«Виростуть їй нові сестри, знов співатимуть життя» — як справи Віки Амеліної тривають

Минуло 2 роки, відколи Вікторії Амеліної немає з нами. Вона пішла із життя 1 липня 2023 року внаслідок поранення, котрого зазнала 27 червня того року під час російської ракетної атаки на Краматорськ. Немає української письменниці та журналістки, громадської діячки, а також дружини й мами, власниці білої собаки, на ім’я Вовчиця. Але її сестри, брати продовжують справи, у які вона вірила, за які боролося, якими надихала. Весь цей час її рідні і близькі, друзі, українська культурна спільнота, письменники й дієвці з різних країн зберігають пам’ять про Вікторію і співають про життя.

Вікторія була переважно авторкою прози, проте з початком повномасштабного вторгнення почала писати вірші. Вікторія називала її «не-поезією», «наче у мову влучив снаряд». В одному вірші вона писала: 

У весняне синє поле 

вийде жінка в чорній сукні

імена сестер кричати

наче птах в порожнє небо

Викричить усіх із себе

ту, що відлетіла швидко

ту, яка про смерть благала

ту, що не спинила смерть

ту, яка чекає досі

ту, яка ще досі вірить

ту, що сорок днів мовчить

Викричить усіх їх в землю

наче біль засіє в полі

з болю та імен жіночих

виростуть її нові сестри

знову співатимуть життя

Справи Вікторії Амеліної, які продовжують її сестри і брати, стали основою матеріалу.

Які книги Вікторії Амеліної вийшли без неї?

До загибелі книги Вікторії перекладалися іншими мовами. Так права на видання роману «Дім для Дома» були продані до Польщі (книгу переклала Катажина Котинська, а видало Wydawnictwo Warstwy) та Іспанії (Avizor Ediciones). Ще за життя Вікторія прийняла рішення, що хоче працювати з літагенткою Еммою Шеркліфф — з дорослими книгами, результатом цієї співпраці стала угода з видавництвом Macmillan про вихід роману у Великій Британії й США, що обговорювалася разом з Вікторією.

Уже після смерті вийшов переклад її роману «Синдром листопада» болгарською мовою у видавництві Colibri. Представленням дитячих книг займається Видавництво Старого Лева. Права на книжку «Хтось, Або Водяне Серце» були продані до Словаччини. Вийшли і двомовні книжки «Е-е-есторії екскаватора Еки»: українсько-англійською та українсько-німецькою мовами. 

Уже через кілька місяців після загибелі в США з’явилася друком перша книжка, яка називається Nothing bad has ever happened. Це назва однойменного есею Вікторії, яку упорядкував американський письменник Аскольд Мельничук, що вирішив зібрати у ній спогади найближчих друзів і колег Вікторії. У Німеччині вийшла збірка з віршами Вікторії «Перекладати війну. Вірші з України» за упорядництва Клаудії Дате, Тані Родіонової та Асмуса Трауча.

Один зі своїх віршів під назвою «Тривога» Вікторія прочитала на міжнародному фестивалі Книжковий Арсенал у Києві 2023 року. Після того, як ракета влучила у кафе у Краматорську, де вона обідала з колумбійськими колегами, вірш почав відгукатися як пророчий:

Повітряна тривога по всій країні

Так наче щоразу ведуть на розстріл

Усіх

А цілять лише в одного

Переважно в того, хто скраю

Сьогодні не ти, відбій.

За рік, знову на Книжковому Арсеналі, її друзі й колеги презентували першу поетичну книжку авторки — «Свідчення». Без її участі. Збірку упорядкувала подруга та культурна менеджерка Софія Челяк з допомогою чоловіка Амеліної Олександра. Редакторкою стала Галина Крук, ілюстрації до книги створив Данило Мовчан.

На цьому ж фестивалі голос Вікторії мав доєднатися до голосів письменників зі збірки «Слова і Кулі», що була надрукована у типографії Factor Druk того самого дня, коли росія знищила її разом з сотнею тисяч інших книжок (читайте нашу розмову з Вікторією Амеліною «Після трагедії не потрібно слів, усі слова скочуються у вирву»).

Нон-фікшн видання книжки англійською мовою під назвою War & Justice Diary: Looking at Women Looking at War видали  у Великій Британії в одному з найбільших і найвідоміших видавництв. За задумом Вікторії, це мала бути збірка репортажних історій про українок, які документують воєнні злочини росії з 2014-го року. Вікторія встигла завершити лише 60 % запланованого. Нині права на переклад продані на 17 мов, зокрема права на текст уже продані також у США, Францію, Італію, Сакартвело і навіть Південну Корею. 

