галузь у час війни

Скасування напоказ, або як російську книгу в Україні майже заборонили

17.05.2023

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

У червні виповнюється рік ініціативі щодо обмеження російського впливу на українське книговидання і книгорозповсюдження — як і відповідному закону 2309-ІХ, що ніколи не був введений в дію. Сьогодні ж дискусія щодо його непідписання була піднята знову: 16 травня на сайті офіційного онлайн-представництва президента України громадський діяч Тарас Шамайда опублікував петицію із закликом до президента підписати закон. Інші петиції із таким же закликом не набрали достатньої кількості підписів.

Тимчасом із початком ескалації війни ліцензії на ввезення російських книжок в Україну і так більше не надаються, а старі анулювали. За російськомовну книжкову продукцію українські видавці не дуже хочуть братися, а от книгарні продовжують продавати літературу, випущену країною-терористом.

 

Усе це дуже різко контрастує із зусиллями, покладеними на скасування російської культури у світі й рекомендаціями Українського інституту. Скандали щодо участі українських авторів у дискусіях з «хорошимі рускімі», так само як і «скандальні відмови» українців виступати на одній сцені з росіянами, точаться від початку березня 2022-го. Можна згадати як рішення Юрія Андруховича виступити разом із Михаілом Шишкіним, так і навести приклад нещодавньої відмови Олени Гусейнової та Анни Грувер від участі в естонському фестивалі разом з Лінор Горалік. 

 

І якщо виступ Андруховича широко обговорювався в українському медіапросторі, але не перейшов у німецький, то відмова Гусейнової і Гувер вийшла далеко за межі локальної культурної спільноти, звернувши увагу на себе естонських медіа. Відмова Артема Чапая і Артема Чеха виступати на одній сцені з російською журналісткою Машею Гессен взагалі призвела до її звільнення і публічного обговорення у NYT.

 

Часто нашу різку позицію складно усвідомити навіть найбільш дружнім країнам, і скасовувати росію вони не поспішають, продовжуючи запрошувати на літературно-розважальні програми і нагородження представників «трьох братніх народів» – від вручення нобелівської премії миру для росіян, білорусів і українців до премії миру імені Еріха Марії Ремарка ілюстратору Сергію Майдукову разом із російською письменницею Людмілой Уліцкой. Усі пояснення, публічні відмови, що часто призводять до цькування, даються непросто. Але ще більш непросто усвідомлювати, що в цей самий час хтось із українських видавців готує до друку чергову книжку російського автора, або ж непросто заходити у книгарню і наштовхуватися на полиці російських книжок.

 

Чи здатні ми самі відмовитися від російського культурного продукту, і чому це досі викликає суперечки всередині країни? 

 

Читайте також Королева Данії відмовилася патронувати Премію Андерсена

Що відбулося з поставленням російських книжок в Україну після 24 лютого 2022?

Чи справді співпрацю з росією припинили усі? Звісно, це стало значно складніше. По-перше, банки припинили проводити розрахунки з російською стороною, і всі книжки, що ввозилися на територію України з відтермінуванням платежів, так і залишилися неоплаченими. Проте не лише вони — зокрема «Якабу» відмовилися виплачувати кошти українським компаніям-імпортерам російської книги за вже отримані видання попри те, що ці товари надали українські компанії згідно з укладеними раніше угодами. Про це згадують самі ж імпортери. Дехто зміг домовитися про «інші види розрахунків чи бартери», проте частина таких бізнесів залишилися без коштів, та й очевидно, без можливості продовжити цей бізнес. Майже всі вони наразі перебувають або у процесі переформатування, або у процесі закриття.

 

То скільки на українському ринку російських книжок?

Після запровадження обмеження на ввезення російських книжок через процедуру надання дозволів, кількість російських видань, що в такий спосіб наводнювали український ринок, значно скоротилася. Так, за словами анонімного експерта, раніше зацікавленого в російському імпорті, зі 100 тис. новинок з рф на український ринок потрапляла десята частина. Завозити почали тільки топові книжки, що гарантовано мали б продаватися. Найбільшим із таких імпортерів до російського вторгнення 2022 року були «Якабу», що працювали і як дистриб’ютор, і як книгорозповсюдник, забезпечуючи ввезення в Україну книжок від 10-15 найбільших видавництв росії. Після 2022 року великий імпорт російської книги став неможливим. 

Джерело Читомо оцінює нинішню присутність російської книги майже у 20 разів меншою, ніж до ескалації війни у 2022 році. За його словами, нові російські книжки приїжджають в Україну через Європу – цим займаються «окремі і не дуже чесні підприємці». Проте обсяги ввезень дуже незначні.

