Українська Видавнича Спілка

Джерела виживання в чужомовному оточенні

Українські емігранти на теренах Великої Британії, як і будь-де в країнах нового поселення, прагнули створити в межах дозволених владою компетенцій громадських рухів своєрідну мініатюрну Україну. Активно виникали ініціативні групи, які у той чи той спосіб формалізувалися в різні громадські рухи. Кожен із таких осередків потребував друкованого слова – пресового чи книжкового.  

Амбітні цілі мали від початку ініціатори заснування цього видавництва:  створити в чужомовному оточенні не звичний уже аматорський видавничий осередок, а справжнє підприємство, здатне самостійно заробляти кошти.

Досягнути цього було досить складно. За тодішніми законами Великої Британії для відкриття подібного підприємства кількість членів-уділовців статутного капіталу мала бути не більшою 50 осіб. Зібрати зависоку на той час для українців суму у фунтах від такого гурту не маєтних українців було нереально. Тому вони проявили винахідливість: по всіх місцях компактного розселення земляків обирали одного представника і віддавали йому зібрані звідусіль пожертви. 

Також зважаючи на те, що Лондон дороге місто, місцем осідку підприємства вирішили обрати Манчестер. 

Акт про державну реєстрацію першого не лише на теренах Великої Британії, а й Західної Європи українського видавництва як підприємства  (Ukrainian Publishers Manchester LTD) датований 27 червня 1949 року. 

В історії видавництва виділяємо два періоди: манчестерський і лондонський.

Пресова візитівка – часопис «Визвольний Шлях»

Місячний суспільно-політичний і науково-літературний місячник. Перше число побачило світ у січні 1948 року в Лондоні. Останнє  – 2009 року (1-3) –  в Києві. Обсяги чисел – від 20 до 200 сторінок.

Виникнувши як видання для членів ОУН на теренах Великої Британії, згодом воно перетворилося на популярний місячник для всіх, хто цікавився українською визвольною політикою, вільною наукою, культурою і літературою. 

У випадку із «Визвольним Шляхом» маємо унікальне явище української закордонної журналістики. Такому виданню немає аналогів за кількома визначальними параметрами: 

– за періодом виходу у світ (більше ніж пів століття); 

– за типологічними ознаками (від вузькотематичного циклестильового видання локального характеру до трансатлантичого щомісячного журналу суспільної, наукової, літературної думки); 

– за обсягом опублікованого матеріалу (більше десятка тисяч сторінок); 

– за автурою (громадсько-політична, наукова, літературна, мистецька еліта світової української діаспори).

Тематичний діапазон книжкової продукції

УВС увічнювала в книгах сторінки історії з передвоєнних, воєнних і повоєнних років. Брали до видання найперше ті твори, що матимуть для наступних поколінь українців документальну вартість.  

Тематичний репертуар цього книжкового блоку УВС можна поділити на такі напрямки. 

Передруки з криївок УПА

В архіві УВС у Лондоні вдалося розшукати майже всі з тих перших передруків:

– рідкісні періодичні видання воєнної пори;

– героїчні розповіді про будні повстанців (найціннішим у цьому блоці є праця Петра Полтави  «Хто такі націоналісти та за що вони воюють» в художньому оформленні Ніла Хасевича);

– твори з новітньої та давньої української історії.

«Бібліотека українського підпільника»

Головне її завдання – дати мільйонам українців на автохтонних теренах головні орієнтири про цілі, завдання, ознайомити зі перебігом українського національно-визвольного руху, а також і з’ясувати причини невдачі чергової спроби українців здобути свою державу та винести з цього уроки. 

Книжки цієї серії стали виходити в одному форматі (12х17 см) і в однаковому  оформленні – зеленого кольору тканинна оправа (згодом у такому оформленні буде виходити в Америці багатотомний «Літопис УПА»). 

