Українська «Сурма» в центрі Нью-Йорка

Від валізки з книгами – до видавничого дому

1910 року недавній пастушок із села Желдець Жовквівського повіту Галичини перетнув кораблем, що перевозив емігрантів з Європи, ріку Гудзон і ступив на американську землю. Звали хлопця Мирон Сурмач. 

Йому тоді виповнилося 17. Хоча в паспорті австрійського підданого значився вік меншим на два роки. На ту пору Австрія не випускала за свої межі хлопців, яким на порі було служити цісарю. Тому за цілоденне рубання Мироном дров сільський писар затвердив печаткою дані, за якими хлопцеві виповнилося щойно лише 15. 

З собою мав лиш дві невеликі валізи: одна із поношеним одягом, інша – з книгами. Заробляти на життя розпочав підсобником на старій фабриці в Пенсильванії. Але валіза з книгами зі Старого Краю не давала спокою. Перечитав усі на початку сам, а потім вони активно пішли по руках серед  фабричних земляків. 

Потяг українців, відірваних від своєї землі, до читання рідною мовою був непереборний. Це й спонукало Мирона написати до Жовкви, де віддавна потужно працювала відома далеко за межами Галичини українська друкарня отців Василіан. Отримані незабаром посилкою книги, переважно молитовники та календарі, розпродалися миттєво. 

Пізніше Сурмач дізнався, що в Скрентоні є українець, який сам пише, видає та продає книжки. То був Василь Гришко – він вважається першим в Америці українським книгарем. Мирон закупив у нього, за ціною від 10 до 20 центів за примірник, книжок аж на 18 доларів, відкладених із заробітку про запас. Книги ті були видруковані тим же Василем у його власній друкарні в Скрентоні. Архівні дані залишили нам їхні назви. Вони цікаві, бо дають змогу з’ясувати, що тоді наші переселенці в «засвіти» читали, щоб не забути своєї мови та своїх звичаїв: 

«Не родися красний, але щасний», 

«Галицькі анекдоти».

«Казки про циганів», 

«Як пан біди собі шукав», 

«Співомовки» Степана Руданського

«Історія про сироту Івася»

«Як Іван зробив чудесне судно»

Продавав Мирон книги у своєму містечку першого поселення Вілкс-Беррі: після роботи або у вихідний наповнював свою стару валізку книгами, йшов по окрузі, де мешкали українці, стукався до дверей і пропонував крам. Хтось сердився, виганяв з хати; хтось радів невимовно, побачивши на обкладинці рідний сюжет, хтось пропонував обміняти книгу на… щойно зварені вареники. 

Пізніше він запише у спогадах, що попервах лячно було, совісно, бо відривав людей від домашніх справ, але впевненіше чувся, коли валізка швидко спорожнювалася. З тією ж валізкою згодом став обходити цілі квартали Нью-Йорка, куди переїхав через два роки й де попервах мив підлогу, посуд у ресторані, а згодом виріс до помічника кухаря.

Перша українська книгарня в Нью-Йорку

1918 року над першим поверхом просторого приміщення Сьомої вулиці  Нью-Йорка з’явилася писана гарними великими українськими буквами вивіска – «Січовий Базар». З такою назвою відкрив Мирон Сурмач у спілці зі своїми друзями М. Гандзюком та І. Королюком одну з перших в США велику українську книгарню. З 1927-го, ставши повноправним її господарем, змінює назву на «Сурма», цим увічнивши в історії прізвище свого роду.      

За справу взявся серйозно, бо надовго захотів ствердити на чужині те, що досі виникало спонтанно, але незабаром непомітно зникало. Найперше почав формувати власну мережу поширення книжок по цілій Америці. Для цього засновує «Базар» – щомісячник «для справ промислу, торгівлі і просвіти», головним завданням якого, згідно з лпублікованою у першому числі редакційною програмою,  було «виробити продавців книжок по всіх місцевостях Америки, де було більше українців».  Назва виявилася влучною, зрозумілою і шанобливою в гурті земляків.  

Бувши непрофесійним редактором-видавцем, але тонко відчуваючи запити й потреби потенційних покупців, засновник видання відразу набув неабияку довіру й прихильність українського загалу. Скажімо, не можуть не підкупляти ось ці слова з програмної статті першого числа «Базару» за жовтень 1920 року:

«Ми певні, що кожний, кому він лишень дістанеться до рук, зробить його своїм часописом. Чому? Бо не будемо в ньому подавати нісенітниць, байок або підлих, псевдонімних клевет. Не будемо подавати нікому не потрібних, сотки разів передрукованих, статей. Не будемо подавати  нічого такого, що вмісто користи, приносить шкоду нашій суспільности. Зате ми кожного місяця вміщуватимемо цікаві й конечно потрібні розвідки про здоровля, торгівлю, промисел і взагалі про все, з чого ви і ваші знакомі будуть користати».

