Права, продані не тим, або як не загубитися у хащах англомовного ринку

Лише 3% книжок, виданих на американському ринку, є перекладами з інших мов. Усіх інших мов разом узятих. Англомовний ринок вважається найскладнішим літературним ринком у світі для будь-якої неангломовної літератури. І водночас найважливішим для міжнародної видимості.

На головній сцені Книжкового Арсеналу зібралася панель людей, які знають англомовний ринок зсередини. Емма Шеркліф, британська літературна агентка, яка продала більше українських книжок британським і американським видавцям, ніж будь-хто інший, приєдналася віртуально. Андрій Курков, найбільш продаваний за кордоном український автор, був на сцені. Марія Генкін, співголова Ради Razom, та Катерина Казімірова, керівниця літературної програми Razom, поділилися досвідом організації у підтримці української літератури. Модерував розмову поет і перекладач Остап Сливинський. Дискусію організувала американська благодійна організація Razom for Ukraine.

Міф про втому від української літератури

Емма Шеркліф відкрила панель, спростувавши поширене переконання: «Іноді ми чуємо безглузде твердження, що люди втомилися від української літератури або книжок про війну. Це абсолютно не відповідає моєму досвіду. Ринок не перенасичений українськими книжками».

Один із її українських авторів, Артем Чапай, наразі найпродаваніший у її портфелі. Попит реальний, і він виходить далеко за межі воєнної тематики, охоплюючи художню прозу, культуру, історію. Шеркліф нагадала, що до повномасштабного вторгнення головною перешкодою була саме непомітність України. Тепер ця проблема, хоч і з трагічних причин, зникла, а інтерес лишився і поглибився.

Про якість Шеркліф висловилася однозначно: рівень інтелектуальної думки в українській літературі вона вважає глибоко стимулюючим, а провідні українські автори, на її переконання, стоять поряд із будь-якими міжнародними.

Та головною структурною перешкодою лишається сам устрій ринку. Англомовний ринок майже неможливо подолати без агента, а агентів, готових працювати з українською літературою, катастрофічно мало: «Я постійно розчарована своєю нездатністю брати більше авторів. Зараз їх у мене близько шести, і це межа моїх можливостей»

Кожна перекладна література вимагає додаткових фінансових витрат на переклад. Тож окрема системна проблема – гранти. Вони існують, і Український інститут книги робить, за її словами, надважливу роботу. Проте бюрократична логіка цих програм часто не відповідає реальності британських і американських видавництв, особливо тих, які є великими гравцями.

«Нереалістично очікувати від британського чи американського видавця, що він зможе подати заявку на початку року і видати перекладену книжку до кінця того ж року. Це серйозна перешкода, і вона досі не вирішена», – вважає літагентка.

Окремо Шеркліф наголосила на тому, як автори можуть захистити себе ще на етапі контрактів. Історично багато угод на українські книжки «зв’язували» всі права, включно з екранізацією, перекладами й мерчандайзингом, з одним видавцем, після чого реалізувати ці права на міжнародному ринку ставало майже неможливо.

Передавати права, радить вона, варто лише тоді, коли є впевненість, що видавець справді здатен їх реалізувати. Показовий приклад – авторка Юлія Ілюха, яка продала невеликому американському видавництву лише права на англомовне видання у США, зберігши решту, і саме це згодом дало їй змогу підписати угоду з британською агенткою та вийти на нові ринки напряму.

Емма застерегла й від опціонів, які видавці нерідко намагаються вписати в контракт: у її практиці траплялися випадки, коли через такі умови автора згодом було важко звільнити від зобов’язань.

І якщо Шеркліф говорила про те, як автори передають права, то Марія Генкін описала, що стається, коли ці права потрапляють не до тих видавців.