Від часу заснування «Бібліотеки українського підпільника» 1955 року побачило світ 16 випусків. Останній позначений 1990 роком. Середній обсяг кожного тому коливався в  межах 350 сторінок. Із «золотого фонду» цієї серії варто виділити: «Українська партизанка» Степана Хмеля (Фрасуляка), «Роман Шухевич – символ незламності» Григорія  Васьковича.

Антирадянська література для підриву СРСР

Упродовж десятиліть цей сегмент видань радянські ідеологи називали буржуазно-націоналістичним, петлюрівським, бандерівським. 

Осібність цих книг у тому, що відзначаються високим рівнем будительського начала, що діють на свідомість сотень і тисяч збайдужілих і зневірених співгромадян своєрідним «холодним душем».  

Саме з Лондона, за ініціативою УВС, і розпочався спрямований на читача радянської України новий етап пропагандистської діяльності, яка отримала назву бронебійної або підривної.

Книги-обманки

Співробітники радянських каральних органів (КДБ, МГБ) у своїх таємних документах такі книги називали незвичним для офіціозного спілкування словосполученням – «хитромудро виготовлені націоналістичні документи». Інформаційне повідомлення КДБ при РМ УРСР до ЦК КП України про засилання в Україну документів ІУ Великого Збору ОУН.  ГДА СБ України. З Ф. 16. Оп. 1. Спр. 4. Арк. 304-309.

Йдеться про спробу вкласти в усталену форму інший зміст, про вміння приспати пильність когось. Конкретніше – про свідоме прагнення приховати не прийнятний для влади текст.

Декілька прикладів.     

Степан Бандера та інші в радянській обкладинці 

На початку спробуємо відтворити картину перших хвилин побутування книжки-обманки після того, як вона подолала поштовим шляхом  із Лондона тисячі миль, щоб потрапити, скажімо, в якесь українське село. 

Місцева поштарка заносить, скажімо, до кабінету голови колгоспу (сільської ради чи директора школи) пакет, обклеєний  марками з чужомовними штампами. Перше здивування адресата після відкриття бандеролі: та це ж черговий «гросбух» якихось скучних партійних документів. 

Назва цієї книги якраз підходила під цю тематику – «З історії колективізації сільського господарства західних областей Української РСР: Збірник документів і матеріалів». Над заголовком перелічені інституції, які готували цю книгу до друку: Головне архівне управління при Раді міністрів УРСР, Інститут суспільних наук АН УРСР, Партійний архів Львівського обкому компартії України. Зазначене внизу видавництво – «Наукова думка». На звороті – анотація про «висвітлення керівної ролі компартії в соціалістичному перетворенні західноукраїнського села…». 

Не складно передбачити подальшу дію отримувача пакета: закриє, не читаючи далі, але покладе на видному місці. Втім, може зазирнути ще, на всяк випадок, і до передмови. 

Натомість у «Змісті» лише заголовки: «Україна не буде спільницею Москви», «Слово до українських націоналістів-революціонерів за кордоном», «Завдання ОУН на цю пору», «В національній політиці Хрущов іде слідами Сталіна», «Над могилою Євгена Коновальця», «Перспективи української національно-визвольної революції».

Це – окремі з назв статей Степана Бандери, вміщених у радянській  обгортці книги про колективізацію сільського господарства на західноукраїнських землях. Таких тут – близько півсотні. 

Закамуфльовані  в обкладинку великого формату компартійного академічного видання твори Степана Бандери у такий незвичний спосіб появилися в Україні 1976 року. 

За підрахунками автора цих рядків, здійсненими в архіві УВС у Лондоні, у такий спосіб тут було випущено й переправлено в радянську Україну понад два десятки назв «диверсійної» літератури різних форматів. 

Перше засилання здійснили 1972 року. Основу книжки склали праці одного з лідерів ОУН, який очолив націоналістичний рух після загибелі Степана Бандери, Ярослава Стецька. Тексти ці були «вдягнені» в обкладинку малинового кольору реального радянського  видання – підготовлену Інститутом історії АН УРСР монографії «Переяслав-Хмельницький і його історичні пам’ятки».

