Джон Мілтон (1608–1674) – англійський поет, прозаїк та політичний діяч, найвідомішим твором якого є епічна поема «Утрачений рай». В ній оповідається біблійна історія повстання Сатани проти Бога, його поразки і падіння з небес у пекло, після чого він вирішив помститися Богові, призвівши до гріхопадіння Його улюблених творінь – перших людей – і прирікши їх на вигнання із Раю. 

Від часу першої публікації 1667 року поема «Утрачений рай» стала вершинним явищем світової поезії та справила величезний вплив на весь подальший розвиток класичної англомовної літератури – включно із Джеймсом Джойсом, чий знаменитий «Улісс» перегукується з «Утраченим раєм» за масштабами та амбіційністю задуму, коли сюжетна історія твору розгортається на тлі всезагальної історії буття із екскурсами в міфологію, етику, психологію, лірику, музику, архітектуру тощо.

Джон Мілтон присвятив сім років виснажливої праці написанню «Утраченого раю». Перекладач Олександр Жомнір присвятив половину свого життя здійсненню першого українського перекладу цього засадничого твору світового культурного пласту, що вважається одним із найвидатніших літературних творів, написаних англійською мовою.

УТРАЧЕНИЙ РАЙ

Книга перша

Про найдавніший людський той Непослух
І древа забороненого плід,
Що смак його на Землю Смерть накликав
І лихоліття, і утрату Раю,
Аж до великого пришестя Мужа,
Що нам Едем поверне, — заспівай,
Благословенна Музо. Як колись
В Народі обраному Пастуха
Ти на горі Синаї научила
Розповісти, як поставав сей світ
Із Хаосу, чи потім на Сіоні
Пророків просвітила, — поможи
Піднятися й моїй зухвалій Пісні
Од Гелікону вище і повідать
Про недоступне досі Письменам.

«Там, де вдома» — це 112 віршів волонтерів та воїнів про любов і війну. Проєкт реалізовано за підтримки Українського культурного фонду.

Ось уже п’ять років тривають бойові дії на сході України. Серед нас є люди, які отримали травматичний досвід на цій війні, однак змогли сублімувати його в творчість. У збірці беруть участь вісім сучасних молодих поетів та поеток: четверо чоловіків-воїнів, які виконували (або виконують зараз) бойові завдання в зоні АТО/ОСС, та четверо жінок, які в 2014–2018 роках волонтерили і допомагали армії, чекали з війни чоловіків, підтримували та дбали про тих, хто присвятив себе служінню іншим.

***
Сліди маленьких котячих лапок
На сніжній ковдрі полів Донбасу.
Від куль сильніший лиш натиск часу –
Проходить присмак, минає запах
І слабне пам’ять. Та не у всьому;
Котячі лапки – це там, де вдома.
І що ж насправді там гідне жа́лю?
Ці терикони, що тхнули падлом?
Селян місцевих брудні «оскали»?
Дороги з вирвами до шпиталю?
Я цим гидую. Набив оскому.
Котячі лапки – це там, де вдома.
Тут хо́джу по́між мерців беззубих,
Стискаю мовчки руків’я зброї.
Кого ж тут ро́дить і чим тут по́їть
Земля й колгоспи, заводи, клуби?
Яскравий спогад. Свинцева втома.
Котячі лапки – це там, де вдома.
Гачок під пальцем, хай стане тихо,
Бо кожен постріл – мені муркує.
Війна ж триває, війна ж існує,
Таке людинне стихійне лихо…
То мій до щему єдиний спогад:
Котячі лапки – це там, де вдома.
(Влад Сорд)

Електронний варіант книги розповсюджується безкоштовно.