Про тематичну наповненість нового книгознавчого видання засвідчують головні статті першого числа «Базару»: «Торговельна школа», «Що повинен знати кожен, хто береться до читання книжок», «Про перші друкарні на Україні»; «Головні засади успіху», «Афоризми». Значну частину журналу займали матеріали рубрик «Каталог нових надходжень» та «Оголошення».

Сьогодні не можна без захоплення читати сторінки цього направду унікального і фактично невідомого в Україні видання, що стабільно виходив три роки  підряд (від 1920-го) – всього випущено 30 чисел) із маркою книгарні, мав наклад дві тисячі примірників і поширювався по цілім світі, куди доля закидала українців . 

Американська преса про феномен «Базару». З кореспонденції «В Українській крамниці» нью-йоркського бюлетеню:

У «Сурмі» перед Другою світовою війною було кілька залів. Окрім головного, книжкового, з’являються відділи з картинами, музичними інструментами, радіоапаратами, грамофонами.

Перша друкарня «Сурми»

Другим кроком розширення книжкового бізнесу Мирона Сурмача стало придбання власної друкарні. Відкупив її у редакції найстарішої в США української газети «Свобода», яка на ту пору розширювалася, і продала «Сурмі» все свою попереднє обладнання за п’ять тисяч доларів, що на той час була високою сумою. Було в тій друкарні два лінотипи, великий друкарський прес, а працювало вісім робітників-друкарів.

Асортимент власної друкованої продукції помітно розширився. З’являються перші власні книжкові видання з маркою однойменного видавництва. З найкращих варто виділити «Українські народні казки» – ілюстроване видання для дітей, «Ювілейний календар-альманах «Сурми» на 1945 рік» – приурочений 25-літтю книгарні та 17-літтю першої української радіопрограми, збірки поезій Миколи Величка та Дмитра Захарчука. 

Стали надходити замовлення на друк афіш, плакатів, рекламних буклетів та інших видів видавничої продукції. Серед замовників були не лише українці, а й іноземці, бо ціни виставляв помірні, а про якість зробленого дбав невсипуще – попервах сам усе перевіряв. Днював і ночував у друкарні. 

Про книги і ціни книгарні :

(з каталогу «Базару» на 1923 рік): 

Кількість назв – 229. Кількість українських авторів – 74. 

Кількість іноземних авторів, твори яких перекладені українською – 34 (Гамсун, Ібсен, Кіплінг, Бічер-Стоу, Сінклер та ін.). 

Ціни:

– брошури на одне-два оповідання – по 15-20 центів

– повість А. Чайковського «По сході сонця» – 2 ам. дол.

– 5-томник В. Винниченка – 15 ам. дол.

Тематика книг:

102 назви – українська історія, етнологія, література

19- наукові видання

20 – політичні українські змагання 

19- про воєнні часи і національрно-визвольну революцію в Україні. 

31- підручники для школярів 

Географія походження книг:

Відень, Прага, Лейпциг, Львів

Створивши таким чином своєрідний потужний український видавничий дім із власними книгарнею, видавництвом і друкарнею, Мирон Сурмач уже у 20-х роках минулого століття став першим серед книгарів діаспори, хто об’єднав у самостійне й прибуткове виробництво увесь складний цикл створення, друкування й поширення українських книжок поза межами України. 

«Лис Микита» як джерело терапевтичного гумору українців

Окрім «Базару» «Сурма» розпочала видавати ілюстрований  журнал сатири і гумору «Лис Микита».

Видавнича доля цього журналу – типова для української еміграційної  періодики: нетривалість виходу в часі, скитальський спосіб існування. Втім, першу ознаку «Лис Микита» все ж заперечив: існував за різними чужинськими адресами майже 40 літ – виходив у світ і скріплював сміхом  дух українців від 1947 року у Мюнхені, а з 1950  й до середини 80-х років дітищу невгамовного редактора М. Репена довелося «вростати» в американський спосіб життя. Авторитетного в Європі й ще мало знаного «Лиса Микиту»  відважився пригорнути до свого концерну Мирон Сурмач.

