09

Чернігівські Атени й книговидання давньої Гетьманщини

Наталія Бондар

В історії давнього українського книговидання ХVІ–ХVІІІ століття залишили свій слід декілька десятків друкарень і видавництв з відмінною долею, кількістю видань і тяглістю роботи. Значний вплив на історію друкарської справи на українських теренах мали саме монастирські друкарні, й однією з найцікавіших із них стала Чернігівська. Це єдина друкарня, що працювала на Лівобережній Україні з кінця ХVІІ століття, видаючи книги для теренів Гетьманщини поряд із продукцією друкарні Києво-Печерської лаври.

«Чернігівських Атен»

Чому книговидання на Чернігівщині вже мало підґрунтя?

Діяльність Чернігівської друкарні висвітлюється у багатьох публікаціях. Найбільш узагальнені відомості про її роботу містяться у монографії Ярослава Ісаєвича «Українське книговидання: Витоки, розвиток, проблеми» 2002 року. Попередній період, діяльність друкарні і її каталог найбільше висвітлені в дослідженні Тетяни Камєнєвої, опублікованому 1959 року. Чернігівські видання включені до каталогу українських видань 1574-1800 років  “Пам’ятки книжкового мистецтва” Якима Запаска та Ярослава Ісаєвича, що становить собою репертуар давньої української книги. 

Формально друкарня розпочала свою роботу з 1679 року. Її фундатором став архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський, один із найяскравіших представників кола київських інтелектуалів, впливовий політичний і церковний діяч, автор проповідей і полемічних праць Лазар Баранович. Проте спочатку він заснував її не в Чернігові, а в Новгороді-Сіверському – при Спасо-Преображенському монастирі.

Лазар Баранович, портрет. Фото з мережі інтернет.

Однак чернігівський друк розпочався суттєво раніше – з видання 1646 року книги письменника і проповідника Кирила Транквіліона Ставровецького. Переїхавши до Єлецького монастиря, який перейшов в унію, Кирило Транквіліон Ставровецький видав тут збірку своїх творів релігійно-морального змісту «Перло многоценное». Перед тим він опублікував інші свої твори у власній мандрівній друкарні – 1618 року в Почаєві «Зерцало богословії» та в Рохманові авторське “Євангеліє учительне” 1619 року. Хоча формально невеликий портативний верстат Кирила Транквіліона Ставровецького не мав стосунку до роботи друкарні 1680-х років, проте пам’ять про місцеве книговидання і надзвичайна популярність його творів були актуальні й мали вплив на Барановича та його монастирсько-друкарське оточення. Зокрема в жалуваній грамоті, яку отримав Баранович, містився дозвіл на заснування друкарні в Чернігові, де вона й раніше була.

Друкарню ж у Новгороді-Сіверському та в Чернігові варто ідентифікувати як одну інституцію, яка просто змінила географічне розташування. Спроби отця Лазаря закласти видавничий осередок у Новгороді-Сіверському розпочалися з 1671 року. До того він перебував у Києві, був активним членом гуртка печерських книжників, друкувався в Києво-Печерській друкарні. 1666 року тут надрукували збірку його недільних казань «Меч духовний», 1674 року побачила світ наступна книга «Трубы словес проповідних на нарочитыя дни…». Відомо, що Баранович замовив для цієї книги гравюри, однак вони не були виготовлені вчасно, тому спершу текст проілюстрували зображеннями з арсеналу художніх засобів Печерської друкарні. Той же текст з новими, спеціально вирізаними гравюрами отримав назву «Трубы на дни нарочитыя» і вийшов церковнослов’янською. Видавалися в Києво-Печерській друкарні й польськомовні твори Барановича, наприклад, «Żywoty świętych» 1670 року, «Lutnia Apollinowa» 1671 року.

Завдання технічно організувати друкарню Баранович доручив своєму писареві Семену Ялинському, який попередньо навчався видавничій справі у Вільнюсі. Проте фундація друкарні відбувалась занадто повільно. 