Права, продані не тим

Марія Генкін окреслила закономірність, яку Razom спостерігає досить часто: права нерідко продаються видавцям, які не мають ресурсів або бажання просувати книжку, а також не мають стратегії дистрибуції: «Права продаються маленьким або академічним видавництвам, і ми дізнаємося про це вже постфактум. Наша фахова думка: чудова книжка, вона б значно краще спрацювала в іншому видавництві. Українське видавництво поспішає заробити, і автор дуже часто не має над цим жодного контролю»

Так сильний роман опиняється в академічному видавництві, яке є маловідомим в літературному середовищі й не схильним вкладатися в промоцію. Книжка виходить тихо: без рецензій, без номінацій на премії, непомічена ніким за межами вузького кола славістів.

Ще одна пастка, на якій наголосила спікерка, це продаж глобальних прав одному видавцю: «Якщо книжка виходить тільки в Америці, вона взагалі не потрапляє на британський ринок. Книжка може бути доступною в Британії, скажімо на Амазоні, але в неї не було взагалі ніякої промоції, а британський видавець, який міг би видати книжку, вже її не купить, бо вона вже формально є на ринку. Без британського видавництва (UK registered imprint) такі книжки не можуть бути номінованими на такі премії як міжнародний Букер, а без номінацій немає рецензій, закупівель, і часто присутності на поличках книжкових магазинів і бібліотек»

На додаток до кейсу Юлії Іллюхи і її книги «Мої жінки», про яку вже говорила Емма, Марія навела ще один промовистий приклад. Видавництво Артема Чапая, Seven Stories Press, має британський імпринт, тож його книги виходять одночасно на обох ринках, що є доброю моделлю видання.

Але можлива й інша модель: коли книжку випускають різні видавництва – одне у США, інше у Великій Британії, – часом синхронно, часом із певним інтервалом. Видавці, за словами Марії, зазвичай охоче пристають на таку співпрацю.

Razom прагне заповнити цю прогалину, виступаючи медіатором між авторами, видавцями й ринком, якого вони ще не знають. Організація відкрита до співпраці з авторами й видавництвами, які мають питання про те, кому з іноземних видавців може бути цікава конкретна книга. 

Зайти й залишитися

Андрій Курков, продовжуючи тезу Марії Генкін, одразу позначив принципову відмінність: британський і американський ринки працюють за різними правилами. Американський закритіший, повільніший, і він потребує видавця, який справді вкладається в роботу з книжкою. Якщо видавець не інвестує в просування, книжки не потрапляють на полиці. Якщо їх немає на полицях, їх ніхто не знаходить. Логіка замкнена, і до якості письма вона часто не має жодного стосунку.

Курков знає це з власного досвіду. Перша спроба вийти на американський ринок 2001 року провалилася, і не через якість книжок, а через бездіяльність видавця.

Друга спроба, 2018 року, дала результат. Його висновок лаконічний: «Мета завжди прийти і залишитися, щоб книжки залишилися в книгарнях. Якщо вже зайшов і залишився, це велика перемога».

Окремо постало питання адаптації і редактури для американського ринку. Курков зауважив, що зберегти в англійському перекладі оригінальний стиль автора майже неможливо: англійська мова за своєю структурою динамічніша, і перекладач на англійську, а потім і редактор динамізує все, що гальмує увагу читача з точки зору розвитку сюжету. 

Інфраструктура замість разової підтримки

Катерина Казімірова підсумувала те, що Razom вважає головною проблемою: відсутність самодостатньої інфраструктури, де кожна ланка робить свою роботу. Видимість сьогодні турбує менше, зокрема завдяки таким інструментам, як Chapter Ukraine. Натомість головне питання лишається відкритим: як українській книжці фактично потрапити на полиці книгарень і бібліотек та втриматися там.

Razom інвестує в перекладачів як у професію – фінансує програми менторства, започаткувала Премію Razom для перекладачів і розбудовує партнерства з провідними організаціями літературного перекладу у США й Великій Британії.

