багато життєвих ролей, у профілі було багато фото. Зараз на ньому замість фото чорна картинка. І вже понад рік із цього профілю ніхто не пише.  Але до нього — пишуть. Її профіль «тегають», коли поширюють спільні фото, які підкидає на згадку нечутливий Фейсбук.  Їй хочуть розповісти про проєкти та справи, які вона починала або надихала і які продовжують розвивати в її ім’я.

Один із таких проєктів — «Нью-йоркський літературний фестиваль» у маленькому містечку Нью-Йорк у східній частині України, на Донеччині. Він був для підтримки людей як цього селища, так і всіх тих, хто живе на лінії вогню. Віка заснувала його 2021 року, і тоді його гостями стали письменники та письменниці з України, США та Франції. 

Читайте репортаж про фестиваль Алли Пушкарчук «Справжні історії: як пройшов перший літературний фестиваль в українському Нью-Йорку»  (25 квітня 2024 року на війні загинула журналістка Алла («Рута») Пушкарчук, яка була військовою — ред.).

Зараз немає можливості з очевидних причин провести фестиваль власне в Нью-Йорку, бо це містечко на лінії вогню, а будинок культури, в якому проходив перший фестиваль, зруйнований: росіяни скинули на нього керовану авіаційну бомбу. 

Не менш важливі насправді проєкти цього фестивалю, зокрема освітній для дітей, підлітків Нью-Йорка, який також ініціювала Вікторія у березні минулого року. Після смерті Вікторії команда фестивалю втілила його у життя. Вікторія хотіла повезти нью-йоркських підлітків у гори Карпати, тому що Карпати — найвіддаленіша зараз від фронту частина Україна і найбільш безпечна. А ще підлітки зростали в абсолютно іншому ландшафті, дехто ніколи не бачив гір; насправді у них не буде іншого дитинства й іншого дорослішання, ніж під час війни. 

Вікторія мріяла, щоб вони розвантажилися і навчалися, познайомилися з відомими митцями. Власне, все так і сталося на New York Camp (читайте наш детальний репортаж про те, як 14 підлітків з Нью-Йорка та інших міст Донеччини відвідали табір  у селищі Славському на Львівщині).

Оля Русіна, письменниця, журналістка й подруга, а також організаторка цього табору для підлітків сподівається втілити повноцінний фестиваль у Нью-Йорку.

«Ми, звичайно, мріємо про той день, коли зможемо все-таки повернутися до Нью-Йорка вже після війни і провести там фестиваль, уже пам’яті Віки, тому що це теж те, чого вона дуже хотіла. Вона багато разів казала своїм друзям: “Я не уявляю, аби фестиваль переносився в якісь інші частини України, бо це фестиваль передусім для Донеччини, для цієї конкретної спільноти і для цього конкретного містечка”. І вона говорила, що навіть якщо там все буде зруйновано, ми вийдемо на берег річки, і там будемо читати вірші», – розповіла Русіна.

Станом на момент написання тексту, російська армія обстрілює Нью-Йорк з артилерії та запускає керовані авіабомби.

Невидимі містки, якими поєднує Вікторія далі

Культурна спільнота України відчуває незриму присутність Вікторії весь рік. Президент України Володимир Зеленський нагородив її орденом «за значні заслуги у зміцненні української державності, мужність і самовідданість» III ступеню. Посмертно.

Школа №50 у Львові, де вона навчалася, відтепер має меморіальну дошку на її честь. Дошку відкривала мама Вікторії, яка працює у цій школі, її підтримували друзі та подруги письменниці.

Сайт про книжки «Читомо» спільно з Франкфуртським книжковим ярмарком нагородив Вікторію премією «за те, що вона продовжує поєднувати людей і спільноти невидимими містками, за задані напрями, якими продовжує рухатися українська культурна спільнота». 

Але позиція і правдивість Вікторії об’єднали й інтелектуальну спільноту світу. У листопаді 2023 року відбулася низка подій у світі, присвячених пам’яті письменниці Вікторії Амеліної, зокрема у Лондоні, Дубліні, Венеції, Парижі, Барселоні, Стокгольмі, Нью-Йорку, Бурґосі та Віторії. Говорили про Вікторію Амеліну та її твори. 

Норвезька спілка письменників нагородила її премією за свободу слова. Це перший випадок в історії премії, коли відзнаку присуджують після смерті письменника чи письменниці. Один з випусків італійського літературного журналу K від Linkiesta присвятили українській письменниці Вікторії Амеліній. Саме це видання стало ініціатором того, що в Італії у публічній бібліотеці відкрили залу її імені. 

Ми продовжуємо читати книжки й вірші Вікторії, продовжуємо ростити її ініціативи та співати життя. Попри те, що викричати біль втрати неможливо.

Стаття вийшла за підтримки громадської організації n-ost, що опікується медійниками.