Друкарня Луцького монастиря, або навіщо отцям-домініканцям контрафактні книжки?

Заради утвердження католицизму

Луцький домініканський монастир, заснований близько 1393 року, належав до найдавніших осередків католицького Ордену проповідників св. Домініка (Ordo S. Dominici Praedicatorum) на українських теренах. У монастирі була чудотворна ікона Богородиці, яка вважалася покровителькою і захисницею Волині, і яку за римо-католицьким звичаєм коронували 1749 року. За тих часів монастирі досягали свого впливу і через заснування друкарень і поширенню ідей через книги. У Луцьку домініканці створили друкарню насамперед з метою утвердження католицизму на історично православних українських землях. 

Ікона Луцької Богородиці, гравюра з підписом «Wizerunek Obrazu Cudownego N. P. Maryy Rozanca S. w Kosciele Łuckim Dominikanskim»

До історії друкарства луцькі отці-домініканці долучилися досить пізно, фактично через 4 століття функціонування монастиря, під кінець XVIII століття. Сталося це 1787 року завдяки польському королеві Станіславу Августу Понятовському, який дав привілей для заснування друкарні у столиці Волинського воєводства та дозвіл на публікацію видань польською, латинською, французькою й російською мовами.

Очільники Луцького домініканського монастиря реагували на суспільні потреби, продиктовані часом. Так, на засіданні луцької капітули та керівництва монастирів Луцько-Житомирської дієцезії, яке відбулося 1803 року, прийняли ухвалу про пожертви католицьких монастирів на користь парафіяльних шкіл Волинської, Київської та Подільської губерній. В цій ухвалі зазначалося, що Луцька друкарня отців домініканців зобов’язується приймати до друку щорічно один твір, визначений освітянською владою, і його 100 примірників безкоштовно віддавати Волинській гімназії у Кременці. Окрім того, сюди ж надсилати ще по чотири примірники кожного наступного видання, надрукованого на верстатах друкарні.

На час діяльності друкарні припали важливі політичні події в історії Речі Посполитої – другий та третій поділи держави, наслідком яких було зникнення Речі Посполитої з політичної карти Європи, що не могло не позначитися на суспільно-політичній та культурно-освітній ситуації в регіонах, які увійшли до складу держав-сусідів – Російської та Австрійської імперій. Приєднання Волині до складу Російської імперії змінило становище Римо-католицької церкви в цьому регіоні і призвело до поступового звуження сфер її діяльності та вплинуло на соціальний статус католицького духовенства і шляхетського стану в російському суспільстві. Цей фактор вплинув на розвиток діяльності друкарні й обсяг видавничої продукції. 

Негативно вплинули на збереженість і розповсюдження друкарської продукції, а також на їхню кількість пожежі. Наприкінці XVIII століття і у XIX столітті костел і монастир неодноразово страждали від пожеж, які трапилися у 1793, 1803 та 1845 роках. Зокрема від пожежі 1803 року сильно потерпіла друкарня. Тоді могли згоріти і документи, пов’язані з її діяльністю. 

Верстат, папірня та інші статки

Єдиний відомий сьогодні документ про обладнання монастирської друкарні нині зберігається у Державному архіві Житомирської області і датується 1832 роком. За цим документом у друкарні працював всього один верстат. Імовірно, що його обслуговували навчені ченці-домініканці, що було звичайним явищем в ті часи. До роботи в друкарні могли бути залучені і особи світського стану. Наразі відоме ім’я тільки одного префекта друкарні – професора філософії отця Вінцентія Павловського. Про інших працівників – документи мовчать. Для порівняння у друкарні Львівського єзуїтського колегіуму працював також один верстат, а в друкарні Бердичівського монастиря босих кармелітів – три, у друкарні Києво-Печерської лаври всередині XVIII століття – постійно чотири верстати, ще два вводили у роботу при необхідності. Брак документів унеможливлює змалювати ситуацію з друкарським обладнанням за більш ранній час її функціонування. 