Наступне видання – «Матеріали ХХУ з’їзду Компартії України». Під такою обкладинкою – три блоки антирадянських матеріалів. 

Органи КДБ все прискіпливіше і масштабніше взяли під контроль поштові бандеролі. Обсяги конфіскацій ставали більшими. Отож, виникла необхідність шукати не лише нових форм книжок-обманок, а й інших способів їхнього засилання через кордони.

Кишенькові брошури

Не на всі кишенькові брошурки «вдягалися» в оманливі обкладинки. Значна їхня частина направлялася в так званому «сирому вигляді». Що мається на увазі?

Із задрукованого на кожному боці по 16 сторінок аркуша паперу формату А-2 (ширина 30 см, висота 42 см) після чотириразового складання такого аркуша формувалася брошурка загальним обсягом 32 сторінки. Щоб послідовно прочитати такі сторінки, слід було цей зігнутий вчетверо аркуш розрізати з трьох боків. Видавці цю операцію залишали самим читачам.

32-сторінковий обсяг кожної міні-брошури не був раз назавжди сталим. Залежно від теми числа кількість сторінок сягала 48, а то й 62-х. 

В архіві цієї друкарні пощастило віднайти такі комплекти, акуратно складені в конверти й пронумеровані вручну за хронологією випусків. Таким чином, можна безпомилково визначити, скільки таких брошурок випускалося за роками і яким є їхнє тематичне наповнення. Упродовж 10 років (1979-1989) – 119  назв кишенькових брошурок. Найбільш «урожайним» був 1986-й – рік горбачовської перебудови – 23, та 1979 – 19 назв. Після підйому 1986 року справа з випуском брошур занепадає. 1988 рік був останнім у творенні книжок-обманок. 

Якими матеріалами наповнювався кожен із таких випусків?

– твори провідників національно-визвольного руху Степана Бандери, Ярослава Стецька, Євгена Коновальця;

– документи й матеріали проводу та Великих Зборів ОУН;

– документалістика, мемуаристика про будні УПА;

– матеріали самвидаву про рух шістдесятників та суди над ними;

– памфлети на радянську дійсність, а також наукові статті учених української діаспори;

– твори що торкаються сфальшованих Росією сторінок минулого українського народу; 

– твори українських радянських письменників так званої «захалявної» літератури, які були заборонені для друку радянською владою;

– окремі випуски журналу «Наш Шлях» у зменшеному до кишенькового розміру форматі;

– документи і матеріали Антибольшевицького Блоку Народів (АБН). 

Мініатюрні видання

Формат цих видань був максимально зменшеним (4х6 сантиметрів), а розмір шрифту такий, що текст слід було читати через збільшене скло. Фактично таку брошурку можна було легко сховати в підошві  взуття, під шкіряним дном ручної поклажі, або прикрити долонею. 

Обсяги – 4, 8, 16, 32 сторінки. Кількісно – 18 випусків.

Найчастіше в такій формі випускалися викривальні листівки до ювілейних чи пам’ятних дат радянської історії. Одна з них з’явилася 1972 року з нагоди півстолітнього ювілею СРСР і мала назву «Заклик до українського народу у справі 50-річчя СРСР».

За чий кошт?

У пору, коли поруйнована війною Європа ставала на ноги, заробітки для емігрантів діставалися нелегко. Але внутрішній обов’язок, витоки якого сягають часів давньоукраїнської держави Київська Русь, – віддавати на потреби громади десяту частину заробітку, для багатьох національно свідомих емігрантів тривалий час був незмінним.  

Ця важлива для емігрантів стаття витрат мала свою назву: «фінансування видань, потрібних в Краю». Краєм (або Старим Краєм) із великої літери ставала для них втрачена, гадали, на тимчасово, рідна Україна. 

Одним із джерел поповнення фонду став прибуток із продажу книжок «Бібліотеки Українського Підпільника». Таке потвердження бачимо на звороті титулу кожного випуску цієї серії.  

