Скандали-2022: Пушкін падає, а Дорж Бату голий

2022-й виявився небагатим на книжково-літературний хайп. Кремль допоміг з пошуком відповідей на хронічні питання, замішані на політиці, економіці, культурі, історії та російсько-українських стосунках. Але ми все ж хочемо згадати, довкола чого ламали списи у культурній та літературній спільноті цього року.

Пушкін падає!

Демонтаж пам’ятників, перейменування вулиць, шкільна програма з літератури і асортимент бібліотечних фондів. Теми, які раніше викликали бурхливі дискусії, зараз провокують мінімум звинувачень в цензурі та дискримінації. Рішення, на які чекали роками, зараз набули логічності.

Жадан, Пушкін…

Масовий демонтаж пам’ятників Пушкіну разом із хвилею перейменувань вулиць і театрів викликали хіба що поодинокі коментарі про дискримінацію найбільшої етнічної меншини України. Всі погодилися, радіють, а Сергій Жадан став навіть символом пушкінопаду. Мовляв, як тільки зробить селфі біля погруддя російського класика, то недовго тому пам’ятнику стояти лишилося.

Пушкіна разом з іншими російськими та білоруськими авторами вилучили також зі шкільної програми. Повісті «Ніч перед Різдвом» Гоголя та «До останнього подиху» кримськотатарського письменника Таїра Халілова рекомендували перевести до курсу української літератури.

На підставі методичних рекомендацій Ради з питань розвитку бібліотечної справи Міністерством культури та інформаційної політики розпочали перегляд фондів громадських бібліотек щодо доречності там пропагандистської російської літератури.

Читайте також: У бібліотечному фонді України 45% російськомовних документів та літератури — Лариса Петасюк

Ця тема також завжди була вибухонебезпечною. Чи треба цензурувати книжки? Чи може художня література різних країн перебувати поза політичними рішеннями? Завжди знаходилися ті, хто за і проти. Противники цензури завжди мали шляхетніший та інтелігентніший вигляд.

Однак після того, як на окупованих територіях російські військові почали нищити бібліотеки і чинити наругу над українськими книжками, стало очевидним: вони вважають, що мистецтво таки чинить вплив на людей і не може бути не ангажованим. Українські експерти дотримуються зараз такої ж думки.

«Всі наші бібліотеки зараз наповнені мінами уповільненої дії, котрі можуть спрацювати кожен момент і рознести на друзки мозок юної істоти (або й старшої – без належного критичного мислення), яка лише візьме ворожу до української культури книжку до рук», – заявив літературознавець Ростислав Семків у коментарі для Читомо. 

…і киянин Булгаков

Та й емоційну дискусію про те, що ж робити з музеєм уродженця Києва Михаїла Булгакова, так само складно назвати скандалом чи вірусною хвилею. Хоча на тему не висловився хіба що лінивий. Спілка письменників України вийшла з анабіозу і закликала «скасувати» музей Булгакова та переробити його в музей Олександра Кошиця. Директорка музею відповіла: «Спілка письменників, думаю, використала не всю свою зброю. Перед тим, як ініціювати закриття музею Булгакова, вони мали б ініціювати виключення Булгакова зі Спілки письменників та позбавлення громадянства за антирадянську діяльність. Чим вони і займалися протягом своєї багатої історії». 

Міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко заявив, що ні музей, ні пам’ятник не винні в українофобських висловлюваннях в художніх творах Булгакова, а Спілка письменників і без того має чим займатися.

На тему українофобства Булгакова не висловився хіба що лінивий користувач соціальних мереж. Так, культуролог Дмитро Горбачов наголосив: «Українофобство Булгакова – наклеп на великого письменника». 

Читайте також: Українська культура (не) скасування Булгакова: за і проти у соціальних мережах

У підсумку, на сайті музею Булгакова зазначили, що йде робота над оновленням концепції та експозиції, а тимчасом тут відбуваються виставки «Великі кияни» та «Історія садиби. Від і до».

Дехто з українських письменників сумує навіть за одеським постаментом імператриці Катерині Другій, який нещодавно демонтували. Утім, це просто туга, яку не варто робити публічною: коментатори присоромлять. Нагадаємо, це також багаторічна дискусія, яка охоплює і декомунізацію часів Вятровича, і питання законності встановлення пам’ятника, і також те, чому правителька, котра запровадила в Україні панщину та зруйнувала Запорізьку Січ, повинна бути тут шанована. 