Документи мовчать і про джерела походження друкарських матеріалів. Цілком можливо, що шрифти походили з майстерні відомого варшавського друкаря, гісера (майстра з виготовлення шрифтів – Ред.), видавця й книгопродавця Петра Завадського. У своїй майстерні, відкритій 1777 року,  Завадський відливав різні ґатунки антикви й курсиву, гражданські, гебрейські й готичні шрифти, ноти. В період свого функціонування він задовольняв потреби більшості друкарень на теренах Речі Посполитої. Дослідники засвідчують, що у луцькій друкарні використовували також шрифти, які відливали в гісерні, тобто майстерні з виготовлення шрифтів, Луцького монастиря.

Луцький домініканський монастир. Малюнок Н. Орди. ХІХ ст.

Домініканський монастир мав у селі Новостав (Луцький повіт Волинського воєводства) папірню, яку дослідники історії паперу  в Україні відносять до великих тогочасних підприємств із виготовлення паперової продукції. Це підприєство спершу виготовляла папір на продаж, а з відкриттям друкарні – працювало і на задоволення власних потреб.

Що видавали у Луцькій друкарні?

Дослідник історії Волині Ян Марек Гіжицький (1844–1925), який підписував свої публікації псевдонімом Волиняк, у першій чверті ХХ століття уклав реєстр видавничої продукції луцької друкарні за весь час її існування, який складається з понад 100 назв. Окрім того, він подав відомості про 26 луцьких видань, які були у власності польського історика і колекціонера Адама Волянського (1852–1933). За бібліографічною працею Кароля Естрайхера «Bibliografia polska», можна нарахувати не більше 40 назв видань з луцькими вихідними даними, опублікованих до 1799 року, і ще 23 за період з 1800 року до 1832 року. Кароль Естрайхер застерігав, що відомості про луцькі друки в його праці не віддзеркалюють повну картину видавничої діяльності луцьких отців домініканців. За останніми історико-книгознавчими дослідженнями на основі бібліографічних джерел та описаних примірників, видавничий репертуар монастирської друкарні складає 166 видань різного виду. 

Відомі примірники луцької друкарні надруковані польською та латинською мовами. Примірники, надруковані російською або французькою мовами, у фондах сучасних бібліотек та у  довідково-бібліографічних джерелах сьогодні науковцями не зафіксовані. 

Статус монастирської друкарні обумовлював домінування у видавничому репертуарі теологічної, релігійної літератури. Друкарня випускала друки релігійно-повчального змісту, проповіді, промови, доповнення до літургічних книг, рубрицелли (тобто церковні календарі – Ред.), орденські статути, панегірики, твори художньої літератури, політичні брошури, праці геральдично-генеалогічної тематики, пасторські листи луцьких біскупів, розпорядження урядових установ. 

Перше видання друкарні побачило світ у рік її заснування. За каталогом, укладеним українськими вченими Якимом Запаском та Ярославом Ісаєвичем, цим виданням був церковний календар, тобто рубрицела, «Directorium Officii Divini…».

З релігійно-повчальних творів вийшли, наприклад, популярні твори кармеліта Марціна Рубчинського (1707–1794) – визначного проповідника свого часу, досконалого релігійного письменника. Він писав про реколекційні медитації та духовне виховання й удосконалення, адресовані чернечій спільноті, в першу чергу, й світським особам. У  Луцьку побачило світ третє видання його «Głosu Pana kruszącego cedry libańskie… » (1788), а також «Rok zbawienny którego każdy dzień dla życia wiecznego…» (1788) та «Śmierć żyiącym ludziom…» (1788).