Тетяна Терен, її подруга, виконавча директорка PEN Ukraine відзначає, що під час написання жанр і письмо Вікторії ускладнилися, і вона почала додавати фрагменти щоденників, есеї, спеціально записувала інтерв’ю.

«Завданням редакторської групи було мінімально втрутитися у цей текст, залишити його таким, яким його встигла створити Вікторія. Водночас редактори мали порівняти різні версії окремих фрагментів цього тексту і підготувати коментарі і пояснення для аудиторії, насамперед закордонної. Найважливіша ціль Вікторії — показати, що злочини росії проти України, геноцидна політика росії проти України та української культури тривають уже кілька століть. Саме тому вона так чітко проводить зв’язок між різними періодами в українській історії, насамперед розповідаючи і пояснюючи період “Розстріляного Відродження”, період українських дисидентів радянського часу, так, українських шістдесятників», — розповіла Тетяна Терен.

У 2025 році книжка вийшла друком, відбулися численні презентації видань різними мовами.

Зовсім нещодавно «Дивлячись на жінок, що дивляться на війну» перемогла у премії The Orwell Prize в номінації Political Writing. «Амеліна привносить у свою розповідь гостроту журналістки та майстерність природженої письменниці, що робить її справжньою спадкоємицею Джорджа Орвелла», — зазначила голова журі Кім Даррок під час церемонії нагородження.

Увійшла книжка і до добірки 40 найзахопливіших книжок, які варто прочитати у 2025 році за версією британської редакції BBC.

Як Вікторія документувала воєнні злочини рф і на що це впливає зараз?

Вікторії було важливо бути корисною для своєї країни — вона була волонтеркою, евакуйовувала людей та розповідала світові про те, які злочини росія вчиняє проти України. Так, вона роздавала інтерв’ю, виступала на міжнародних майданчиках, озвучуючи свідчення очевидців чи потерпілих. 2018 року брала участь у 84-му Всесвітньому ПЕН-конгресі в Індії як делегатка від України та виступила з доповіддю про українського політв’язня в росії Олега Сенцова. 2022 року брала участь у читаннях та дискусіях, зокрема на книжковому ярмарку у Варшаві, онлайн у The University of Texas at Austin College for Liberal Arts, Colgate University. У травні 2023 року була присутня на церемонії вручення IPA Prix Voltaire, де отримала спецвідзнаку, посмертно присуджену закатованому й вбитому українському письменникові Володимиру Вакуленку. Незадовго до своєї смерті давала інтерв’ю іспанським та німецьким медіа. 

З початку 2022 вона працювала з українською правовою організацією Truth Hounds, яка займається розслідуванням воєнних злочинів. Вікторія була документаторкою, учасницею численних польових виїздів, здебільшого на Харківщину та на Херсонщину. На Херсонщині вона документувала цілеспрямовані збройні атаки сил російської федерації на пам’ятки культурної спадщини, на Харківщині — величезну кількість свідчень про незаконне утримання, вбивства, атаки на цивільних та цивільні об’єкти, тортури тощо.

Вікторія була ініціаторкою розслідування вбивства та катування письменника Володимира Вакуленка та інших цивільних мешканців села Капитолівки на Харківщині як окремого кейсу. Вона переживала за родину Вакуленка і допомагала організовувати підтримку для його сина. Разом із батьком Вакуленка знайшла його заховані вірші та щоденникові записи. Пізніше вони були зацифровані Харківським літмузеєм та вийшли книжкою у харківському видавництві Vivat. У квітні 2024 року команда Truth Hounds оприлюднила результати цього розслідування, згідно з яким доведено, що накази про вбивство письменника віддавали російські військові.

«Справа про вбивство та зникнення цивільних мешканців населеного пункту Капитолівка на Харківщині не обмежується лише слідом представників так званої ЛНР. За версією офіційного слідства саме військовослужбовці ЛНР застрелили Володимира та повністю спланували процес його викрадення. Ми ж, не сперечались, що саме вони могли бути тими, хто в підсумку натис на гашетку, але не вони були замовниками. Володимира таргетували росіяни через його яскраво виражену проукраїнську позицію, і ми зібрали докази того, що високопоставлені офіцери збройних сил рф знали про Володимира, його минуле, шукали саме його»,  — розповів Роман Коваль, керівник розслідувань Truth Hounds. Власне, більшість доказів і свідчень зібрала Вікторія. У 2025 році в Дзержинському районному суді Харкова втретє не відбулося слухання у справі про вбивство  письменника Володимира Вакуленка.

