Чумацькі валки, крижані клинки й магічні двобої — читаємо нове фентезі

Фентезі залишається одним із найпопулярніших жанрів серед українських читачів. Читання таких книжок може на деякий час відволікти від повсякденних тривог і водночас спонукати замислитися над складними питаннями, які порушують письменники. Про популярність жанру свідчать і результати дослідження «Читання в Україні: поведінка, мотивація та інструменти залучення», проведеного компанією Gradus Research за ініціативи Міністерства культури України та за підтримки Фонду «Повір у себе»: фентезі серед найчастіше читаних жанрів назвали 24% опитаних, які протягом останнього року читали або слухали книжки. Дослідження також показало, що 69% читачів звертаються до книжок заради відпочинку, а 32% опитаних, які читали або слухали книжки протягом року, зазначили, що після початку повномасштабної війни читання стало допомагати їм зменшувати тривожність.

З огляду на це ми вирішили придивитися до нового фентезі, що вийшли українською протягом останніх місяців. Їх чимало, й одна добірка не може охопити всього розмаїття. Тому ми зосередилися на самостійних романах і перших частинах циклів, залишивши поза увагою продовження вже розпочатих серій. Серед книжок, що вийшли протягом останніх місяців, обрали шість: дві книжки українських письменниць і чотири перекладні. Сподіваємося, серед них знайдеться та, яку вам захочеться прочитати.

Ця стаття є частиною спецпроєкту «Вітрина новинок 2026», створеного за підтримки Фундації ЗМІN 

«Грибних справ підмайстра» Катерина Корнієнко

Корнієнко К. Грибних справ підмайстра. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2026. — 600 с.

У 2024 році Катерина Корнієнко дебютувала з підлітковим міським фентезі «Дивокровці», яке «БараБука» відзначила як «Дебют року». У новому романі «Грибних справ підмайстра» письменниця звертається до пригодницького фентезі й створює світ, де доля кожної людини вишита на її тіні. Маги вміють читати ці стібки, а від їхніх тлумачень залежить, чого людина навчатиметься і ким стане. Проте на тіні шістнадцятирічної Явдохи, яку рідні називають Доцею, нитки сплітаються в незрозумілі вузли й візерунки. Жоден маг досі не зміг їх витлумачити, тож, поки однолітки опановують ремесла й готуються до самостійного життя, дівчина змушена чекати, коли нарешті з’ясується її призначення.

Сподіваючись знайти когось, хто зуміє прочитати її тінь, Доця щороку вирушає з чумацькою валкою до столиці — Заланіття, куди з’їжджаються мандрівники з різних земель. Та цього разу все йде не за планом: загадковий жупан, знайдений перед від’їздом, незвичайні супутники й зустріч зі страхітливим Абисьманським Звіром втягують дівчину у вир небезпечних подій. Невдовзі на кону опиняється щось значно більше, ніж її власне майбутнє.

Світ роману виразно спирається на українські культурні традиції, які Корнієнко поєднує з власною фантазією. Чумаки перевозять сіль, листи, прянощі й заморські товари, батьки Доці займаються гончарством і гутництвом, а герої носять дукачі й крайки, частуються кулішем і вергунами. На Святвечір тут ставлять дідух, а для померлих родичів залишають гостинці.

Ремесла мають і магічний вимір: наприклад, у родинній майстерні Головків виготовляють мигунці — посудини, у яких ніколи не згасає вогонь. Маги ж носять при поясі срібні голки, якими зшивають розриви, що іноді виникають у самому світі.

Корнієнко уважна до запахів, звуків і мінливого світла, завдяки яким навіть незнайомі місця легко уявити. Особливо це помітно в описах лісу, який водночас приваблює своєю красою і тривожить невідомістю. Моторошні епізоди письменниця перемежовує гумором і сценами повсякденного життя, тож навіть серед небезпечних пригод знаходиться місце для звичних турбот і жартів. Водночас це й історія дорослішання Доці, яка прагне знайти своє місце у світі, де майбутнє кожного звикли визначати за нитками долі, та поступово вчиться самостійно ухвалювати рішення.

Замовити книжку «Грибних справ підмайстра»

«Меч Кайґену» М. Л. Ванґ

Ванґ М. Л. Меч Кайґену / пер. Марії Руденко. — Київ: Nebo BookLab Publishing, 2026. — 616 с. : іл.