Серед луцьких видань світського характеру, напевно, найпопулярніші видання – геральдична праця Петра Малаховського герба Налєнч (бл. 1730–1799) «Zbiór nazwisk szlachty z opisem herbow własnych Familiom zostaiącym w Królestwie Polskim, i Wielkim Xięstwie Litewskim» (1790). За бібліографічними джерелами у цьому ж році у Луцьку побачив світ і «Dodatek szlachetnych familii na Seymie Warszawskim 1790 Indygenaty i Nobilitacye otrzymanch…» обсягом у 16 сторінок, укладений тим самим автором. Названі видання вміщують перелік шляхетських прізвищ Польського королівства та Великого князівства Литовського з описом родових гербів. Вдруге працю  Малаховського опублікували 1804 року в Любліні в друкарні отців тринітаріїв, виправивши помилки луцького видання.

Серед літературних творів друкарня видавала у перекладі польською мовою, наприклад, драматичні твори популярного свого часу німецького письменника Августа Фридеріка Коцебу (1761–1819), опублікувала комедію відомого польського драматурга і театрального діяча Войтеха Богуславського  «Henryk Szósty na łowach» двічі – у 1802 і 1815 роках.

У репертуарі є кілька рідкісних видань, неописаних у бібліографічних працях. До таких можна зарахувати генеалогічну працю братів Франтішка і Кароля Жабицьких, присвячену генеалогії українського князівського роду Святополків-Четвертинських: «Genealogia Starożytnego Domu J. O. Xiążąt Jchmosciow krwi ruskich Swiatopołkow Czetwertynskich…» (1793).  

До рідкісних, невідомих бібліографії луцьких друків відноситься перевидання збірки проповідей, первинно перекладеної з церковнослов’янської мови на українську і відредагованої українським проповідником-василіянином, поетом Юліаном Добриловським, яка мала назву «Науки парохіальнія на неділи и свята урочистия цілого року…», надруковану українською мовою латинським шрифтом: «Nauky parochialnyia na nediły i swiata uroczystyia ciłoho roku… – [Луцьк]: w Typohrafyi Łuckoy OO. Dominikanów. Рік видання на титульному аркуші примірника не зазначений, у виявленому примірнику бракує кінця. Згідно з інформацією, яку має в собі видання, це – перша частина, що вміщує у собі бесіди на неділі (збірки проповідей для виголошення перед паствою) цілого року, і за змістом повинна мати понад 360 сторінок. Залишається невстановленим, чи опублікували латинським шрифтом другу частину «Nauk parochialnyсh» («Науки парохіальния» – Ред.), яка містила б бесіди на великі свята, чи світ побачила у такому вигляді тільки перша частина. На титулі вказується, що це друге видання. До речі, перед тим, як «Науку парохіальну» опублікували отці-домініканці, вона вже виходила українською мовою кириличним шрифтом у друкарні Почаївського монастиря. Для художнього оформлення книжки використані традиційні для луцьких видань композиції з виливних прикрас кінцівок і заставки, орнаментальні смужки з виливних прикрас, крупнокегельні ініціали, колонлінії. 

Постає одне з головних питань: чому здійснили це перевидання у Луцькій друкарні? Точної документально підтвердженої відповіді на нього немає. Можна припустити, на той час у новому виданні «Наук парохіальних» була суспільна потреба у регіоні Правобережної України, адже просто так не витрачалися б кошти на публікацію книги, у розповсюдженні якої не було певності. Матеріальні витрати мусили окупитися. Але хто замовник і чому замовлення надійшло саме до Луцької друкарні, а не до Почаївської (в цій друкарні вже надрукували два видання названої книги) чи Бердичівської (ця друкарня мала у своєму розпорядженні гражданський шрифт і використовувала його у видавничій діяльності)? Ближче? Дешевше? Хто готував латиношрифтний текст до друку: робив його транслітерацію, редагував передмову? Необхідно було досконало володіти і українською, і польською мовами. То копітка і марудна робота, яка мусила зайняти чимало часу. Чи був причетний до латиношрифтного видання Юліан Добриловський? Чи пов’язаний вихід нового видання «Наук парохіальних» з соціально-політичною атмосферою в Російській імперії? Можливо, латиношрифтне видання побачило світ в часи правління російського імператора Павла І, коли у релігійному житті імперії тривала короткочасна відлига. 