Коли вона збирала ці докази, команда Truth Hounds не знала, що за кілька місяців оприлюднить розслідування загибелі самої Вікторії. Роман Коваль наголошує: «Розслідування цієї атаки стало для нас найбільшим пріоритетом на найближчі кілька місяців і нам вдалося встановити, хто стоїть за запуском цієї ракети, який російський підрозділ. Це 47-ма ракетна бригада». 

Чоловіка, місцевого мешканця, що навів російський удар із ракетного комплексу «Іскандер М» по піцерії у Краматорську, засудили до довічного ув’язнення. У червні 2025 року  він попросив передати його як військовополоненого на територію російської федерації або тимчасово окупованих регіонів України.

1 липня залишається не лише днем народження Володимира Вакуленка, а й днем смерті Вікторії.

Підлітки Нью-Йорка нарешті у Карпатах

У Вікторії було багато життєвих ролей, у профілі було багато фото. Зараз на ньому замість фото чорна картинка. І вже понад 2 роки із цього профілю ніхто не пише.  Але до нього — пишуть. Її профіль «тегають», коли поширюють спільні фото, які підкидає на згадку нечутливий Фейсбук.  Їй хочуть розповісти про проєкти та справи, які вона починала або надихала і які продовжують розвивати в її ім’я.

Один із таких проєктів — «Нью-йоркський літературний фестиваль» у маленькому містечку Нью-Йорк у східній частині України, на Донеччині. Він був для підтримки людей як цього селища, так і всіх тих, хто живе на лінії вогню. Віка заснувала його 2021 року, і тоді його гостями стали письменники та письменниці з України, США та Франції. 

Читайте репортаж про фестиваль Алли Пушкарчук «Справжні історії: як пройшов перший літературний фестиваль в українському Нью-Йорку»  (25 квітня 2024 року на війні загинула журналістка Алла («Рута») Пушкарчук, яка була військовою — ред.).

У вересні 2024 року російська армія окупувала місто.

Не менш важливі насправді проєкти цього фестивалю, зокрема освітній для дітей, підлітків Нью-Йорка, який також ініціювала Вікторія у березні минулого року. Після смерті Вікторії команда фестивалю втілила його у життя. Вікторія хотіла повезти нью-йоркських підлітків у гори Карпати, тому що Карпати — найвіддаленіша зараз від фронту частина Україна і найбільш безпечна. А ще підлітки зростали в абсолютно іншому ландшафті, дехто ніколи не бачив гір; насправді у них не буде іншого дитинства й іншого дорослішання, ніж під час війни. 

Вікторія мріяла, щоб вони розвантажилися і навчалися, познайомилися з відомими митцями. Власне, все так і сталося на New York Camp (читайте наш детальний репортаж про те, як 14 підлітків з Нью-Йорка та інших міст Донеччини у 2023 році відвідали табір  у селищі Славському на Львівщині).  У 2024 році фестиваль проводив конкурс есеїв для учнів 9-11 класів шкіл Бахмутської громади. Есеї могли надсилати як ті учні, хто продовжують навчатися онлайн. Переглянути імена переможців можна за посиланням.

У липні 2025 року утретє відбудеться NYCamp — мистецько-освітній табір у Карпатах, куди організатори запросять переможців та номінантів конкурсу есеїв, а також відомих українських письменників, художників і музикантів.

Премії, якими нагородили Вікторію Амеліну

Культурна спільнота України відчуває незриму присутність Вікторії. Президент України Володимир Зеленський нагородив її орденом «за значні заслуги у зміцненні української державності, мужність і самовідданість» III ступеню. Посмертно.

2023 року сайт про книжки «Читомо» спільно з Франкфуртським книжковим ярмарком нагородив Вікторію премією «за те, що вона продовжує поєднувати людей і спільноти невидимими містками, за задані напрями, якими продовжує рухатися українська культурна спільнота».

Також посмертно Вікторію нагородили спеціальною відзнакою Prix Voltaire під час 34-го Міжнародного конгресу видавців.