«Меч Кайґену» американської письменниці М. Л. Ванґ уперше вийшов самвидавом у 2019 році, а вже наступного переміг у п’ятому конкурсі Self-Published Fantasy Blog-Off, де змагалися 300 незалежно виданих книжок нового фентезі. Сама авторка визначає роман як поєднання фентезі про бойові мистецтва та родинної драми. Події розгортаються на віддаленому півострові Кусанаґі, мешканці якого століттями боронять кордони Кайґенської імперії, завдяки чому він і отримав назву «Меч Кайґену». Наймогутніші воїни здатні керувати водою та створювати з неї крижані клинки. Особливою майстерністю славиться родина Мацуда, чиї бойові техніки передаються з покоління в покоління.

Чотирнадцятирічний Мамору Мацуда навчається в академії Кумоно й змалку готується продовжити родинну справу. Він пишається своїм походженням, вірить у могутність імперії й переконаний, що її правителі шанують доблесть своїх захисників. Однак поява нового учня з північних земель порушує цю впевненість. Його розповіді про зовнішній світ суперечать тому, чого Мамору навчали на уроках історії, і хлопець уперше замислюється, наскільки правдивими є офіційні відомості про минуле та сьогодення Кайґену. Тим часом над півостровом нависає загроза вторгнення, до якого його мешканці можуть виявитися неготовими.

Поряд із Мамору важливе місце в романі посідає його мати Місакі, чиїми очима читач також бачить події.

До заміжжя вона була вправною бійчинею, навчалася за кордоном і вела зовсім інше життя. Однак шлюб із представником впливової родини Мацуда змусив її залишити зброю та підкоритися суворим правилам дому, де від жінки передусім очікують покірності чоловікові й відданості сім’ї. Місакі намагається відповідати цим вимогам, хоча спогади про минуле й нездійснені прагнення не дають їй спокою. Наближення війни змушує її знову замислитися над власним вибором і життям, від якого вона колись відмовилася.

Ванґ також досліджує, як суспільні порядки впливають на особисті переконання та рішення. Імперська пропаганда визначає уявлення про історію й зовнішній світ, тоді як родинна ієрархія встановлює, кому належить влада всередині дому та яких правил повинні дотримуватися його члени. Відданість батьківщині, честь роду й обов’язок перед близькими далеко не завжди узгоджуються з власними прагненнями героїв.

Японські культурні впливи відчутні в устрої Кусанаґі, традиціях володіння мечем та уявленнях про честь і родинний обов’язок. Водночас у світі роману поряд із мечами та спадковою магією існують телебачення, літаки й сучасні засоби зв’язку. Проте у віддалених поселеннях півострова сучасними технологіями користуються мало, а їхні мешканці й далі живуть переважно за давніми звичаями. Особливу увагу Ванґ приділяє бойовим сценам, спираючись на власний досвід занять карате й тхеквондо, з яких має чорні пояси. Письменниця вибудовує поєдинки як діалоги, у яких рухи та рішення учасників розкривають їхні характери й стосунки.

Замовити книжку «Меч Кайґену»

«Кропива і кістка» Т. Кінгфішер

Кінгфішер Т. Кропива і кістка / пер. Ганни Литвиненко. — Харків: Жорж, 2026. — 320 с.

Т. Кінгфішер — літературний псевдонім американської письменниці та ілюстраторки Урсули Вернон, відомої також дитячими книжками й коміксами. Під цим ім’ям вона пише фентезі та горор для дорослих. Її роман «Кропива і кістка», опублікований 2022 року, здобув премію «Г’юго» за найкращий роман у 2023-му й став фіналістом «Неб’юли». Поштовхом до його створення стала написана раніше прозова мініатюра «Godmother» («Фея-хрещена») — монолог казкової хрещеної про те, чому чарівна допомога дістається не всім. Образи з неї не давали письменниці спокою й зрештою стали основою для повноцінного роману.

Події розгортаються в невеликому приморському королівстві, затиснутому між двома могутніми сусідами. Щоб убезпечити країну від завоювання, королівська родина покладається на династичні шлюби. Старша з трьох доньок короля виходить заміж за Ворлінга, спадкоємця престолу Північного королівства, але невдовзі гине. Згодом його дружиною стає середня сестра. Наймолодша, тридцятирічна Марра, живе в монастирі, осторонь придворних справ. Дізнавшись, що Ворлінг жорстоко поводиться із сестрою, вона вирішує втрутитися. Проте відкритий виступ може поставити під загрозу все королівство, тож Маррі доводиться шукати інший спосіб урятувати близьку людину.