Кириличне видання «Наук парохіальних». Почаїв: Друкарня Успенського монастиря, 1792.

Наклад видань монастирської друкарні за документами залишається невідомим. Не трапляються відомості про тираж і у примірниках книжок, що вийшли з-під її верстатів. Можемо припустити, що у Луцьку книжки виходили стандартним для того часу накладом: для книжок більшого формату – 1200 примірників, для книжок форматом у восьму частину аркуша – вдвічі більшим.

Що відомо про розповсюдження видань друкарні Луцька?

Відомості про розповсюдження та побутування луцьких видань подають провенієнції (тобто власницькі рукописні написи, екслібриси, суперекслібриси, печатки колишніх власників примірників – Ред.) їх примірників. Вони інформують, що в останній чверті XVIII – XIX столітті луцькі книжки були у бібліотеках Бердичівського монастиря босих кармелітів, Берестецького та Луцького тринітарських монастирів, домініканських монастирів у Луцьку, Летичіві, Любарі та Яловичі, Несвізького бернардинського монастиря, Почаївського, Кременецького, Уманського, Подубиського (у містечку Базиліани, польською – Podubiś Bazyliański, Bazyliany; литовською – Bazilianai, тепер містечко у Шауляйському повіті, Литва) василіянських монастирів, Полоцької уніатської семінарії. Примірники луцьких видань, попри відносно невелику потужність монастирської друкарні, зберігалися у XVIII–XIX століттях у книгозбірнях більш віддалених від Волині домініканських монастирів: у Варшаві, Гілдах, Жовкві, Львові, Любліні, Ярославі. 

Як свідчать власницькі записи, користувачами багатьох примірників були ченці. За чинними орденськими правилами вони не мали права мати приватну власність, тож тільки користувалися книжками, які після їхньої смерті залишалися у монастирських книгозбірнях. Луцькі видання зберігалися і у фондах приватних бібліотек, зокрема у бібліотеці Вишнівецького замку графів Мнішеків герба Кончиць у Вишнівці, бібліотеці графів Потоцьких герба Пилява у Тульчині, бібліотеці Стажинських герба Доліва у Загінцях та книгозбірні шляхтичів Мікошевських герба Домброва у Трусилівці. 

Навіщо отцям Луцької друкарні контрафактні книги?

Окрему сторінку в історії друкарні Луцького домініканського монастиря становлять контрафактні видання (піратські копії книжок інших видавців), які або не мають у собі вихідних даних (місто видання, друкарня, рік), або мають фіктивні вихідні дані. На сьогодні виявлені 12 контрафактних видань луцької друкарні, які віддзеркалюють дух політичних та ідейних трендів суспільного життя Речі Посполитої останньої чверті XVIII століття і Західної Європи доби Просвітництва. Полоніст і бібліотекознавець Юзеф Щепанєц (1928–2003) у публікації «Utajone publikacje o treściach politycznych w Polsce w dobie Sejmu Wielkiego», присвяченій контрафактним політичним виданням часів Чотирилітнього сейму в Речі Посполитій (1788–1792), зазначає, що другим після Кракова провінційним друкарським осередком, де друкувалася контрафактна політична література, був Луцьк. Групу луцьких контрафактних видань в галузі політичної публіцистики формують в тому числі видання та перевидання праць письменника, публіциста, політика, військового діяча Юзефа Павліковського (1767–1829), державного діяча Речі Посполитої Казимира Костянтина Плятера (1793–1810), публіциста, поета, перекладача Франтішка Макульського (бл. 1740–після 1797), політичного діяча Речі Посполитої Северина Жевуського (1743–1811). 