За рік до того, у травні 2023 року, Вікторія Амеліна отримала спецвідзнаку Prix Voltaire за Володимира Вакуленка, теж посмертну. Тоді вона сказала: «Я, українська письменниця, говорю від імені мого колеги Володимира Вакуленка, котрий, на відміну від мене, не пережив ще одну спробу російської імперії стерти українську ідентичність. Українська літературна спільнота вдячна за відзнаку. Ця нагорода унікальна, значуща та зворушлива. Частково через те, що ніхто із сотень інших українських авторів, котрі, як і Вакуленко, були вбиті протягом усієї української історії, не отримував цю міжнародну відзнаку посмертно. Я впевнена, що Володимир Вакуленко хотів би також їм присвятити цю премію». 

Тепер же премію Prix Voltaire замість Вікторії отримала Олександра Матвійчук, голова Центру громадянських свобод. У своїй промові вона зазначила: «Мені дуже сумно, що Віка не може забрати свою нагороду сама. Але місточки, які вона будувала між Україною та світом досі працюють, і на цьому міжнародному конгресі авторів та видавців з усього світу це дуже відчутно».

Школа №50 у Львові, де вона навчалася, відтепер має меморіальну дошку на її честь. Дошку відкривала мама Вікторії, яка працює у цій школі, її підтримували друзі та подруги письменниці.

У 2024 році норвезька спілка письменників нагородила її премією за свободу слова. Це перший випадок в історії премії, коли відзнаку присуджують після смерті письменника чи письменниці. Один з випусків італійського літературного журналу K від Linkiesta присвятили українській письменниці Вікторії Амеліній. Саме це видання стало ініціатором того, що в Італії у публічній бібліотеці відкрили залу її імені. 

Невидимі містки, якими поєднує Вікторія далі

Позиція і правдивість Вікторії об’єднали й інтелектуальну спільноту світу. У листопаді 2023 року відбулася низка подій у світі, присвячених пам’яті письменниці Вікторії Амеліної, зокрема у Лондоні, Дубліні, Венеції, Парижі, Барселоні, Стокгольмі, Нью-Йорку, Бурґосі та Віторії. Говорили про Вікторію Амеліну та її твори. 

Наприкінці 2024 року започаткували стипендійну програму імені Вікторії Амеліної — програму для письменниць і письменників з України та з-за кордону, які працюють в напрямку документального письма. Програму створили INDEX у партнерстві з PEN Ukraine та вона відбуватиметься в рідному місті Вікторії Амеліної Львові – аби вшанувати пам’ять і продовжити її місію. Першими стипендіатками програми стали українська авторка та головна редакторка сайту «Суспільне Культура» Катерина Яковленко та нідерландська письменниця та журналістка Єва Пік.

«Для мене резиденція стала важливим місцем, де я змогла завершити роботу, яка зі мною була дуже тривалий час. Це книжка “Донбас як метафора”, яка суміщає наукове письмо, з есеїстикою та поезією. Це книжка про те, як візуальна культура впливала на формування образу регіону і як сьогодні ж деконструює його. Я дуже вдячна Саші Довжик та всій команді Індексу за можливість цього розвитку, а також Шарлотті Ґіґґінс, з якою опинилася в один час на резиденції і з якою було дуже приємно і комфортно говорити про життя і літературу. Бути стипендіатом премії Вікторії Амеліної це велика відповідальність, бо я маю перед собою цю надзвичайну людину і письменницю. Коли я писала текст, я думала про цю відповідальність: яким має бути текст, аби бути в діалозі з її думками та позицією. Це те, що в самому тексті не позначено, але це те, що лишається тепер зі мною», — розповіла Катерина Яковленко. 

А ще у 2025 році італійський медіахолдинг Linkiesta у співпраці з Європейським Союзом та Українським ПЕН створили нове видавництво української та італійської літератури під назвою Vika на честь письменниці.

11 березня 2025 року у Європейському парламенті в Страсбурзі відбулася церемонія відкриття читального простору імені Вікторії Амеліної. «Вікторія Амеліна — перша громадянка України, кому присвячено простір у європейських інституціях, і я вірю, що це важливий політичний жест, щоб вкотре нагадати, що Україна — це Європа, а Європа — це Україна», — сказала тоді віцепрезидентка Європейського парламенту Піна Пічерно.

А ще творчість Вікторії Амеліної продовжує надихати митців: у  2025 році фрік-кабаре-гурт Dakh Daughters випустив пісню «Повернення» на вірш Вікторії Амеліної.

Ми продовжуємо читати книжки й вірші Вікторії, продовжуємо ростити її ініціативи та співати життя. Попри те, що викричати біль втрати неможливо.