По допомогу вона звертається до повитухи смерті — чаклунки, яка погоджується допомогти здолати Ворлінга лише після трьох майже нездійсненних випробувань. Маррі належить пошити плащ із сутінкового сукна та кропиви, зібрати собаку з кісток і спіймати місячне світло в горщик. Ці завдання нагадують випробування зі старих казок, проте союзники, яких знаходить Марра, далеко не схожі на звичних казкових помічників. Повитуха смерті вирушає разом із нею, прихопивши курку, одержиму демоном, а до їхньої компанії долучаються колишній лицар і фея-хрещена Марри та її сестер.

Кінгфішер поєднує похмурі мотиви старих казок із гумором, який виникає навіть у найнебезпечніших ситуаціях.

Її персонажі стикаються з некромантією, моторошними істотами й жорстокими чарами, але водночас втомлюються, сперечаються та переймаються цілком буденними речами. Роман порушує тему домашнього насильства й показує, як безпекою жінки готові пожертвувати заради політичних інтересів. Важливо й те, якою Кінгфішер зображує головну героїню. Марра далека від образу безстрашної казкової принцеси: вона не має особливого магічного дару, сумнівається у власних силах і нерідко почувається безпорадною. Однак страх не зупиняє її, коли йдеться про життя сестри.

Замовити книжку «Кропива і кістка»

«Темні сигіли. Чого жадає магія» Анна Беннінґ

Беннінґ А. Темні сигіли. Чого жадає магія / пер. Оксани Гергелійник. — Харків: AMADOKA, 2026. — 464 с.

Німецька письменниця Анна Беннінґ уже знайома українським читачам завдяки фентезійній трилогії «Вихор». Її друга серія «Темні сигіли» — підліткове міське фентезі, дія якого розгортається в Лондоні, зміненому появою магії. П’ятнадцять років тому в небі над Лондоном з’явився його магічний двійник — частина паралельного світу зі своїми правителями та законами. Відтоді люди навчилися користуватися магією за допомогою сигілів — особливих артефактів, які дозволяють спрямовувати силу блакитної речовини. Однак ця речовина здатна викликати залежність, а її використання може бути небезпечним. Наймогутніші з артефактів, сім Темних сигілів, перебувають у руках панівних династій дзеркального світу.

Рейн виросла в сиротинці в бідних кварталах Лондона й змушена брати участь у магічних поєдинках, щоб вижити. Вона вправно користується сигілами. Однак невдовзі магія виходить з-під контролю й починає загрожувати її життю. Врятувати дівчину може лише молодий правитель дзеркального світу. Він ставить Рейн перед вибором: загинути або назавжди пов’язати своє життя з Темними сигілами.

Беннінґ протиставляє злиденні квартали звичайного Лондона розкішному життю його магічного двійника.

Проте й серед панівної верхівки Рейн не знаходить омріяної свободи. Вона стикається з інтригами та суперництвом, а суворі правила, яким підпорядковуються носії Темних сигілів, обмежують її власні рішення. Важливе місце в трилогії посідає й романтична лінія, адже особисті почуття героїв нерідко суперечать законам, що регулюють їхнє життя.

У наступних частинах прагнення Рейн звільнитися від нав’язаних зобов’язань переплітається з протистоянням панівних родів і повстанців. Водночас небезпека, пов’язана із самою магією, поступово загрожує обом світам. Наскрізним у трилогії є питання, яку ціну люди готові заплатити за могутність і чи можливо зберегти свободу, отримавши силу, якою прагнуть володіти інші.

Замовити книжку «Темні сигіли»

«Ирій. Гряде Велике Полювання» Вікторія Задорська

Задорська В. Ирій. Гряде Велике Полювання. — Харків: READBERRY, 2026. — 704 с. : іл.

Вікторія Задорська — українська письменниця, режисерка та сценаристка, відома за роментезі-дилогією «Вовкуни», підлітковою книжкою «Скелети з шафи моєї бабці» та повістю «Космотато». «Ирій. Гряде Велике Полювання» відкриває її нову трилогію темного епічного фентезі. Події розгортаються в князівстві, яким правлять шість могутніх родин звіролюдей: Рогаті, Холодні, Крилани, Ікласті, Строкаті та Лускаті. Звичайні люди тут — безправні кріпаки, яких використовують як підневільну робочу силу, а жінок змушують народжувати потомство звіролюдів. Уже п’ятнадцять років країну сковує люта зима, запаси продовольства виснажуються, а останню надію на повернення весни мешканці покладають на давній Обряд, під час якого Велика Матір, за їхніми віруваннями, може покласти край холодам.

Одна з головних героїнь роману — кріпачка Дана, яка виросла в заможному домі звіролюдей. Після смерті батька дівчина опинилася в повній залежності від мачухи та її доньок і тепер мріє втекти. Надягнувши маску чужого Роду, вона проникає на священний Обряд, куди людям вхід заборонено. Ритуал зривається, між Родинами загострюється боротьба за владу, а Дану звинувачують у тому, що весна не настала, й оголошують Руйнівницею весни. Відтепер на неї полює ціле князівство.

