З уважністю до української делегації та любов’ю до німецького пива — як минув Eurocon 2026

Eurocon — щорічний фестиваль професіоналів і аматорів у галузі фантастики, на який з’їжджаються фанати з різних країн Європи. Це не окремий фестиваль — радше статус, який щороку отримує інший європейський конвент.

Цього року звання Єврокону отримав фестиваль MetropolCon у Берліні, куди і приїхали ми з Альоною Сіліною, кураторкою проєкту «Зоряна фортеця», за підтримки Українського інституту в Німеччині у межах програми мобільності NUMO. Українську делегацію цього року зустріли напрочуд тепло і водночас із подивом — від більш стриманого запитання «Ви приїхали аж з України? Ви не проживаєте тут, у Берліні?» до прямого й щиросердного «А що, в Україні досі можна жити?». Як ми говорили про українську фантастику та що ховається за лаштунками закритих зустрічей — розповідаю далі.

Український виступ та знайомство з фестивалем

MetropolCon — камерний фестиваль, який цього року відвідало близько 1000 людей. Після масштабу цьогорічного київського Fancon видається майже затишшям. У цьому й мальовничість щорічного передання статусу Єврокону — щороку інша локація, інший масштаб. Незмінний лише фокус на фанатах.

Локація відповідна — старовинний крематорій, перероблений під івент-хол, з кількома залами та великим підвальним приміщенням. Настрій організаторів водночас розслаблений і зібраний — вони багато жартують і допомагають, роздають безкоштовно наліпки для бейджиків і позичають пледи для тих, хто хоче посидіти на галявинах. Легко вихопити поглядом охоронця, що стоїть на вході, незвично побачити розслаблену постать та пиво в руках.

Частина учасників та делегацій інших країн знають один одного — це не перший і навіть не п’ятий їхній Єврокон, вони радісно відкорковують пиво (його тут буде напрочуд багато) та збираються в гурти.

ї

Наша головна подія — «Українська фантастична література» — поставлена на 17:00, тож маємо час зробити коло територією.

Українська делегація

Усі локації завиграшки можна обійти за годину — на території більше подієвих кімнат, ніж торгових рядів. Є наземні будівлі, є підземна — саме в ній найбільше людей та активностей.

На першому підвальному поверсі розмістились рекламні столи — в очі одразу кидається стіл Словенії, господарі якого з радістю розповідають про їхній фанзін (спойлер: саме він цього року отримає звання найкращого), чи стіл Хорватії, що двома днями пізніше виборе собі право хостити Єврокон у 2028 році (наступний рік уже визначений — Португалія). На самому вході до фестивалю є стіл для автографів — поруч можна придбати книжки Бекі Чамберс та Айкі Міро, почесних гостей цьогорічного Єврокону.

Бекі Чамберс

Другий підвальний поверх, окрім найбільшої подієвої зали, містить якраз торговельні столи — здебільшого автори самвидаву, декілька магазинів мерчу та фантасти, що створюють збірки чи фанзіни. Один-два ілюстратори, трохи книжок німецькою, трохи — англійською, біля найбільшої сцени — виставкові площі з коміксами, ілюстраціями та моделями з Lego.

Українська делегація під час своєї поді

Камерність фестивалю тим відчутніша, що це все, що ти можеш подивитись за межами подієвої програми. На додачу — трошки локацій на перекусити і випити пива (я попереджала).

Попри будній день та ранній час, розмова про українську фантастику зібрала майже п’ятдесят слухачів.

Це доволі багато — до прикладу, аналогічна подія від Румунії зібрала заледве десять у обід неділі. Окрім нас із Альоною, онлайн виступає також Наталя Матолінець, письменниця, що вже має кілька цілком успішних перекладів фентезійних історій за кордоном. Ми намагаємось вмістити в годину часу все — стан української фантастичної літератури до 2014 року, дослідження української демонології XIX століття та те, чи можуть сучасні автори на неї спертись, зростання міжнародної уваги до української літератури і проблеми, із цим пов’язані, виживання видавництв під час війни. Окреслюємо все й не заглиблюємось ні в що занадто — невідомо, наскільки багато слухачі знають про Україну й що саме найкраще спрацює. Прокладаємо десятки різних місточків до вдячної авдиторії. Опісля — трохи запитань, трохи фото, позаподієвого спілкування та знайомств — і можна дозволити собі трошки видихнути.

Перша бізнес-зустріч та голосування за номінантів на премію

Щоденна програма фестивалю сповнена тем на будь-який смак: від Римської імперії у Warhammer до нюансів написання обнадійливих утопій. Проте є дві, на перший погляд, непримітні події, які, втім, визначають хід фестивалю — бізнес-зустрічі.

Це зустрічі делегацій з усіх країн-учасниць. Починають напрочуд серйозно, з визначення країн, яким буде заборонено мати власні делегації та номінувати твори на премію наступного року. Минулого року таке рішення було ухвалене для росії та Білорусі, й цього року його було поновлено.

Далі чотири години зустрічі виділяються на представлення кожною країною своїх номінантів на премію Єврокону. Загальні списки оголосили більш ніж за місяць до самого фестивалю; зараз же в кожної делегації є три хвилинки на презентування власних номінантів.