У Новгороді-Сіверському друкарня розташувалася у Спасо-Преображенському монастирі: працювала з 1675-го до 1679-го року, опублікувавши понад 20 видань. Першими едиціями єпископської друкарні вважаються короткі Слова Барановича на Благовіщення, Трійцю та Воскресіння. З богослужбових видань тут видали Псалтир 1675 року й Анфологіон 1678 року. Видання Анфологіону, або Мінеї святкової великого формату, містило 778 аркушів, що показує потужну сформовану поліграфічну базу.

Чернігівський період – за керівництва Барановича

З 1672 року Баранович переїхав на постійне проживання до Чернігова. Ця обставина сприяла тому, що він вирішив перемістити туди й друкарню, але здійснив він це лише 1679 року. Баранович прагнув перетворити Чернігів на провідний культурний центр Гетьманщини, поновлював і розбудовував храми, формував інтелектуальний осередок, важливою складовою якого мала стати єпископська друкарня. 

Чернігівський Троїцько-Іллінський монастир і корпус колишньої друкарні. Сучасне фото з мережі інтернет

У Чернігові друкарнею також керував Ялинський, фінансово її діяльність забезпечував Баранович. На зміну Ялинському в керівництві друкарні прийшов Лука, що переїхав з Вільнюса, а потім й інші майстри, імена яких у виданнях не зазначені. Працювала Чернігівська друкарня з 1680 до 1720 рік без перерви почасти як єпископська, почасти як монастирська. Спочатку друкарня розмістилася в центрі міста при кафедральному соборі, пізніше – в окремій будові Троїцько-Іллінського монастиря.

За керівництва Барановича тут опублікували близько 30 видань, серед яких полемічні праці, богослужбові тексти, підручники й навчальні посібники, панегіричні твори. Літургійні видання публікували церковнослов’янською мовою, у текстах авторських творів активно використовували також книжну українську, в тому числі для віршованих текстів. Значну частину репертуару чернігівські видавці друкували польською, вживали також латину. 

Першим чернігівським друком став Буквар 1680 року, також тут видали Псалтир, польськомовні твори Барановича «Notiy pięć, ran Chrystusowych pięć» та «W wieniec bozey matki ss. Oyców kwiatki».

Окрім власне творів Лазаря Барановича, у Новгороді-Сіверському і в Чернігові активно друкували й твори його учня та соратника, відомого письменника, проповідника й полеміста, церковного діяча, одного з потужних київських інтелектуалів Іоаникія Галятовського. Впродовж 1669–1688 років він був архімандритом Чернігівського Єлецького монастиря. Усього в обох друкарнях опубліковано по сім книг його творів. Серед новгород-сіверських видань – конспект диспуту «Rozmowa białocerkiewska» 1676 року, полемічні праці «Stary kościół za chodni» 1678 року, «Łabędź z piórami swemi» 1679 року. У Чернігові надрукували полемічні польськомовні роботи Іоаникія Галятовського «Alphabetum rozmaitym Heretykom» 1681 року, «Alkoran Machometow» 1683 року, «Гріхи розмаитиі» 1685 року, «Боги поганскіи» 1686 року, «Душі людей умерлих» 1687 року та інші.

Титули видань Іоаникія Галятовського «Гріхи розмаитиі» 1685 року та «Боги поганскіи» 1686 року

 

Панегірики та підручники – друкарня часів Лаврентія Крщоновича і Іоана Максимовича

У 1693 році Баранович помирає, і в діяльності друкарні розпочинається новий етап. Вона переходить під опіку Чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря, проте основний вплив на її роботу мають чернігівські архієпископи. Цей період у роботі друкарні відзначається активним випуском панегіричних видань, книг літургійного вжитку, підручників.