Як журнал «New-Yorker» спричинився до ажіотажу іноземців в українській книгарні

Двері книгарні «Сурма», що в середмісті Нью-Йорка на Сьомій вулиці, від першого робочого дня після великодніх свят практично не зачинялися. Продавчині не могли не зауважити, що англомовних відвідувачів помітно побільшало. Вони з цікавістю розглядали книжкові вітрини та стіни, прикрашені вишиванками, кетягами калини, соняшниками, портретами національних героїв України, але купували здебільшого не книги, а… писанки. А ще – мед з української пасіки, грамплатівки народних пісень, гаптовані білими червоно-чорними нитками тоненькі льняні хустинки. 

Власник книгарні здогадався про причину підвищеної зацікавленості ньюйоркців його дітищем лише тоді, коли листоноша заніс до конторки свіже число журналу «New-Yorker». Українській «Сурмі» відвели цілий кольоровий розворот – з фотографіями, інтерв’ю з власником і репортажем. 

Така щедра безкоштовна реклама старої української книгарні у фінансовій столиці світу на шпальтах популярного всеамериканського видання сталася в березні 1948 року за незвичайних обставин. Кореспондент цього видання Гаррі Росс отримав завдання редакції з’ясувати зрослу популярність розміщеного на Сьомій вулиці чоловічого пивного бару «Мек-Сорліс». Взявши в компанію свою дружину, він не зауважив, що вхід до таких закладів у ту пору жінкам був заборонений. Отож, дружина мусила чекати чоловіка на вулиці. Опинившись у цьому районі вперше, вона вирішила «вбити» час у крамниці, що стояла поруч. Її зацікавила коротка назва при вході, писана не англійськими літерами. То була «Сурма». 

… Гаррі Росс довго шукав свою жінку уздовж Сьомої вулиці. А потім здогадався відчинити двері незнайомої досі книгарні. І застав цікаву картину: посеред залу в оточенні кількох зодягнених у національні строї жіночок його дружина зосереджено виводила на майбутній писанці власний візерунок. Про захопливий майстер-клас у незвичайній книгарні напередодні Великодня, про традиції українців, присутність яких у повоєнній Америці ставало все помітнішою, про їхнє сильне прагнення зберегти в чужомовному оточенні свою національну ідентичність і був той незапланований первинно репортаж, що викликав хвилю інтересу американців. 

Найбільше тішився засновник книгарні, бо поставала в уяві непроста історія сходження до успіху. 

Читайте також: Жити з двома ідентичностями: які книжки пишуть нащадки українців у США

Як до книгарні додалися… готель, власна радіостанція та грамплатівки

Ініціативності й підприємливості Мирона Сурмача, здавалося, не було меж. Протилежний бік крамниці незабаром перетворюється на готель, а при вході – стійка з напоями, морозивом, українськими газетами та столиками зі стільцями. На зовнішній стіні книгарні художник Федір Бражник відтворив яскравими фарбами українське село. Тут за дешеву ціну могли перебути перший час новоприбулі з України, довідатися про новини, встановити контакти зі старожилами, віднайти роботу, а містяни почали засиджуватися допізна. 

Пошта щоразу більше приносила замовлень з усіх країн світу на українські газети, журнали, книги. Збільшувалися й пакунки з новинками книгодруку, які відправляли сюди звідусіль видавці для продажу в Нью-Йорку. Географія тих посилок широка – Мюнхен, Париж, Прага, Львів, Рим, Вінніпег, Торонто, Буенос-Айрес, Сідней.   

До власника книгарні писали листи провідні українські письменники, громадські діячі, політики. В архіви «Сурми» десятки недосліджених досі листів, зосібно, від Богдана Лепкого, Іллі Киріяка, Дмитра Донцова, Олександра Кошиця. У них – прохання, пропозиції, роздуми й сподівання… (у мемуарах цих та інших таких авторів листі завжди  присутні , крім прохань і пропозицій – сподвання : на поворот в Україну, на перемогу над більшовизмом, на успіх укр справи, на успішниїх й продаж їхніх книжок на чужині і т. д. )

Про невпинне зростання тут обсягів книгопродажу можуть свідчити й такі дані, почерпнуті з виданих книгарнею у різний час каталогів. Якщо, для прикладу, в каталозі за 1921 рік зазначалося для продажу твори 74-х українських і 20-ти зарубіжних авторів, то на початок 90-х років, коли можна було вільно замовляти книги видавців незалежної України, ці цифри стали вимірюватися кількома сотнями. Не було такого випадку, щоб видану десь у світі (звичайно, крім СРСР) українськомовну книжку не можна було набути через «Сурму».  