Читачі атакують!

Може, книжки зараз і не дуже читають, але за руками стежать. Точніше, за репутацією. Слово року тут – «кенселинг». Йдеться не лише про необережні висловлювання представників сусідської культури, але й про спроби співпраці, примирення, дружби чи просто підробітку з боку українських авторів.

Мінська ініціатива

9-20 лютого у Санкт-Петербурзі відбулася російсько-білорусько-українська конференція «Мінська ініціатива». Учасники з українського боку: Михайло Кулиняк, Ігор Степурін, Петро Мідянка, Дмитро Будков – можливо, думали, що ця поїздка стане непоміченою. Однак в часи інтернету це неможливо. Відомо навіть, що презентацію альманаху «Terra Poetica» (видавництво «Саміт-книга») відвідав спецпредставник президента РФ з міжнародної культурної співпраці Міхаіл Швидкой.

Юрій Андрухович та шишкіністи

Негатив щодо провальних спроб кенселингу росіян український фейсбук викинув на патріарха укрсучліту. Після офіційного повідомлення Українського інституту книги про те, що у Норвегії відбудеться публічна розмова Юрія Андруховича та Михаїла Шишкіна, інформаційну хвилю підхопили блогери й коментатори фейсбуку. Олії підлило те, що друзі письменника стали на його захист і написали кожен як не пост, то аж цілу колонку; Пояснював свою позицію (але не вибачався) і сам ЮА. Ообговорення тривало увесь вересень, втягуючи нових і нових дискутантів, включно з Оксаною Забужко.

«Якби я вибачився, це означало б, що зло перемогло. […] Ця вся ненависть. Це означало б, що гейтерcтво перемогло і я покірно схилив голову. А я вважаю, що правда — на моєму боці», – підсумував класик у заключному інтерв’ю на тему.

Медуза і Грицак

Історик Ярослав Грицак, так само як і Юрій Андрухович, не має офіційного акаунту на фейсбуці. Він теж стає об’єктом емоційних обговорень і навіть критики, але сприймає це значно спокійніше. За тези, висловлені у свіжому інтерв’ю російському сайтові «Медуза», Грицака критикували користувачі соцмереж. Там пояснено базові поняття щодо походження української мови, ідеї держави Київська Русь, націоналістичні ідеології ХХ століття тощо. Зокрема вжите слово «фашизм» в стосунку до програмної еволюції бандерівського крила ОУН.

Грицак, звісно ж, не виправдовувався, однак у наступному інтерв’ю ситуацію прояснив. Виявляється, це був його авторський текст на замовлення, написаний ще у березні й опублікований редакцією аж тепер. Заразом захистив американського історика Тімоті Снайдера, котрий нещодавно теж потрапив в епіцентр обговорення: його англомовний відеокурс історії України виклали в мережу; і тут-таки українці відзначили там низку неточностей. Грицак наголосив, що Снайдер для України робить те ж саме, що Норман Дейвіс свого часу зробив для Польщі; і цей внесок складно недооцінити.

Покупці пильнують!

Якщо читачі борються за переконання, то покупці відстоюють інтереси власної кишені. Без перебільшення!

Іноді це одні й ті ж люди.

Кіберполіція та доставлення книжок

Торішній конфлікт покупців та книгарів перейшов у новий рік. Читачі, що замовили онлайн та оплатили книжки у Книгарні «Є» та Yakaboo і не дочекалися замовлень своєчасно, скаржилися у кіберполіцію. Правоохоронці не знайшли тут складу кримінального злочину. Адже у випадку найбільших гравців сфери книгорозповсюдження йшлося про затримки, а не про шахрайське видурювання грошей.

Обурення, втім, тривало ще кілька місяців і набуло нових обертів у квітні, коли інтернет-книгарні оголосили про успішну релокацію складів і відновлення роботи.

Читайте також: 9 місяців вторгнення: як українські видавці працюють під час війни

Громадський контроль за полицями книгарень

Від березня в Україні зупинили імпорт російської книжкової продукції. І хоча час від часу недопродані російські книжки таки виникають на полицях супермаркетів та книгарень, проте тепер можна оскаржити цей факт відповідно до чинного законодавства. Так небайдужі громадяни допомагають державі, помічаючи порушення на полицях книгарень «Буква», «Мегамаркету»  та інших.