У 1698 році в Чернігові опублікували латиномовний посібник із риторики «Ilias oratoria, sive brevissima summa rhetoricae…», автором якого вважається ще один з найяскравіших діячів місцевого інтелектуального осередку Лаврентій Крщонович. Посібник включає передмову до учня, що розпочинає студіювати риторику, та 15 параграфів із викладом курсу в формі запитань і відповідей. Крщонович був гравером, письменником, церковним діячем. Він обіймав посаду ігумена Троїцько-Іллінського монастиря і виконував обов’язки керівника друкарні. 1697 року разом з Іоаном Максимовичем претендував на Чернігівську кафедру, однак архієпископом став Іоан Максимович. Проте 1697 року він отримав архімандрію для Троїцько-Іллінського монастиря, що суттєво підвищило статус і вплив чернечої обителі. 1703 року Крщонович помирає, й ініціатива місцевого книговидання переходить до чернігівських архієпископів.

Ще однією віховою постаттю для чернігівської друкарні став Іоан Максимович, посівши Чернігівську кафедру з 1697 року. Він був людиною ерудованою, грамотною й освіченою, крім того, активно писав численні власні твори й перекладав літературу європейських авторів. У чернігівській друкарні з його доробку видали церковнослов’янською «Алфавит рифмами сложенный» 1705 року, «Богородице діво» 1707 року, «Феатрон или позор нравоучительный» 1708 року та інші. Окрім власних творів у прозі та віршах Іоан Максимович підготував переклади «Богомислія» протестантського письменника Іогана Герарда 1710–1711 року, «Иліотропіона» Ієремії Дрекселя 1714 року. Саме публікація праці Герарда, забороненої російським Синодом, послужила однією з причин утисків чернігівської друкарні від російської цензури за «многую лютерскую противность».

Максимович започаткував при Троїцько-Іллінському монастирі колегіум, і чернігівська друкарня мала забезпечувати навчальний процес підручниками. У 1711 році він був висвячений на митрополита Тобольського і всього Сибіру, переїхав до Тобольська, де й помер 1715 року. Пізніше, у 1916 році, був прославлений у лику святих під іменем Іоана Тобольського.

Як справедливо зауважив провідний дослідник давнього українського друкарства Ярослав Ісаєвич, після від’їзду Іоана Максимовича до Сибіру «чернігівське книговидання втратило притаманну йому раніше орієнтацію на друкування творів сучасних авторів». На його думку, завдяки літературним нахилам попередніх чернігівських владик Лазаря Барановича та Іоана Максимовича, в продукції друкарні літургійні видання становлять менший відсоток, ніж це було в більшості тогочасних українських друкарень.

Максимович Іоан. «Феатрон или позор нравоучительный» 1708 року

В останні роки ХVІІ століття для потреб друкарні заснували папірню, що маркувала папір водяним знаком у формі храму, схожого на Троїцький собор. Фундатором папірні був гетьман Іван Мазепа. Пізніше папірня позначала свою продукцію гетьманським гербом. У виданні «Зерцало от писанія божественного» 1705 року у присвяті й передмові вміщені відомості про папірню у Чернігові та будівництво кам’яного будинку для місцевого училища.

Кому присвячували свої видання чернігівські друкарі?

Чільне місце в роботі Чернігівської друкарні останніх років ХVІІ – початку ХVІІІ століття посідали панегіричні видання. Видавалися вони переважно польською, іноді латинською мовою. Панегірики – це промови, приурочені до певної події або присвячені відомій особі, вони були поширені в європейській культурі й отримали широке розповсюдження на українських теренах. 

В Чернігові вийшли друком панегірики Івана Орновського гетьманові Івану Мазепі «Muza Roxolanska» 1688 року, Лаврентія Крщоновича Лазарю Барановичу «Redivivus Phoenix…» 1683 року, Стефана Яворського київському митрополиту Варлааму Ясинському «Hercules post Atlantem» 1684 року, Івана Орновського полковнику Івану Обідовському, племіннику Мазепи «Bogata drogich kamieniy» 1693 року. «Theatrum perennis glopiae Joanni Mazepa» Петра Армашенка 1699 року та інші. Панегіричні видання друкувалися великим форматом, здебільшого містили самобутні гравюри визначних майстрів, що співпрацювали з друкарнею.

