Переклад як практика майбутнього — 7 тез перекладацького кластера в межах BookForum

Кластер «Переклад як практика майбутнього», що відбувся в межах 33-го Львівського міжнародного BookForum за кураторства Юлії Дідохи та команди Translatorium, об’єднав серію подій, у центрі яких складне питання: що потрібно перекладу, аби він міг існувати далі, і які досвіди та способи бачення світу він здатен передати у майбутньому? Розповідаємо про найголовніше, що можна було дізнатися на подіях.

Ідея кластера виростає зі спостереження: література ніколи повністю не належить теперішньому. Кожен текст пишеться з припущенням про майбутнього читача — того, хто прочитає його в іншому часі, з іншим досвідом чи іншою мовою. Переклад у цій логіці — не допоміжний процес, а одна з умов, за яких текст, пам’ять і досвід можуть пережити історичний розрив. Особливо гостро це питання звучить зараз, коли українська мова змінюється буквально в реальному часі — під тиском війни, переміщення, втрати домівок і необхідності знову називати речі, яким раніше не було назви.

«Цьогорічний перекладацький кластер BookForum дав можливість подивитися на переклад як на значно ширшу практику — як на спосіб говорити про культурну пам’ять, професійну відповідальність і майбутнє літератури. Мені було цінно бачити, що ці різні перспективи вдалося поєднати в межах одного цілісного програмного простору», — коментує кураторка кластера Юлія Дідоха.

Отож, ми зібрали сім тез, що підсумовують ключові питання й ідеї перекладацького кластера.

1. Переклад як спосіб осмислити досвід війни

Є досвід, для якого старі літературні форми припиняють працювати, а разом із ними опиняється під питанням і здатність перекладу цей досвід передати. Переклад — практичний виклик, з яким зараз стикається кожен, хто працює з українським воєнним досвідом для читача, який цього досвіду не мав. Перекладач тут не може просто спертися на усталену традицію воєнної літератури, а разом з автором шукає мову для досвіду, що не вміщується в наявні форми. Окреме слово чи побутова деталь можуть бути очевидними для українського читача й потребувати пояснення в іншій мові. Від обсягу таких пояснень залежить, чи збереже розповідь ритм та інтонацію особистого свідчення.

Розмова «(Не)перекладна війна? Англійський переклад “Гемінґвей нічого не знає” Артура Дроня». Учасники(ці): Артур Дронь, Ганна Лелів, Гʼю Робертс. Модерує: Лариса Бабій

2. Переклад і співавторство

Переклад досі часто описують як «допоміжний процес». Перекладача чи перекладачку бачать як прозорого посередника, а не людину, яка ухвалює авторські рішення. У межах кластера Translatorium порушив питання структурної видимості роботи перекладача в книжковій індустрії та того, як ця видимість пов’язана саме з уявленням про переклад як (не)самостійну діяльність. Невидимість перекладача долається не деклараціями про повагу, а структурними змінами — іменем на обкладинці, договором, що визнає авторське право, і роялті.

Розмова «Що потрібно перекладу, щоб мати майбутнє?». Учасниці: Поліна Городиська, Ірина Одрехівська, Таня Родіонова. Модерує: Юлія Дідоха

3. Карта світу, яка формується перекладом, а не надолуження втраченого

Переклад часто описують як надолуження: наздогнати тексти, що не були перекладені через цензуру чи заборони. Але це змушує українську культуру постійно наздоганяти замість того, щоб самій вирішувати, що потрібно перекладати.

Тому питання, яке ставить ця теза: не що ми втратили, а яку літературну карту світу ми хочемо мати українською зараз. Переклад тут — про вибір голосів, традицій і текстів, які ми вводимо в український контекст, замість того щоб просто заповнювати ≪лакуни≫.

4. Переклад стає практика солідарності

Проєкт «”Словник війни” мовами Шотландії» виріс із серії перекладацьких воркшопів і став нагодою поговорити про мову як спосіб свідчення, пам’яті й культурної тяглості. Це приклад прямого діалогу між двома мовними ситуаціями, віддаленими географічно, але дотичними за досвідом. Переклад тут — це спосіб взаєморозуміння, культурного діалогу та солідарності. Переклад може бути водночас свідченням, пам’яттю та формою солідарності між мовами, які пережили різні, але співмірні історичні досвіди. Робота зі свідченнями потребує уваги до конкретних обставин, у яких люди говорять про пережите. Переклад мовами Шотландії дає українським історіям нових адресатів, які можуть повертатися до них через роки.

Розмова ≪Переклад як практика солідарності. Історія проєкту «”Словник війни” мовами Шотландії». Учасники(ці): Остап Сливинський, Розанна Вотт (онлайн), Крістофер Вайт (онлайн), Раян Ван Вінкл. Модерує: Вероніка Ядуха

5. Перекладацька спільнота як умову розвитку професії

Жоден перекладач не працює у вакуумі. Через досвід двох організацій — української Translators In Action (TIA) та європейської CEATL — розмова порушувала питання про те, як сьогодні формуються професійні перекладацькі спільноти й чому саме вони стають однією з ключових умов розвитку книжкового перекладу. Висновок розмови: локальна ініціатива без міжнародної мережі лишається вразливою, а міжнародна мережа без локального контексту — абстрактною; сила спільноти виникає саме на перетині цих двох рівнів, коли індивідуальний професійний досвід перекладача перестає залишатися лише його особистою справою.

Розмова «Хто творить перекладацьку спільноту? Локальні ініціативи та міжнародні мережі». Учасниці: Поліна Городиська, Сесіль Деньяр. Модерує: Ганна Лелів.

6. Перекладачі, що практикують slow living

Перекладацьку працю дедалі частіше вимірюють нормосторінками й дедлайнами — швидкістю, з якою текст можна «перенести» з мови в мову. Цей процес підганяє і технологія: штучний інтелект здатен видати переклад за секунди, ще більше прискорюючи й без того швидкий світ. У межах кластера прозвучала теза, що суперечить цій логіці: переклад варто розуміти як практику slow living, повільного, уважного проживання іншого тексту, а не операцію з передачі готового змісту — своєрідне заземлення посеред прискорення, яке нав’язує сучасність. Звідси й пропозиція замінити саме слово: замість «translation» — «transwriting», письмо, яке не переносить текст, а переписує його, залишаючись у ньому довше, ніж того вимагає сама передача сенсу.

7. Трансмедійний переклад за межами тексту 

Переклад не обов’язково залишається текстом на папері. Він може перейти в інший медіум і саме там знайти нову форму присутності — стати його рівноправним продовженням в іншому матеріалі. На прикладі трансмедійних перекладів поезії Річарда Бротіґана Вероніка Ядуха показує, як вірш можна перекласти не лише іншими словами, а й іншим медіумом.

Читайте також: Де побачити Translatorium у 2026 році?

Фото: Лесь Касьянов, В‘ячеслав Шведов, Ростислав Трач, Валентина Вусата