Повний перелік номінантів від України ви можете прочитати на сайті Зоряної фортеці. Для нас з Альоною цей Єврокон також особистий — вона особливо вболіває за збірку «Легендарій міських див», серед авторів якої — Павло Дерев’янко та Олег Сілін, номіновану на найкращий дорослий твір, я — за мою фентезійну київську історію «Вандалізм», номіновану на найкращу книжку для дітей.

Одним із наймиліших і знакових моментів голосування стає виступ делегації Італії та заява про рішення не номінувати власний фестиваль. Натомість італійці закликали голосувати за Аль Мор, проведений в Україні під час повномасштабного вторгнення. Цього року він відбувся 14–15 лютого в Києві.

Серед учасників літературної сцени найбільш активним стало видавництво «Жорж»: команда видавництва взяла участь у складі журі конкурсу фентезі-прози, винагородила літкосплеєрів, організувала інтерактивні події та розповіла про особливості графічного втілення фентезійних текстів і роботу над обкладинками.

Дехто з учасників активно нотував виступи про номінантів, дехто приніс із собою примірники книжок чи буклети — дух змагання присутній, проте дуже привітний (аж до того, що на трохи затягнутий таймінг виступів заплющують очі). Голосування анонімне, на нього є час до наступної бізнес-зустрічі, тобто до ранку суботи. Зустріч не є суворо закритою — позаду, до прикладу, нотує репортаж Джеймс Бейкон — ірландський фанат, організатор конвентів і редактор фензинів. Його редакторська увага відчувається одразу — він підходить уточнити, як правильно пишуться українські імена, та вболіває, аби про Україну знали набагато більше. Він такий не один — і це дарує відчуття несамості в цьому фантастичному світі.

Друга бізнес-зустріч та голосування за наступні Єврокони

Другий день зустрічей повниться більшою інтригою — якщо номінанти на премію для всіх не були чимось новим, то голосування за країни, що будуть наступними господарями Єврокону, є більш секретним (попри наявність передвиборчих столів на першому підвальному поверсі).

2027-й рік визначено за Португалією, на 2028-й претендували лише хорвати — вони й перемогли. Проте це не було надто легко. Якщо хочеш, аби твій фестиваль отримав статус Єврокону, маєш показати: кого із зіркових гостей плануєш запросити, який фокус та масштаб фестивалю, наскільки він буде зручний для делегацій (чи є поруч готелі, до прикладу, чи легко добратись від аеропорту). За 2029 рік у змаганні зійшлись Польща з обіцяними 700 годинами програми та Болгарія з фокусом на збільшенні кількості фанатів фантастики.

За право провести Єврокон у 2030 році вирішили позмагатися британці, що тиснуть масштабом англомовного ринку, та італійці, які хостили Єврокон у 2021, післяковідному році, і дуже хочуть провести його знову в більш невимушеній атмосфері (та обіцяють багато вина).

Я лиш думаю про те, що планування до 2030 року має вигляд чогось страшенно недосяжного для українця і водночас дуже європейського.

Розмови та події за межами бізнес-програми

Однією з найцікавіших стає розмова про розвиток наукової фантастики в країнах, що постраждали від радянського режиму. Разом з учасниками із Грузії, Болгарії, Угорщини, Німеччини та України виступає Альона Сіліна. Те, що розпочалось як розповідь про власні досвіди, швидко перетекло в пошук спільних точок дотику для різних країн — від того, наскільки радянська пропаганда стерла розмаїття жанрів та тем, до бажання вітчизняних авторів виглядати трошки крутішими через англійські імена та назви у власних історіях (або й псевдоніми).

Встигаю заскочити на фінську та румунські панелі — і порівняти дві геть різні ситуації. Якщо в Румунії гостро стоїть питання низького рівня читання населення та малої кількості назв і авторів, то у Фінляндії говорять про вихід на міжнародні ринки й замалу кількість перекладів. Тема перекладів болюча для всіх — і недарма пізніше на церемонії нагородження найкращим перекладачем стане Маріано Мартін Родрігез, іспанець, номінований Молдовою, який вивчає менші європейські мови, аби мати можливість перекладати жанрову літературу на англійську та іспанську.

Маріано Мартін Родрігез

Відсутність перекладів перешкоджає всьому — кожна країна хоче розповісти про власні історії, а тобі здебільшого доводиться вірити їм на слово. Хоча й встигаєш до неділі обмінятись контактами та роззнайомитись.

Церемонія нагородження

Неділя — це час прощань та роз’їздів — багато хто одразу після церемоній їде на літак чи на потяг, тож фестиваль виділяє окрему кімнату для зберігання багажу. Хтось п’є фінальне пиво, хтось продовжує пікнікувати під сонцем, насолоджуючись спадом спеки в Берліні, проте більшість збирається в центральному приміщенні, аби почути імена переможців. Повний список переможців 2026 року доступний на сайті власне премії ESFS.

Ми цього року привозимо додому статуетки за найкращу драматичну виставу — «Ти — космос» — та найкращу подію, фестиваль або конвент, організований фанами — Аль Мор 2025. Нагороду «Кризаліс» здобула Юлія Нагорнюк.

Читайте також: Фантасти-військові: як війна змінює творчі наративи