Тогочасні чернігівські богослужбові видання містили присвяти гетьманам, церковним діячам, що виступали покровителями й меценатами друкарні. Наприклад, Тріодь цвітна 1685 року має присвяту Лазарю Барановичу, Молитвослови 1687, 1691–1692, 1692 років, Полустави 1697, 1703 року – гетьману Іванові Мазепі, Молитвослов 1697 року – полковнику Івану Обідовському, Псалтирі 1712, 1716 року, Новий Завіт 1717 року – гетьману Іванові Скоропадському. Молитвослов 1692 року оздоблений 25 гравюрами й заставками, у передмові від імені Лаврентія Крщоновича гетьмана Івана Мазепу назвали патроном та ктитором, який надавав чималі суми для будівництва та ремонту храмів, здійснював вклади у вигляді ікон й церковного начиння. 1695 року за спонсорства Мазепи завершилося будівництво Троїцького собору, закладеного ще Барановичем у 1679 році. Саме у чернігівській друкарні вийшло найбільше панегіриків гетьману Мазепі та видань з присвятами йому.

На репертуарі Чернігівської друкарні закономірно позначалися особливості часу, тому місцеві видання мали присвяти й російським царям, членам їхніх родин, російським воєводам тощо. В наступні роки через цензурні заборони друкарня змушена була видавати тільки ті книги, які попередньо публікувалися у Москві.

Видання панегірика Лазарю Барановичу «Redivivus Phoenix» 1683 року

Гравюри Чернігівської друкарні

Чернігівський осередок, що в початкові періоди діяльності став осідком культурного, освітнього й мистецького середовища, за що й отримав назву «Чернігівських Атен», концентрувався навколо єпископської кафедри, друкарні й училища. Також на період від початку роботи друкарні до перших десятиліть припадає розквіт місцевої граверської справи. Багато видань містили мистецькі ілюстрації, вирізані на дереві або на міді. До ілюстрування чернігівських едицій долучалися провідні гравери, серед яких Никодим Зубрицький, Інокентій Щирський, Никон Фігурський, Іван Стрельбицький, Лаврентій Крщонович та інші. Окремі видання друкарні були просто розкішно ілюстрованими, наприклад, серед таких можна назвати Новий Завіт 1717 року.

Окремо в Чернігові видавали й аркушеві акцидентні видання, гравійовані образи-ікони з зображеннями святих і місцевих святинь, друкували антимінси для освячення храмів. Також вирізували панегіричні привітальні гравюри. Серед них варто особливо виділити величезну гравійовану тезу зі складною назвою «Дедикація І. Мазепі… Кіот срібнокований» 1695–1696 років. Гравіював її Інокентій Щирський, автором тексту був Лаврентій Крщонович. Цілісне художнє полотно розміром 170х100 см складається з семи окремих гравійованих дощок. Єдиний примірник зберігся у фондах Бібліотеки Польської академії наук у Гданську. У верхній частині розміщене графічне відтворення чудотворної ікони чернігівської Іллінської Богоматері разом зі срібною шатою кіота, знизу текст в обрамленні колон зі святими й сюжетним зображенням. 

 

Православні святині у виданнях Чернігівської друкарні

Помітне місце у продукції Чернігівської друкарні посіли видання, присвячені вшануванню місцевих святинь і Чернігова, а до того й Новгорода-Сіверського – і у формі текстів, й гравійованих візуальних зображень.

До текстів належить твір «Руно орошенноє» Димитрія Туптала (майбутнього святителя Димитрія Ростовського) з описом чудес Чернігівської Богородиці, що прославився чудесами далеко за межами Чернігова. Перше видання популярної збірки вийшло в 1677 році у Новгороді-Сіверському під назвою «Чуда Пресвятої і Преблагословенної Діви Марії, діючіїся от образа єї чудотворного в монастиру св. славнаго Пророка Ілії Черніговском». Далі її передруковували у Чернігові зі зміненою назвою «Руно орошенноє» у 1683, 1689, 1691, 1696, 1697, 1702 роках й пізніше, доповнюючи новими чудесами біля чудотворного образу.