На вершок популярності книгарню винесла і власна радіопередача з купленою офіційно в мережі окремою радіохвилею. Починали з конкурсів церковних українських хорів, під час яких радіослухачі мали можливість самі визначати переможців. Тривали такі передачі по кілька місяців. Далі пішли щирі й добрі розмови з авторами, читачами, відомими особистостями. Розігрувалися призи найактивнішим книгоношам, виконувалися замовлення на улюблені народні пісні, повідомлялося про успіхи і поступ українських громадських інституцій та організацій в діаспорі. Усе це збирало велику слухацьку аудиторію, стверджувало авторитет українців в США, гуртувало їх. 

А неперевершеною родзинкою, про яку й досі згадують із захопленням, став цикл передач «Радіобали “Сурми”». Це щось схоже на нинішні популярні ток-шоу, але з незмінною домінантою українського духу. Кошти, зібрані та таких балах, спрямовувалися на розвиток і промоцію в діаспорі українського друкованого слова.  

Наступний результативний напрямок діяльності ствердив назавжди цю книгарню в історії українців діаспори: протягом тривалого часу «Сурма» була одним зі стабільних замовників відомої світової фірми грамзапису «Колумбія». 

У 30-х-40-х роках продажі платівок із записами українських народних пісень і музики побили рекорди продаж по цілій Америці. Цьому сприяло те, що Конгресова Бібліотека США? у Вашингтоні зініціювала перевипуск таких платівок на довгограйних пристроях з метою їх поширення в усіх американських школах.

Книгарня «Сурма» фінансувала запис голосу легендарної Соломії Крушельницької, зібраного заново в Нью-Йорку знаменитого хору  Олександа Кошиця, а також «Вечорниць» Петра Ніщинського.   

Не обминули тут і сенсаційної новинки – автоматичних музичних роликів, так званих звійок, які вставлялися в піаніно й програвалися після натискання «виконавцем» відповідної педалі на музичному інструменті. Кількість українських роликів, які вийшли з маркою «Сурми», сягнула сотні.

У підшивці детройтських «Українських вістей» за 9 липня 1976 року віднаходжу в замітці про книгарню такі слова дописувача Ю. Мовчана, що виправдовують назву цього підзаголовку публікації:

Незвичні супутники книги: кутя, писанки, вишиванки

Різноманітний книжковий асортимент «Сурми» віддавна має досить специфічних сусідів, яких рідко знайдеш в інших сучасних книгарнях. 

Об’єктивно обумовлена поява кожного з них має свою цікаву історію. 

Кутя 

Цей необхідний атрибут сім’ї кожного українця появився тут від початку. Задовго до Різдва молодому главі сім’ї Мирону Сурмачу дружина загадала натовкти для куті пшениці. Почав так, як робили це здавна в Україні: замотав у рушник кілька пригорщ пшениці й почав сильно збивати те качалкою. На долівці в селі це гарно виходило, а от на поверсі квартири виникли проблеми із сусідами-італійцями – ті відразу наскаржитися, що стеля здригається від того гримотіння. Стало цілком очевидно, що з цим стикнуться й інші. Так виникла ідея замовити у майстрів ступу та встановити її в книгарні. На другий рік ступа не справлялася із замовленням, що спонукало книгаря замовляти обробку пшениці до Різдва на потужному млині в Буфалло. 

Кутя нині продається в книгарні не лише перед Різдвом, а цілорічно. Спонукали до цього араби, яких багато мешкає в Манхеттені і які споживають у домашньому меню добре оброблені зерна високосортної пшениці цілорічно. Сподобалося їм купувати їх в українській «Сурмі».

Писанки 

На початку минулого століття гуцул В. Скроботюк – приніс до книгарні кілька писанок для продажу. Їх швидко розкупили по 35 центів за штуку. Наступного року перед Великоднем він уже сидів у вітрині цієї крамниці як на домашньому робочому місці. Перехожі прямо з вулиці мали можливість спостерігати за цікавим дійством народження на курячих яйцях візерунків. Старий майстер не встигав виконувати замовлення всіх охочих, тому інші писанкарі, що мешкали поруч, стали зносити сюди свої кращі вироби. Їх уже продавали по одному долару.        