У цій групі привертають увагу два видання: «Wiesniak Warszawskiemu Orgarmistrzowi [!] na Organy z Myslewic» Łuck: W Drukarni XX. Dominikanów, b. r. та «Organy czyli Odpowiedź na list Przyiaciela z Warszawy». Вони присвячені одній події – одноголосній ухвалі Чотирилітнього Сейму про збільшення польського війська до 100 тисяч солдатів і двом різним політичним поглядам на примирення Речі Посполитої з Прусією – його прихильників та опозиціонерів. Факт публікації в одній друкарні брошур прихильників і опонентів політичної події може свідчити про певну роль луцької друкарні у політичних дебатах у локальному шляхетському середовищі Волині. Загалом значна кількість публіцистичних видань домініканської друкарні ілюструє достатньо широкі читацькі потреби у політичній літературі волинського регіону.

У книгознавчих публікаціях час припинення діяльності друкарні датується 1831 роком. Але в результаті роботи з бібліотечними фондами виявлений факт функціонування монастирської друкарні принаймні ще у 1836 році. Аргументується ця дата виявленим примірником церковного календаря за 1837 рік.

Скромне художнє оформлення

Друкарське оформлення луцьких домініканських видань надзвичайно скромне. Це – крупнокегельні ініціали, подвійні лінії, дрібні елементи художнього оформлення (виливні прикраси) у вигляді різних квітів (деякі з них можна умовно назвати «троянди», «волошки»), жолудів, голівок херувимів, корон, зірок, геометричних фігур, орнаментальні смужки з виливних прикрас тощо. Іноді сторінки видань декоровані заставками і кінцівками, скомпонованими з виливних прикрас. Титульні аркуші деяких видань прикрашають композиції з виливних прикрас, рідше – віньєтки-дереворити з рококовими мотивами: фігурки путті, вазони з квітами, ракелі, армаментарії з військовою атрибутикою, уквітчані музичні інструменти, що є проявом тогочасної моди в оформленні масових друкованих видань. 

Віньєтка «глечик із гроном винограду» [у]: Collectio variorum orationum… – [Luceoriae]: Typis typographiae Luceoriensis Privilegiatae, 1797, титульний аркуш.

Деякі елементи оформлення луцьких видань характерні саме для продукції цієї друкарні. Вони не трапляються у виданнях бердичівської, варшавських, віленських, супрасльської чи почаївської друкарень. До таких графічних деталей можна віднести незначні відмінності в орнаментиці ваз, зображенні листя, квітів, наприклад, у заставці «гірлянда з троянд», віньєтці «духовні інструменти з вінком із квітів».

Роль домініканських видань в історії українського книгодрукування

В історико-краєзнавчих розвідках і книгознавчих публікаціях XIX–XX століть відомості про домініканські видання фрагментарні. У фондах сучасних бібліотек можна знайти небагато луцьких друків. В Україні вони зберігаються у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, Львівської національної наукової бібліотеки імені Василя Стефаника, Музею книги та друкарства м. Острога, приватній бібліотеці бібліофіла Анатолія Недільського. За кордоном примірники луцьких видань нині є у фондах Національної бібліотеки Польщі (Варшава), Бібліотеки Варшавського університету, Національного закладу імені Оссолінських (Вроцлав), Ягеллонської бібліотеки (Краків), Бібліотеки Філософсько-теологічного колегіуму отців домініканців у Кракові, Центральної наукової бібліотеки імені Якуба Коласа АН Білорусі.

Луцька домініканська друкарня відігравала певну роль у релігійному, суспільно-політичному і культурному житті Волині, відгукуючись на політичні ідеї державницьких реформ в Речі Посполитій, на потреби освітянської справи в регіоні, виконуючи завдання, які стояли перед інституціями Римо-Католицької Церкви на Правобережній Україні в період складної зовнішньо- і внутрішньополітичної ситуації в польській державі в останній чверті XVIII століття, і після включення Волині в кордони Російської імперії у першій чверті XIX століття. 

Сам монастир мав початкову школу, новіціат, багату бібліотеку й друкарню. Він проіснував до 1847 року. Згодом монастирські будівлі розібрали. До нашого часу збереглися тільки приміщення колишніх келій. 

Сучасний вигляд колишніх келій Луцького домініканського монастиря. Фото автора. 2010 р.