В історії Дани легко впізнати мотиви «Попелюшки», до якої Задорська свідомо звернулася, працюючи над романом.

Водночас письменниця наділяє власною сюжетною лінією і Злату — одну зі зведених сестер Дани. Вона належить до звіролюдей, проте її привілейоване становище не звільняє від родинного тиску та необхідності підкорятися рішенням старших. Третій оповідач — Інгвар, вождь Холодних, який намагається врятувати свою Родину від голоду. Відмінності в походженні та суспільному становищі оповідачів дозволяють побачити життя князівства з кількох перспектив.

Задорська докладно змальовує світ Ирію, у якому кожна з шести Родин має власні звичаї, особливості побуту та мовлення. Подорожуючи різними землями князівства, герої потрапляють у небезпечні пригоди, опиняються серед політичних інтриг і конфліктів між Родинами. У суспільних порядках Ирію відчутні паралелі з українською історією, зокрема кріпацтвом і Голодомором. Жорстокість цього світу письменниця змальовує відверто, подекуди з натуралістичними подробицями. Роман містить тригерні сцени, про які авторка окремо попереджає на початку книжки.

Режисерський досвід Задорської відчутний у виразній візуальності описів і побудові сцен. Над гірськими епізодами письменниця працювала безпосередньо в Карпатах, де тиждень жила в наметі. Для трилогії також розробили спільну візуальну концепцію: обкладинки трьох частин мають скластися в одну панораму світу Ирію. Видання доповнюють чорно-білі ілюстрації Марії Окунської та QR-код із посиланням на композицію YRIJ, створену спеціально для саги.

Замовити книжку «Ирій. Гряде Велике Полювання»

«Тіґана» Ґай Ґевріел Кей

Кей Ґ. Ґ. Тіґана / пер. Олександри Літвіняк. — Львів: Апріорі, 2026. — 664 с. : іл.

Канадський письменник Ґай Ґевріел Кей відомий фентезійними романами, у яких вигадані світи спираються на реальні історичні епохи. Українською вже вийшли його дилогія «Сарантійська мозаїка» («Плавання до Сарантію» та «Владика імператорів»), а також романи «Таке яскраве минуле» й «Діти землі та неба». Особливе місце у творчості Кея посідає «Тіґана» (1990), яка стала поворотом до сюжетів, натхнених історією.

Над романом письменник працював під час перебування в Тоскані, а прообразом місця дії стала Італія раннього Відродження з її самостійними містами-державами, які ворогували між собою. У романі ця історична роздробленість відобразилася в устрої півострова Долоня, який поділили між собою два чужоземні правителі-чаклуни — Альберіко та Брандін.

Найжорстокіше Брандін покарав провінцію Тіґана, у битві з військом якої загинув його син. Після перемоги він спустошив її землі, зруйнував міста й культурні пам’ятки та наклав закляття, покликане стерти саму пам’ять про завойовану країну. Відтоді почути й вимовити назву Тіґани можуть лише ті, хто народився там до завоювання. Для решти людей її справжнє ім’я стало недоступним, тож із кожним наступним поколінням зростає загроза остаточного забуття.

Повернути Тіґані її ім’я прагне останній спадкоємець династії, що правила провінцією. Разом із невеликою групою однодумців він роками мандрує півостровом, шукаючи союзників і готуючись до боротьби за визволення батьківщини. Виступи у складі мандрівної музичної трупи дозволяють йому пересуватися між містами, знайомитися з людьми та не привертати зайвої уваги до своєї діяльності. Однак повалити завойовників непросто: Альберіко й Брандін суперничають між собою, і загибель одного може лише зміцнити владу другого. До того ж інші провінції мають власні інтереси.

У центрі «Тіґани» — пам’ять як основа національної та культурної ідентичності. Кей показує, як завоювання позбавляє народ не лише політичної незалежності, а й можливості зберегти власну історію та передати її нащадкам. Водночас письменник уникає однозначного поділу персонажів на героїв і лиходіїв. У післямові до ювілейного видання він згадував, що прагнув дослідити «зло, вчинене добрими людьми», суперечливі лояльності й моральну ціну боротьби за справедливу мету. Тому навіть ті, хто намагається звільнити батьківщину, змушені відповідати за наслідки власних рішень.

Замовити книжку «Тіґана»

Читайте також: Герої, загадкові лиходії та нечисть — фентезі на Книжковому Арсеналі-2026