З цим, щоправда, погоджуються не всі — один з представників харківського видавництва, який також побажав залишитись неназваним, застерігає:

 

Не применшуйте обсягів контрабанди. Возять сумками, так, але тих сумок — тисячі

 

Як найяскравіший приклад наводить онлайн- і офлайн книгарню «Balka Book». 

 

До слова, ситуація частково мала би регулюватися законом «Про забезпечення функціонування української мови як державної», що визначає обов’язкові мінімум 50% продукції українською, проте на запит Читомо Держкомтеларіо назвав ще 8 українських книжкових інтернет-магазинів, що порушують закон про державну мову, зокрема “Grenka”, “LiderBooks”, «Лавка Бабуин», “Bookovka”, «Книжкова Лавка», “GoodBooks”,”Bizlit”, «Книгосклад» та «Книжковий дім». 

 

Загалом по приклади присутності російської книги їхати далеко й не треба, коли в Києві, наприклад, працює книгарня «Буква» (і не лише вона). 

 

Але суть не лише в книжках з росії

Не секрет, що більшість великих українських видавців не лише бачили в росії привабливий ринок збуту, чим користувалися до кінця лютого 2022 року, але й досить активно друкували й продавали російських авторів. Дехто це робить і досі. 

 

Найсвіжіший приклад — видавництво «Школа», що минулого тижня потішила читачів черговою новинкою — «Океанією Адвайти» російської авторки Наталії Поддубної, а ще недавно видавали відомого російського гастролера окупованими територіями України Андрєя Усачьова. 

 

 

Докладніше про автора можна прочитати у матеріалі Читомо та дописі письменниці Олі Русіної. Щоправда, після нашої публікації книжки автора зникли із сайту Школи, але залишилися у книгарнях.

Андрєй Усачьов (другий праворуч) під час свого літературного туру окупованими територіями України

 

Видання російських авторів і досі залишаються в асортименті українських видавців

 

 

То що із законом про захист книговидання від російського впливу?

Трохи хронології: 

 

 

  • червень 2022  закони №2313-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо стимулювання розвитку українського книговидання і книгорозповсюдження» і №2309-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо встановлення обмежень на ввезення та розповсюдження видавничої продукції, що стосується держави-агресора, Республіки Білорусь, тимчасово окупованої території України» були одностайно ухвалені більшістю у понад 300 голосів у Раді;

 

 

  • 7 липня 2022 (дата уточнена) — президент підписує №2313-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо стимулювання розвитку українського книговидання і книгорозповсюдження» (і хоча ключові норми закону мали запрацювати з 1 січня 2023 року, бюджетні кошти на нього досі не виділені);

 

 

  • 10 серпня 2022 — підписати закон про заборону імпорту російських книжок Зеленського також закликали юристи

 

  • січень 2023 — українська книжкова спільнота обурилася непідписанням закону №2313-ІХ та невиділенням коштів на субсидії для книгарень і книжкові сертифікати для дітей згідно з уже підписаним президентом законом 2313-ІХ — що висловила в заяві;  

 

  • 9 лютого 2023 президенту була подана петиція щодо підписання закону. Вона набрала лише 1437 голосів з необхідних 25000;

 

  • до 16 травня 2023 — жодних реакцій від Офісу президента не надходило. На запит Читомо щодо долі закону 2309-ІХ Офіс відповіді не дав. Тарас Шамайда публікує  петицію із закликом до Президента підписати закон. За першу добу петиція набрала вже третину голосів.

 

 

Ситуація викликає багато запитань. По-перше, навіщо потрібен цей закон, якщо книжки з росії вже і так заборонені? По-друге, якщо заборона діє, то чому в книгарні, починаючи від «Букви», і закінчуючи нішевими книгарнями (наприклад, книгарнею «Пульсар») продовжують торгувати книжками, привезеними з росії? І врешті, чому президент проігнорував не лише саме підписання закону, але й численні звернення книжкової спільноти та фахових інституцій — чи може це бути недбалістю довжиною в рік?  

Володимир В’ятрович, один зі співавторів закону, історик та народний депутат переконаний – це не недбалість, а позиція, обґрунтування якої не надходило:

 

Це важливий закон, співавторами якого представники всіх фракцій, окрім ОПЗЖ, за співпраці з МКІП, Українським інститутом книги, стейкхолдерами та громадськими організаціями. Увага до законопроєкту була велика, тому після ухвали всі були впевнені, що врешті-решт справу з книжковим ембарго на продукцію з росії і білорусі вирішено. Але, як бачите, цього не сталося. З абсолютно незрозумілих причин закон досі не підписаний президентом і не повернений із зауваженнями як вето.

 

Євгенія Кравчук ще місяць тому казала про dead end для 2313-ІХ. За її словами, не пропустив законопроєкт Мін’юст. Проте його автори переконані, що захистити український книжковий ринок необхідно. І саме це було основним завданням цього документа. 