Влітку Читомо проінспектувало книгарні стосовно наявності російських книжок – і якщо на сайтах інтернет-магазинів такий товар справді недоступний, то у фактичному продажу російські книжки все ще можна придбати, насамперед у книгарнях, які багато років спеціалізувалися саме на промоції та продажу такого «імпорту».

Сексизм – це непристойно

Іван Богдан, один із засновників та керівників найбільшої української онлайн-книгарні Yakaboo, був змушений залишити посаду через сексистське висловлювання на публічній дискусії про українську книгу «більше купують жінки – витрачають кошти, які заробляють чоловіки» (хоча наші джерела стверджують, що жарт Богдана став лише приводом для давно запланованого звільнення – Ред.)

У соціальних мережах це викликало обурення. На що Іван Богдан написав у своєму Facebook: «Я усвідомлюю, що такі формулювання неприпустимі у жодній формі та за будь-якої ситуації. Повірте, я дуже жалкую про вчорашній інцидент. Ніколи так не мислив та не маю жодних упереджень в гендерному питанні».

У Yakaboo відреагували на цей інцидент: «Ми впевнені, Іван Богдан не мав на меті нікого образити, оскільки ніколи не мав упереджень в питаннях гендеру та завжди ставився до жінок з повагою. Але його висловлювання не сумісне з цінностями, культурою та поглядами, які сповідує наша Компанія, наші Акціонери, наша Команда».

Дорж Бату: голий король

Відомий блогер Дорж Бату виявився не співробітником американської космічної галузі, а успішним містифікатором. Віктор Трегубов, представник «Демократичної Сокири», зірвав покривало з зірки укрсучліту одним довгим дописом у фейсбуці.

У відповідь на своїй фейсбук-сторінці Дорж Бату зазначив, що спочатку планував ігнорувати ці звинувачення, оскільки «маячню складно коментувати», однак згодом змінив думку. Він наголосив, що не працює держслужбовцем: «Я працював і працюю на умовах контракту на приватні компанії, які виконують замовлення державних органів. Ці приватні компанії не розголошують інформацію про своїх штатних працівників». Також письменник зазначив, що ніколи не робив заяв від імені жодної установи, з якою співпрацював.

На додачу, Дорж Бату давав експертні коментарі для українських медіа, пов’язані з його нібито основною працею. Раніше, нагадаємо, Андрій Васильєв працював журналістом, і тоді найбільшою його містифікацією стало інтерв’ю з російським політиком Алексеєм Навальним для «Голосу Америки» (яке Навальний, як виявилося, не давав).

Одуреними відбули себе не лише читачі, але й Видавництво Старого Лева. вони оголосили про припинення контракту з автором бестселерів, а його книжки не перевидаватимуть.

Офіційна відповідь НАСА на запит журналістів – у розслідуванні BBC Україна: «Андрій Васильєв працював з підрядником NASA (Andrey Vasiliev was engaged with a NASA contractor) у 2013-2016 роках, але наразі не пов’язаний з агентством. Його погляди не відображають офіційні погляди NASA або уряду Сполучених Штатів».

І що тепер?

Соціальні мережі стають дедалі впливовішими. Як бачимо з цього огляду, срач і хейт – це масова зброя індивідуального ураження. Він впливає на продажі та гонорари, а отже, з цим треба рахуватися. Майже всі перелічені обговорення мали практичні наслідки: музей Булгакова змінює концепцію, щоб вижити, Доржа Бату викинули з літературного процесу, а Пушкіна і Достоєвського – з книжкових полиць. Але, наприклад, Довженко-центр, маючи в назві ім’я класика не менш відомого, ніж Сковорода чи Булгаков, не зміг зробити інформаційну кампанію вірусною, а отже, отримати безапеляційну ствердну відповідь стосовно продовження своєї діяльності. А питання перегляду російської та російськомовної спадщини й колаборацій з росіянами різних ґатунків, попри позірну однозначність, залишається насправді відкритим. Якщо зануритися, то стане очевидним, скільки випадків проходить повз увагу громадськості, бо лідери думок «не хочуть сваритися». А отже, довготермінові висновки (і приводи нових срачів) переходять в новий рік. Готуймося!

Читайте також: Чим бентежилися у 2021-му: судні дні, Аваков і його слобожанська, шевченківські страсті