Цікавий аспект представлення у виданнях Новгород-Сіверської та Чернігівської друкарень зображень архітектурних споруд, святих покровителів, місцевих чудотворних ікон. На титулах місцевих видань бачимо види тих монастирів, при котрих діяла друкарня. У Новгороді-Сіверському друкарня розміщувалася при давньому Спасо-Преображенському монастирі, до композиції титулу Анфологіона 1678 року включене зображення споруд Спасо-Преображенського собору і самої друкарні. Цю ж форту використали при друкуванні в Чернігові Тріоді цвітної 1685 року, однак нижню її частину переробили, вмістивши тут зображення Троїцького собору Троїцько-Іллінського монастиря, в якому розташовувалася друкарня в Чернігові.

Монастирські будівлі бачимо на титульних аркушах пізніших чернігівських друків, зокрема, власних творів Іоана Максимовича. Наприклад, на титулі видання «Алфавиту» 1705 року зображений Троїцький собор, поряд з яким святі княгиня Ольга та князь Володимир, у картушах серед інших святі мученики Борис і Гліб. У цей час особливо актуалізувалося вшанування святих князів-мучеників Київської Русі як покровителів державності. Включення зображень Бориса і Гліба пов’язане з тим, що кафедра Чернігівських архієпископів розміщувалася при давньому Борисо-Глібському монастирі. 

Часто потрапляє на шпальти чернігівських стародруків і найшанованіша Чернігівська святиня – ікона Троїцької Іллінської Богоматері з Богонемовлям. Її зображення вміщено здебільшого на зворотах титулів видань, найраніше – в Октоїху 1682 року. Під гравюрою зазначено, що це правдиве зображення Іллінської Богородиці, що плакала 1662 року, і досі чудотворить в Іллінській церкві на Болдиній горі під Черніговом. Цей же чудотворний образ бачимо у численних перевиданнях «Руна орошеного». Наймайстернішою є гравюра на міді у виданні цього твору 1696 року. 

Туптало Димитрій. «Руно орошеноє». Зображення Іллінської Богородиці

Що спричинило занепад?

Фахівці справедливо зазначають, що на роботі Чернігівської друкарні вкрай негативно позначилися цензурні заборони російської влади. Це і переслідування за небажані видання, й вимоги слідування наказам про передрук тільки московських текстів, необхідність отримання цензурних дозволів. Також на занепад чернігівського книговидання вплинули репресії й утиски щодо багатьох діячів, пов’язаних з друкарнею. Вони також стали наслідком переходу гетьмана Івана Мазепи у 1709 році на бік шведів.

З 1720 року книгодрукування, що ледь животіло, припинилося, і відновилося тільки з 1743 року за протекцією тодішнього архієпископа Никодима Сребницького. Цей період тривав до 1785 року, коли друкарня видавала переважно богослужбові видання за московськими зразками. Тогочасні чернігівські видання відзначалися непоганою якістю поліграфії та художнього оформлення, однак втратилася їхня оригінальність й місцевий колорит. Серед видань цього періоду фіксуються й окремі контрафакції, тобто передруки книг з фальшивими вихідними відомостями, щоб обійти цензурні утиски, наприклад, «Руно орошоное» надруковане у 1750-х роках, з позначенням на титулі 1702 року.

Окрім суто книжних видань у Чернігівській друкарні активно друкувалися царські укази, розпорядження, бланки, плани, які суттєво менше досліджені порівняно з книгами.

Після 1785 року і до кінця роботи друкарні, коли її обладнання в 1846 році придбали для друкарні Чернігівського губернського правління, тут видавалися лише одиничні видання, при друкарні працювала палітурня.

 

Роль видань Чернігівської друкарні в історії українського книговидання

Попри короткий термін продуктивної роботи, цензурні утиски, обмеження в тематиці й репертуарі Чернігівська друкарня відіграла помітну роль в українському книговидавничому процесі, опублікувала багато видань панегіричного й полемічного змісту, авторських творів, підручників, перекладних праць, її гравери створили значну кількість яскравих художніх зразків. Чернігівська друкарня продемонструвала самобутність й виразність давньої української книги з теренів Гетьманщини.