Організація надає перекладацькі гранти, доступні навіть для великих видавництв, адже не вимагає завершити переклад і видати книжку протягом одного року. Наразі підтримано вісім перекладених англійською книжок, і кілька важливих романів виходять у великих видавництвах наступного року. Razom також пропонує грантову підтримку промоції та, цього року вперше, редагування – пропозиція, що залишається унікальною серед грантових програм. Паралельно організація працює з бібліотеками, університетами та низовими ініціативами, формуючи спільноти читачів, які просувають українські книжки знизу вгору.

За словами Катерини Казімірової, фактично це побудова стосунків з учасниками ринку у США: підтримка авторських турів, налагодження зв’язків із критиками й видавцями, пошук нових агентів для українських авторів. Мета: максимально скоротити шлях української книжки до англомовного читача, вибудувати найсистемніший маршрут і зміцнити кожну ланку цієї екосистеми, щоб зрештою постала справжня інфраструктура, здатна працювати самостійно.

Читайте також: Просувати малі мови: лікбез для літагентів

Що варто пам’ятати: практичні поради

З розмови випливає кілька конкретних рекомендацій, які можуть стати в пригоді авторам і видавцям ще до того, як книжка вирушить за кордон.

Авторам:

• Не продавати всі права одним пакетом. Екранізація, переклади, мерчандайзинг не повинні автоматично переходити до одного видавця. Передавайте лише ті права, які цей видавець справді здатен реалізувати.

• Зберігати права на окремі ринки. Продаж англомовних прав невеликому американському видавцю не має закривати шлях до Великої Британії чи інших країн. Саме збережені права згодом дають свободу маневру.

• Уважно читайте міжнародні угоди. Вийти з невдалого контракту з іноземним видавцем буває надзвичайно складно. Кожну угоду варто перевіряти на довгострокові зобов’язання, які можуть зв’язати книжку на роки.

• Користуватися місцевою експертизою. Британський агент не є обов’язковим. Фахівці з іноземних прав у великих українських видавництвах, зокрема Vivat і Видавництві Старого Лева, добре орієнтуються в цих процесах. Досвід колег і підтримка спільноти, як-от PEN Ukraine, лишаються одним із найцінніших ресурсів.

• По можливості працювати з одним перекладачем. Тривала співпраця з тим самим перекладачем допомагає зберегти впізнаваний голос автора від книжки до книжки. 

Українським видавцям:

• Продавати права стратегічно, а не швидко. Найвигідніша пропозиція не завжди найкраща для книжки. Академічне видавництво з мінімальним промо-бюджетом здатне «поховати» сильний роман.

• Перевіряти спроможність партнера. Чи має видавець промоційний план, прозору дистрибуцію, намір подавати книжку на премії, чи взагалі право бути номінованим. Якщо англомовний видавець базується не в англомовній країні, це привід зупинитися.

• Не продавати глобальні права одному гравцеві, якщо не впевнені, що він охопить усі ринки. Окремий продаж прав на різні території часто дає книжці більше шансів бути поміченою.

• Планувати промоцію та премії заздалегідь. Номінація на премію відкриває доступ до рецензій, бібліотечних закупівель і подальших перекладів, тож стратегію варто закладати ще на етапі планування видання.

• Інвестувати в якісний пробний переклад. Сильний переклад фрагмента книжки важить для укладення угоди більше, ніж будь-який пітч: саме за ним іноземний редактор оцінює текст.

Українським інституціям:

• Повідомляти про участь авторів у ярмарках завчасно. Інформація про присутність українських письменників на Франкфуртському чи Лондонському книжкових ярмарках нерідко з’являється за тиждень до події. Що раніше міжнародні агенти й видавці дізнаються про програму й розклад, то ефективніше вони можуть представити автора ширшій спільноті.

• Передбачати фінансування пробних перекладів. Якісно перекладений уривок – ключовий інструмент, яким видавця переконують узяти книжку. Окремий фонд, з якого автори чи агенти могли б оплатити професійний пробний переклад, зняв би одну з найвідчутніших перешкод.

Читайте також: Translate Ukraine: як українська література виходить за межі мов-гігантів