 

Президент Асоціації видавців і книгорозповсюджувачів Олександр Афонін називає ситуацію «аморфною і застиглою» – як для книговидання, так і щодо ухвалення закону. Його прогноз залишається песимістичним: «Рік може закінчитися 7-8 мільйонами екземплярів виданих книжок, включно з підручниками».

Що каже ринок?

Комерційні видавництва ж загалом «застою» не спостерігають, зазначаючи, що почуваються близько до 2014 року: ті видавці, які не чекають на підтримку держави чи на гранти розуміють, що нині — можливість для бізнесу. Проте публічна позиція видавців і письменників залишається непохитною: підписані петиції і звернення засвідчують гостру потребу захисту українського книговидання. Чи допоміг би в цьому однойменний закон сказати важко. Є нюанси. 

 

Забороняється випуск, ввезення, розповсюдження в Україні книжкових видань, що містять твори авторів – громадян Російської Федерації.  Ця заборона не поширюватиметься на книги, видані в Україні до 1 січня 2023 року. Книги іншими мовами можуть видаватися і розповсюджуватися, якщо видані мовою оригіналу. Перекладна література має видаватися і розповсюджуватися в перекладах на українську мову або будь-яку офіційну мову Європейського Союзу чи мову корінного народу України. 

 

– з пояснювальної записки до Закону

 

Відтак, крім імпорту книжкової продукції з росії та білорусі, закон, завдяки адміністративно-господарським санкціям, унеможливив би:  

 

  • піратство;
  • видання російських авторів в Україні;
  • переклад книжок російською мовою українськими видавцями.

 

Останній пункт, згідно з думкою наших інсайдерів, означає також і невідповідність запропонованого законодавчого акту європейським стандартам та цінностям, за чим особливо пильно слідкує Венеційська комісія. І Мін’юст. А проте згідно з текстом закону, російською видавати книжки все ж було б можна – у випадку, якщо український автор пише російською. Натомість Стівена Кінга перекладати російською в Україні не дозволили б не правовласники, а саме український закон. 

Проте окремо слід також підкреслити, що він міг би покласти край контрафактній продукції, що із заборонами імпорту російських книжок тільки процвітає.

 

Україна як зона дії копірайту – по-українськи, чи й по-російськи?

Якщо йдеться про продаж прав на популярні світові назви російською мовою, то типовим для видавців є контракт на територію «world». За таких умов видавець, що придбав ліцензію на певне видання, має право поширювати переклад визначеною в угоді мовою не в одній країні, а в усьому світі, отримуючи ексклюзив на мовну версію окремого твору. Українські видавці тимчасом не могли отримати права видавати в Україні світові бестселери російською мовою, адже це право належало російським видавцям, що користувалися цим правом і завозили на територію України свої переклади.

 

Українські видавництва не один раз намагалися змінити цю ситуацію, пропонуючи формулу «world» — «Ukraine», тобто продаж світових прав на російську мову за виключенням України, де видавати книжки російською прагнули українські видавці. Проте щоразу впираються в глуху стіну — й окремі агенти, й агенції зі світовим іменем, схоже, набагато більше цінували співпрацю з умовним Ексмо, аніж бажали підважувати цю співпрацю поступками українській стороні. 

 

Деякі бестселери українським видавцям вдавалося випустити першими, ще до виходу російських перекладів. Проте навіть за таких умов ще 10 років тому україномовна назва могла продатися накладом 20 тис. примірників, а така ж, російською мовою, імпортована з росії, — продавалася в Україні накладом 50 тис. примірників.

 

 

У частині висновків дуже хотілося б надати чітке пояснення — діям українських видавців, книгорозповсюдникам, імпортерам та державі. Проте запитань наразі більше, ніж відповідей. Як-от: чи справді російські дитячі книжки, перекладені українською, —вигідніший комерційний продукт, аніж книжки українських чи, скажімо, польських, авторів? Яке цінне альтернативне бачення, гідне видання у 2022-23 пропонують російські автори? Чи достатньо залишати російськомовних українців лише з Андрієм Курковим та менш відомими російськомовними авторами України? Чи може Президент нехтувати Конституцією, навіть якщо закон недоопрацьований? І зрештою, чи потрібно захищати український книжковий ринок, чи вже відмовимося споживати російський продукт самі? 

 

У статті виправлено фактичну помилку — раніше було зазначено, що петиція була вдруге подана Тарасом Шамайдою, проте ця інформація не відповідає дійсності: попередні петиції були подані іншими громадянами або ініціативними групами.

 

Запити: Олеся Бойко

Редагування: Олександр Мимрук, Оксана Хмельовська

Дизайн: Оксана Гаджій