Чернігівські видання, розраховані насамперед на розповсюдження на теренах Гетьманщини, попри це продалися й в інших регіонах, мали авторитет й серед православних, а окремі твори Лазаря Барановича, Іоаникія Галятовського, Димитрія Туптала, Іоана Максимовича – серед грекокатоликів, католиків й старообрядців. Тиражі чернігівських видань були великими. На сьогодні книги чернігівського і новгород-сіверського друку представлені в багатьох збірках стародруків бібліотек, музеїв, приватних колекціях як в Україні, так і за її межами. Давні чернігівські видання доступні для читання й дослідження в повнотекстових електронних копіях на сайтах як українських ресурсів, так і закордонних, зокрема, польських. На сайті Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського представлені більше десятка видань чернігівської друкарні. Серед них «Гріхи розмаитіи» Й. Галятовського 1685 р., «Руно орошеноє» Димитрія Туптала 1696 р., «Алфавит собранный, рифмами сложенный» Іоана Максимовича 1705 р. Також чернігівські видання розміщені на сайті Національної історичної бібліотеки. Видання праць Барановича та Галятовського є на корпоративному польському ресурсі «Wielkopolska Biblioteka Cyfrowa».

Доробок чернігівської друкарні активно вивчається і популяризується й через постаті її діячів, опубліковані тут окремі видання, їхні тексти й ілюстрації.

В останні десятиліття помітна активізація дослідження окремих чернігівських видань, їхніх текстів й ілюстрацій, біограм діячів, пов’язаних з роботою друкарні тощо. Прикметно, що найбільш активним центром вивчення давнього чернігівського книговидання стала Чернігівщина й через персоналії дослідників, місцеві осередки вивчення книжкової спадщини, діяльність місцевих музеїв й бібліотек.

Джерела та література
  1. Ісаєвич Я. Д. Українське книговидання: Витоки, розвиток, проблеми. Львів: Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАНУ, 2002. С. 241–248, 260–262.
  2. Каменева Т. Н. Черниговская типография, ее деятельность и издания // Труды Государственной библиотеки СССР им. В. И. Ленина. 1959. Т. 3. С. 224–384.
  3. Дзюба О. М. Чернігівська друкарня. Енциклопедія історії України : у 10 т. Київ: Наукова думка, 2013. Т. 10 : Т–Я. С. 515.
  4. Запаско Я. П., Ісаєвич Я. Д. Пам’ятки книжкового мистецтва: каталог стародруків, виданих на Україні : 1574–1800. Кн. 1 : 1574–1700. Львів : Вища школа, 1981. 136 с.: іл.; Запаско Я. П., Ісаєвич Я. Д. Пам’ятки книжкового мистецтва : каталог стародруків, виданих на Україні : 1574–1800. Кн. 2, ч. 1 : 1701–1764. Львів : Вища школа, 1984. 129, [2] с. : іл.; Запаско Я. П., Ісаєвич Я. Д. Пам’ятки книжкового мистецтва: каталог стародруків, виданих на Україні : 1574–1800. Кн. 2, ч. 2: 1765–1800. Львів: Вища школа, 1984. 125, [3] с. : іл.
  5. Письма Лазаря Барановича. Чернигов, 1865.
  6. Адруг А. Зображення чудотворних чернігівських ікон у графіці Чернігова та Новгорода-Сіверського другої половини ХVІІ – початку ХVІІІ століть. Сiверянський лiтопис. 2015. № 4. С. 3–9.
  7. Ситий І. Чернігівські стародруки у зібранні Чернігівського історичного музею імені В. В. Тарновського. Сіверянський літопис. 2011. № 3. С.12–14. 
  8. Ситий І. Дедикація ясновельможному Іоанну Мазепі – шедевр чернігівського друкарства. Україна між Польщею та Росією. Ніжин, 2016. C. 115–126.
  9. Травкіна О. Лаврентій Крщонович – «значна й учена персона» Чернігівських атен. Сіверянський літопис. 2022. № 5–6. С. 63–88.