Жанр, який формує національну еліту: письменники та журналісти про інтерв’ю

Інтерв’ю — один із найпопулярніших жанрів у журналістиці. Багато хто вважає його найлегшим у втіленні. Але чи так це насправді? І загалом — яке становище має інтерв’ю в сучасній українській журналістиці: чи користуються вони популярністю; чи відповідають на запити суспільства? І стосовно інших країн — як жанр інтерв’ю розвивається за кордоном?

На всі ці питання відповідали провідні українські письменники, журналісти публічні інтелектуали в межах дискусії «Культура глибинної розмови: інтерв’ю як мистецтво порозуміння», що відбулася в Американському домі в Україні. Ініціаторками дискусії виступили співзасновниці журналу «Craft» Дарина Анастасьева та Катерина Казімірова у колаборації з America House Kyiv. Модераторкою виступила директорка Американського дому в Києві Тетяна Стрельченко.

Читомо ділиться з вами найважливішими тезами, які прозвучали під час дискусії.

Головні правила якісного інтерв’ювання

Саме в часи випробувань культура виходить на перший план. Створення «Craft» — це наш шлях до творчості, до культурної самореалізації. Наша головна мета у Craft | Magazine — розкрити особистість митця через розмову. Журнал працює тільки з жанром інтерв’ю, але тематично в нас немає обмежень, діапазон дуже широкий. Нам із Дариною Анастасьєвою, співзасновницею журналу, було простіше починати з розмов із письменниками, оскільки ми обидві — філологині за фахом. Але зараз в «Craft» з’явилося багато матеріалів з художниками, режисерами, музикантами, кінодіячами, танцівниками балету. І ми не плануємо зупинятися. Наші головні принципи роботи з героями це: 

фаховість — усі наші авторки та автори спеціалісти або глибоко обізнані в тій галузі, в якій спеціалізується і герой, тому наші інтерв’ю цікаві й фаховій аудиторії; 

• повага — до наших героїв, до їхньої справи, до їхніх наративів;
• спільне ціннісне коло учасників розмови, яке виводить наші інтерв’ю з суто професійних меж до ширшої читацької аудиторії; 
• щирість і чесність у подачі матеріалів та вміння слухати як героїв, так і наших колег-інтерв’юерів; 
• і, найголовніше, концептуальна завершеність інтерв’ю: після кожного з них читач має відчуття сформованої картини світу, до якої він мав змогу подумки долучитися в процесі читання.

Усі ми перебуваємо в пошуках сенсів. Я вірю, що наші матеріали дають відповіді на важливі питання, або принаймні інструменти для пошуку відповідей. 

«Усі наші інтерв’ю обов’язково перекладаються англійською. Думаю, що в наш час це дуже важливо для представлення України за кордоном. 

Наша аудиторія — якщо виходити зі статистичних даних — перш за все читачі 35-44 років, на другому місці — віковий слот 25-34, й показники читачів у цій категорії останні три місяці ростуть. Нас читають в 94-х країнах, переважно в Україні (64%), але 36% становить іноземна аудиторія, де на першому місці Сполучені Штати (16%). Далі йдуть Німеччина, Польща, Франція та інші країни», — зазначає засновниця «Craft | Magazine», виконавча директорка digital-агенції ArtWeb Катерина Казімірова.     

Інтерв’ю як спосіб культурного пізнання

На думку Кейт Цуркан, письменниці, редакторки, перекладачки, співзасновниці медіаплатформи «Аpofеnie»: «Українська література унікальна тому, що через дуже активне суспільно-політичне тло (війна на Донбасі, Майдан), на якому живуть українські письменники, література і політика, література і суспільне життя дуже сильно переплітаються, тому західний читач має змогу «зловити» в сучасній українській літературі щось дуже важливе для українців як суспільства, важливе саме сьогодні.  

Інтерв’ю з українським письменником дає змогу читачу з іншої країни зрозуміти український менталітет, українську культурну та політичну ситуацію. Саме з цього розуміння народжуються потім переклади книжок, конференції, зацікавленість. Тому інтерв’ю — це дуже важливий культуртрегерський жанр».   

Під час пандемії з’явився запит на фундаментальні тексти

«Ми в ПЕН-центрі робимо розсилання важливих матеріалів для членів клубу, й майже завжди туди потрапляє кілька українських інтерв’ю. Зараз дуже багато інтерв’ю записують в радіоформаті, для подкастів. Тобто, не можна казати, що жанр інтерв’ю в Україні замало розвинений. Але, якщо говорити про інтерв’ю саме з інтелектуалами, — їх не так багато, як хотілось би.  Під час пандемії, мені здається, з’явився запит на тексти більш фундаментальні, на пошук відповідей на глобальні питання. Тому розлогі, концептуальні інтерв’ю, які робить Craft, — зараз дуже на часі. Мені також дуже подобається формат — розмова двох рівномасштабних інтелектуалів, письменників. Наприклад, розмова між Сергієм Жаданом та Юрієм Андруховичем, це не зовсім інтерв’ю вже, але дуже цікавий формат.

Мені здається, трошки не вистачає публікацій, дискусій про інтерв’ю саме в теоретичній площині. Вважається, що це найпростіший жанр, але ж ні, в ньому є дуже багато своїх тонкощів і секретів», — розповідає журналістка, кураторка літературних програм, виконавча директорка українського ПЕН Тетяна Терен.

