«Писання золотої вічності»: як це — перекладати Керуака

Нещодавно видавництво «П’яний корабель» оголосило передпродаж збірки поезій Джека Керуака. «Писання золотої вічності» стане першою поетичною книжкою автора в українському перекладі, над яким працювала перекладацька група VERBація. Перекладачки Таня Родіонова, Юлія Дідоха та Вероніка Ядуха поділились своїми знахідками з процесу роботи та розповіли про те, чим для них стала поезія Керуака.

Мабуть, більшість із нас знають Джека Керуака як автора культового роману «В дорозі», вільнолюбного письменника біт-покоління, який досі через свої тексти заражає своїм прагненням свободи. Свого часу ми, молоді перекладачки групи VERBація (Таня Родіонова, Юлія Дідоха та Вероніка Ядуха), несамовито захопилися поезією американських бітників, зокрема і тому, що їх (майже) не існувало в українському перекладі. Ми перекладали Аллена Ґінзберґа, Лоренса Ферлінґетті, Ґері Снайдера та Ґреґорі Корсо. Парадоксально, Керуак не потрапляв у це поле нашого поетичного дослідження. Можливо, саме тому пропозиція видати його збірку друком стала для нас цікавою пригодою.

«Я Джек Керуак,
письменник: здоровань, красень,
інтелектуал Джек Керуак.
Зауваж, як я зачісую волосся,
і поглянь на мій стильний одяг. Я хлопець
з Бразилії. Я люблю джаз, люблю
Північну Кароліну, люблю
соціалізм. Я егоїст,
я недбалець,
я слабак, я боягуз».

*з вірша «Жовтень на Землі Залізниць»

…Так пише автор про себе в одному з текстів і, певною мірою, ця книжка саме про це: про самого Джека, поета, який не соромиться бути різним — десь грайливим і навіть смішним, а десь задумливим спостерігачем життя.

Треба сказати, що в цій збірці багато Керуака-буддиста. Народжений у католицькій сім’ї, він захопився східною філософією. Тож тут ви знайдете багато посилань на буддистські образи та багато споглядального спокою. У наші воєнні часи іноді важко прийняти цей описаний Керуаком «смак життя», в якому можна відмовитись від обов’язків і тягарів. І, будьмо чесними, ми не завжди погоджувались, перекладаючи. Та хіба ж не це зрештою те омріяне буття, до якого хочеться прагнути?

Як перекладацька група ми працюємо над текстами колективно, а значить, що кожен народжений переклад — спільний. Просто хтось починає цю розмову, а інші підхоплюють. Тут було чимало розмов, чимало дискусій і суперечок. 

Перекладаючи Керуака, ми часто відчували, ніби звичайної англійської мови йому недостатньо. Ніби слова не встигають за тим, як Керуак намагається зафіксувати певний досвід, відчуття чи переживання. Тому він постійно вигадує нові слова. Але ці новотвори у нього ніколи не схожі на інтелектуальну гру чи мовний ребус. Вони радше звучать так, ніби людина намагається назвати щось уперше в житті, а мова ще не встигла це схопити й зафіксувати.

І, мабуть, саме тому Керуак часто порівнював письмо з джазом. Як і в джазі, в його поезії речення може раптом обірватися, змінити напрямок, перечепитися через власний ритм, а нове слово може зʼявитися тільки тому, що старе вже не працює. Завдяки цьому є відчуття живої, рухомої мови, яка народжується прямо в момент спостереження.

Також зверніть увагу на: Читомо читає: Джек Керуак, О. Генрі, Сьюзен Зонтаґ, Ольга Купріян

Під час перекладу ми повсякчас намагались знайти для себе впізнаваний образ керуакового тексту та вхопитись за нього, щоб відчувати, що ти знаєш, що робиш. Однак тут Керуак говорить про амбіції, тут про Будду, а тут про те, як його бажають заміжні жінки, а вже тут про папуг, жаб, дроздів, клопів, тому ти просто спостерігаєш, як кожен новий текст вислизає з твоїх рук. Помічаєш маятникові коливання різних усвідомлень чи спостережень Керуака, від «я відчуваю, ніби триватиму завжди, мені видніше» до «я втомився, я думав, що все зрозумів».

Керуак постійно хоче вловити слова, якими він міг би схопити свій стан та відчуття, виголосити повною мірою свій запит чи докір, чи знак присутності. Він каже: «я син своєї матері», як спроба знаходження слів для опису себе, і це «знаходження» — процес без завершення, таке собі вправляння в підборі різних комбінацій символічних фігур, де щоразу за їхнім промовлянням чутно відлуння ніщотності.

Керуак має думки про старе, про сумне, про ніщо, про втому, нескінченні монологи — це і є керуакова поезія. Якоїсь миті з’являється слово «меланхолія» і повторюється кілька разів. Він повертається до описів відчуття безмежжя і спустошення, краси, туги, самітництва і великих міст, а ми слідкуємо, що буде далі, вже не будуючи очікувань і часом усміхаємося.

Тож для нас перекладати Керуака українською — це весь час намагатися втримати цю хитку рівновагу: між змістом і диханням, між сенсом і звуком. Залишити текстам трохи повітря, трохи джазу, трохи недосконалості, в якій раптом і зʼявляється відчуття чогось справжнього.

Як і в будь-якому перекладацькому процесі, у нас було кілька слів і словосполучень, які довго залишалися відкритими питаннями й щодо яких ми не були певні, чи правильно їх інтерпретуємо. Однак минає трохи часу, ти повертаєшся до перечитування, спільних обговорень і все ж знаходиш маленький, але опорний камінець, який завершує образ і дає змогу стишитися.

«Думати — це так само як не думати —

тож я можу просто

не думати

більше»

*з вірша «Як навчитися медитувати»

...Ось воно — полегшення, а потім новий виток неспокою, новий цикл дня і ночі, люди та згадки про них, природа і місце, яке ніяк не знаходиться, куди поставити себе. Але «усе гаразд, коти собі сплять» (з вірша «Писання золотої вічності»).

Затерта фраза про те, що перекладач — це найуважніший читач, здається, дуже пасує до всієї нашої роботи над книжкою. Місцями ми ніби видобували сенси, як видобувають корисні копалини з родовищ. Тож радимо читати, шукаючи ключі, копирсатися в тексті, а не лише пробігати його очима. Однак навіть найлінивішого читача й читачку Керуак не залишить без роздумів. Він справді вміє заражати бажанням жити, пізнавати (не дивуйтесь, якщо захочеться зібрати наплічник і податися в гори) й досліджувати це життя.

Будда каже:

«Можливо все» (з вірша «Будда»)

Читайте також: 10 важливих проєктів і 10 прозрінь перекладацької групи VERBація