Канали пересилання книг «Лондон-Україна»  

В цілому, створена мережа розширювалася завдяки двом головним складовим:

– легальні поштові відправлення (бандеролі, посилки, листи)

– туристично-приватні канали (попередньо сформоване коло приватних осіб з-поміж іноземців і радянців, залучених на певних умовах, часто – за грошову винагороду, до переправи літератури.

Поштові відправлення

У початковий період хрущовської відлиги радянська поштова служба дещо демократизувалася. Закордонні українці отримали можливість надсилати до своїх родичів листи, бандеролі чи речові посилки. Зрозуміло, що спецслужби в усі часи здійснювали контроль вкладень із-за кордону. Але до кінця 60-х років те робилося вибірково і не так прискіпливо. 

Першими адресатами ставали: радянські установи, офіційно зареєстровані громадські організації, редакції газет і журналів, творчі спілки, радянські активісти, представники інтелігенції. Адреси таких установ чи окремих відомих осіб відправники посилок і бандеролей черпали зі сторінок радянської преси. 

Туристично-приватні канали

Друга складова мережі формувалася за такими напрямками:

– туристи-іноземці, які симпатизували українцям або явно сприяли позитивному розв’язанню «українського питання»;

– туристи українського походження, що вже набули громадянство західних держав;   

– радянські громадяни, які перебували за кордоном у службових справах (спеціалісти, працівники залізничного та автомобільного транспорту, спортсмени, діячі культури, науковці);

– посередники, що проживають у країнах соціалістичного табору (Східна Європа, Куба).

Тут слід наголосити, що робота з формування мережі переправників була і складною, і небезпечною. Адже після закінчення Другої світової війни Москва збільшила видатки й посилила зусилля на ослаблення єдності в середовищі української еміграції. 

З обох сторін, що домовлялися, було розуміння, що від моменту потрапляння перевізника небезпечної (з точки зору комуно-більшовицьких керманичів) ідеологічної зброї у формі книжок-обманок чи мікролистівки на радянську територію вона може бути виявленою – або на самому кордоні, або всередині країни.  

Організатори акції фактично кожному своєму перевіреному агенту давали видрукувану на окремому аркуші дрібним шрифтом листівку, яка називалася «Заповіді підпільної газети», у якому йшлося про те, як  поводитись в СРСР  випадку викриття. 

Масштаби завезення підривної  літератури

Реальну загрозу радянській системі від напливу в УРСР діаспорної друкованої продукції керманичі радянської влади почали відчувати від середини 60-х років. 

Тут варто навести дані закритої аналітичної довідки, яку готували радянські науковці на замовлення КДБ.

Висновки

Засноване 1949 року перше українське підприємство з обмеженою відповідальністю під назвою «Українська Видавнича Спілка» (Ukrainian Publishers Manchester LTD) за короткий час УВС стала головним виконавцем поліграфічних замовлень від більшості українських організацій у Великій Британії.

Найбільша заслуга УВС і розробленні й успішному втіленні акції випуску та переправлення на території підрадянської України серії книг і брошур, що в отримала назву “бронебійно-підривна”. 

Спрямовані для читача радянської України пропагандистські видання були альтернативою радянській пропаганді й орієнтували українське населення про цілі, завдання, стан перебігу та перспективи національно-визвольного руху українців за здобуття своєї незалежної демократичної соборної держави.    

Одна з цілей випуску серії «книжок-обманок» – відродити в УРСР придушений московськими ідеологами до середини 60-х років ХХ століття самвидавівський рух. Цей рух набирав сили, сприяв розширенню кола осіб із числа небайдужих до “українського питання” іноземців та патріотично налаштованих радянців, посиленню в СРСР протестних акцій. Люди часто ризикували і професійною кар’єрою, і навіть життям. Але йшли на це свідомо, з вірою у конечну необхідність зруйнування радянської імперії. І в тому,  що та “імперія зла” таки розпалася у 1991 році, є й крихта заслуг неповторної Української Видавничої Спілки з Лондона.