Читайте також: Тетяна Терен: Онлайн-подія не дає особливого обміну енергією

Інтерв’ю — це жанр, який формує національну еліту

Письменник, кіносценарист, президент українського ПЕН Андрій Курков нещодавно повернувся із майже річної подорожі по США і наразі працює над книгою есеїв про історію еволюції знань про Україну в Америці. Упродовж поїздки він багато спілкувався з американцями та діаспорою.

«Американці дуже люблять інтерв’ю. В Америці дуже популярні такі людяні жанри — автобіографія та книга-інтерв’ю з одним героєм. Як тільки в Україні з’явиться персонаж, що буде цікавий американцям, вони відразу «зроблять» з нього і книжку-інтерв’ю і біографію. Та й не одну. 

Інтерв’ю як жанр — формує національну еліту. Якщо мене цікавить якийсь новий український митець, письменник, інтелектуал, я одразу намагаюся знайти якесь гарне інтерв’ю з ним. Через інтерв’ю я розумію людину, розумію її інтелектуальний та духовний потенціал», — коментує Андрій Курков. 

Я не хочу бути професіональним інтерв’юером

Письменник, поет, рок-музикант Сергій Жадан вважає: «Дуже часто людина, яка дала вже сотні інтерв’ю справді відкривається, коли бачить, що ти дійсно зацікавлений в ній, що це не просто так — треба відпрацювати й все. Тоді розмова буде доброю. Для мене найцікавіше в інтерв’ю — коли людина намагається проговорити речі, які до цього ніколи не проговорювала. 

Я не вважаю себе професійним журналістом, інтерв’юером та й не хочу ним ставати. Я цілком свідомий того, що з точки зору фахової журналістики до моїх інтерв’ю можуть бути претензії, але я беру собі за мету створити саме розмову, і мені подобається, що ця розмова може бути зроблена в аматорському стилі. Головне — це взаємна цікавість і взаємна повага.

Інтерв’ю, які ти робиш під розшифровку й інтерв’ю для радіо — це зовсім різні речі. У першому випадку ти відразу уявляєш собі текст, а в другому — важливу роль відіграють голос та інтонація. 

Я людина з минулого тисячоліття, для мене можливість прочитати інтерв’ю в текстовому форматі залишається дуже важливою. Плюс до цього, бувають такі цікаві, важливі розмови — коштом моїх гостей, звичайно — яким дуже хочеться надати матеріальне втілення. У формі книжки, наприклад». 

Упродовж публічної розмови мова зайшла і про поезію. Після означення спікером, що в Україні є запит на монолог, модераторка Тетяна Стрельченко спитала у Сергія Жадана, чи поезію теж можна вважати монологом. Автор відповів, що поезія — це можливість почути чийсь емоційний досвід і спробувати його спроєктувати на себе: «Великою мірою мистецтво — дзеркало, де ти можеш себе побачити, і тобі або сподобається те, що ти там побачиш, або не сподобається. Люди приходять на поетичні вечори за емоціями й за можливостями зіставити почуте зі своїм власним досвідом».

На зауваження про те, що Україна унікальна в тому, що вечори поезії збирають тисячі слухачів, Сергій Жадан сказав, що це свідчить скоріше не на користь світу, аніж не на користь поезії: «Я переконаний, що поезія у сьогоднішньому світі займає невиправдано маргінальне місце. Це неправильно. Є великий запит на ритмічність і на риму не як формальний прийом, а на римування, співзвучність, на те, щоби відчувати мову. Поезія — найбільш радикальна робота з мовою. Рух це життя і ритм, а захоплення поезію та читання поезії — це накачування внутрішніх ментальних м’язів. Насправді можливості та потенціал поезії: і глядацький і медійний і резонансний — набагато більший, а використовується відсотки на 1,5».

Наостанок письменник додав, що ніколи не погодиться наговорити книжку-інтерв’ю, натомість планує видати свої розмови, де він виступає як інтерв’юер.

Читайте також: Сергій Жадан. Любити країну цілісно, перевіряти реальність на відлуння

Мої інтерв’ю — це вікно в інший світ

«Мій канал розрахований більше на українців, ніж на іноземців. Я роблю інтерв’ю з пересічними американцями та ставлю їм найпростіші питання про Україну: де знаходиться ця країна? як називається її столиця? яка кількість населення в Україні? Відповіді дозволяють українцям зрозуміти, що знають про нашу країну за кордоном. Також я показую на своєму каналі, як живе в Америці українська діаспора. Зустріч на майданчику мого каналу — можливість для багатьох «навести мости» між земляками в різних країнах, можливо, навіть справити спільно щось корисне і цікаве», — зазначає Ніна Карнаух, професорка Державного університету штату Огайо, США, засновниця Youtube-каналу «Ніна-Україна».

Craft Magazine – це онлайн-журнал, присвячений розмовам з видатними українцями про творчість, майстерність і життя. Craft Magazine створює єдиний простір для діалогу між усіма учасниками культурного процесу: письменниками, художниками, скульпторами, графіками, акторами, композиторами, музикантами, диригентами, а також культурними менеджерами й професійними журналістами.

Фото: Катерина Лащикова