Сюжет із дружиною репортера американського журналу, про що йшлося вище, мав продовження. Побачивши в доньки Мирона Сурмача Ярослави дослідницькі праці з історії української писанки, відомий у Ньою-Йорку журналіст запропонував їй підготувати для журналу «New-Yorker» окрему статтю. На її основі молода авторка написала англійською мовою більшу розвідку, яку було видано накладом Ліги Української Молоді під назвою «Ukrainian Art» (Українське мистецтво). Книга та мала після того два перевидання, а загальний наклад її сягнув шести тисяч примірників. Відтоді в книгарні «Сурма» постійно прописалися курси писанкарства спеціально для американців, які проводила талановита малярка Ярослава Сурмач-Міллз. 

Читайте також: «Diasporiana»: українські книжки й періодика в еміграції

Вишиванки

Наприкінці 80-х в Америці знімали високобюджетний блок-бастер про шукачів золота. За сценарієм, у виконавиці головної ролі мало бути кілька блузок із незвичайними узорами. Одна українка, що працювала в Голівуді костюмером, запропонувала звернутися до книгарні «Сурма», де були виставлені найкращі вишиванки. Оглянувши вітрину на місці, представники студії купили відразу вісім блузок. 

Коли в прокат вийшов той фільм, багато американських українців  спеціально ходили на нього, аби розгледіти героїню в українській  вишиванці. Іноземки ж відтоді зачастили до «Сурми», бо почалася мода на такі блузки.

Нині в книгарні на видному місці красується кадр із голлівудської стрічки, де крупним планом зображені партнер та головна героїня у яскраво вишитій українській «блюзі».

Мед із хутора Сурмівка 

Він появився в книгарні тоді, коли Мирон Сурмач передав керування книжково-видавничим підприємством своєму синові, також Миронові, а сам вирішив старість свою провести на природі. Ще за життя дружини купив шматок землі неподалік Нью-Йорка й за кілька років перетворив його на подобу українського хутора. Хутір отримав назву Сурмачівка.  

Окрасою хутора стала пасіка. Роботящі бджоли, наношували щороку до вуликів стільки меду, що виникла ідея його реалізації в книгарні. 

Давно вже немає на світі Мирона-старшого та його пасіки. А мед у «Сурмі», як і раніше, продається в будь-яку пору року. 

Серед незвичних супутників книги свого часу були тут і серпи, коси, грамплатівки, гриби, олія, свічки, кадило. Нині витребуваним залишаються, окрім книг, вишивані краватки, коралики, ґердани. 

Молодята, які готуються до вінчання в українській греко-католицькій церві Св. Юра, що навпроти, обов’язково заходять сюди, аби замовити рушники, пов’язки свідкам і все те, що потрібно для гарного проведення в народному стилі весільного обряду.   

“Сурма” існуватиме доти, допоки житимуть Сурмачі?

Стефанія Черепанин, яка працює в книгарні вже 37 років, висловлює надію, що книгарня «Сурма» піде до останку на прю з гаджетами, соціальними мережами й новими викликами інформаційного суспільства, що стрімко розвивається.

До розмови підключається молодий власник книгарні, внук засновника Мирона Сурмача – Маркіян Сурмач:    

– Скажу на це лиш те, що твердо колись казав дідо Мирон моєму батькові: «Сурма» ніколи цього не зробить, хіба не стане Сурмачів…»

Історія внесла свої несподівані корективи в ту оптимістичну розмову в Нью-Йорку автора цих рядків з наймолодшим власником «Сурми» Маркіяном.  Від початку літа 2016 року приміщення книгарні було закрите. Легендарна «Сурма» не дожила до свого сторіччя два роки. Українські власники цього будинку продали його іноземцям.

На цю подію звернула головна американська газета «The New York Times» (5 липня 2016 року) і відгукнулася статтею Ноана Ремніка  «Із закриттям магазину східного села маленької України в Манхеттені стало ще менше». 

Багаторічна результативна діяльність української книгарні «Сурма» в центрі Нью-Йорк з її специфічним, виразно означеним національним колоритом, супутнім крамом – неспростовний доказ того, якими успішними, самодостніми, згуртованими, багатими стають українці,  які опиняються у вільному, цивілізованому світі. 

Нині поважний книгарсько-друкарський набуток «Сурми» займає  добру полицю головної книгозбірні світу – Конгресової бібліотеки США
у Вашингтоні. Небайдужі до історії дослідники можуть знайти цей набуток у головних бібліотеках української діаспори.  

Історія «Сурми» заслуговує свого власного, українського блокбастера. Змістом життя його засновників і спадкоємців  була любов до її величності – Книги, до свого народу, і своєї рідної матері-України. У багаторічній, чесній  праці розсіяних світами наших земляків наблизити день Української Незалежності – частка зусиль  нью-йоркської «Сурми».