Гора Почаївська: сторінки історії Почаївської друкарні

Почаївська друкарня розпочала свою діяльність не раніше 1730-х років і продовжувала її аж до 1918 року. Хоча монахи-василіани Почаївського монастиря вперто відстоювали точку зору давності створення друкарні від 1618 року, проте це не так. Єдине почаївське видання XVII століття «Зерцало богословія» (1618) насправді опублікував приватний друкар Кирило Транквіліон Ставровецький.

Саме 1730 року два сокальські ремісники й майстер із Заслава Іван Доликевич, який раніше працював у Києві, розпочали виготовляти для друкарні шрифт. Того ж року почаївська друкарня отримала шрифти від Луцької братської друкарні, яка на той час припинила своє існування. У 1730—1731 роках в Почаєві вже почали друкувати, наприклад, пісню на честь колишнього почаївського ігумена Йова Заліза (1550 – 1651), а також естампні гравюри, які не дійшли до нашого часу.

Офіційно друкарня постала завдяки зусиллям одного з перших уніатських архімандритів монастиря Феодосія Лубенецького–Рудницького. Про її заснування йде мова у розлогій передмові до першого видання – книги «Служебник» 1734 року, де на звороті титульного аркуша надрукували герб фундатора Лубенецького–Рудницького.

Варшава й Москва занервували

Початок діяльності ускладнився тривалим судовим процесом із Львівським братством (впродовж 40 років), яке вбачало в появі нової друкарні загрозливу конкуренцію. На подання братства трибунал папської нунціатури у Варшаві заборонив Почаївському монастирю «друкарню засновувати й друкувати руською мовою». Однак, єпископ Лубенецький–Рудницький клопотався у Варшаві перед королем про дозвіл, і нарешті король Август II видав привілей у 1732 році на заснування друкарні в Почаївському монастирі.

З іншого боку, діяльність Почаївської друкарні створила конкуренцію для Києво-Печерської лаври. 1730 року адміністрація Печерської лаври  звернулася з клопотанням до московських державних установ про заборону продажу книг «зарубежной печати» на тій підставі, щоб «уніяти для размноженія своей ереси такіе книги і под именем печерские лавры печатать не могли». Всупереч забороні уніатські книги почаївського друку продовжували поширюватися в Києві. 1776 року затримали київського міщанина Якова Сербина, який торгував букварями почаївського друку. Прочани, які приїжджали до Києва на богомілля, за словами очевидців, «стремительно желали иметь у себя» книги почаївського друку і «просили лаврского типографа о выписке, даче или продаже оных им».

Умови діяльності Почаївської друкарні дещо змінилися у часі її переходу в кінці XVIII–XIX століть під юрисдикцію російської православної церкви

У цей час посилюється російська цензура Святійшого синоду, що був вищим державним органом церковно-адміністративної влади Російської імперії аж до 1917 року. Впроваджують практику звірки почаївських видань з аналогічними виданнями Києво-Печерської друкарні, а за їхньої відсутності запроваджують вимогу представлення таких примірників на розгляд синоду. 27 липня 1787 року синод заборонив продаж книг, виданих без його дозволу («не от Синода изданных»). З часу повного підпорядкування монастиря юрисдикції російської православної церкви у 1831 році репертуар друкарні значно звузився, багато видань друкуються російською мовою, натомість щезають видання українською, польською, латиною. Серед традиційної літургійної літератури з’являється навіть чорносотенна – «Почаевский листок». Все це, у підсумку, працювало на російську репресивну політичну машину, результати діяльності якої ми спостерігаємо і сьогодні.

«Гора Почаївська» та інші дива друкарні

Репертуар друкарні надзвичайно різноманітний. Ошатні видання Євангелій, Служебника, Апостола, малоформатні Молитвослови, Требники неодноразово перевидавалися. Проповіді релігійних діячів Мануїла Ольшавського, Барнаби Кендзерського, василіянського місіонера Тимофія Щуровського, письменників Іпатія Потія, Порфирія Скарбек-Важинського, панегірики, підручники («Буквар» 1748, 1765, Граматики латинської мови Альвареса), місійна та світська література – це неповний перелік виданих тут книжок.

Книга «Гора Почаївська»

Справжнім бестселером стала книга «Гора Почаївська» – фактично друкована хроніка Почаївського монастиря, де йдеться про фундаторку монастиря Ганну Гойську, побудову соборної церкви святої Трійці, напад турків на монастир 1675 року. Основна частина тексту – це опис чуд на горі Почаївській при чудотворній іконі Почаївської Богородиці з 1260 року до часу видання книги. Цей твір читали вдома і в дорозі, мабуть, тому мова книги наближена до української розмовної. В «українській» мовній версії було аж п’ять перевидань, а польською – чотири. Важливість цього іміджевого видання для Почаївського монастиря можна порівняти з «Патериком Печерським» для Києво-Печерської лаври.

Отці-василіани провадили широку місіонерську та освітню діяльність, тому в планах друкарні завжди була література і такого змісту. Серед них вирізняється книга «Богословія нравоучителная» з додатком «Лексикона сиріч словесника словенского» – церковнослов’янсько-польського словника (витримала 7 перевидань), «Науки парохіялнія на неділи і свята урочистая… на простий і посполитий язик руський преложенния» (1789, 1794 років) – збірник проповідей, що первісно вийшов італійською мовою, а в Україні поширився у перекладі ченця-василіана Юліана Добриловського українською мовою. Це видання в «Нарисі історії Василіянського Чину святого Йосафата» назване в переліку найголовніших видань Почаївської друкарні. Завдяки цьому твору, як підкреслює історик церкви Йосафат Скрутень, Добриловського «треба визнати творцем національної літератури і першим письменником відродженого письменства Галицької Руси», «предтечею пробудителів української мови», а також поетом, що писав правильною українською мовою ще до Маркіяна Шашкевича та Івана Котляревського.

Загалом з 1734 по 1830 рік друкарня видала 598 видань – 325 кирилицею, 273 латинкою. Понад 60% продукції становили книги релігійного змісту.

Правила пристойної поведінки й античні автори

Монастирська друкарня та видання світської літератури – таке поєднання на сьогодні виглядає контроверсійно. Проте на той час це було абсолютно природно.

Діячі почаївського духовного осередку мали добру освіту, навчалися в європейських семінаріях та університетах, знали мови, зібрали багатющу бібліотеку та намагалися впроваджувати у навчальних програмах василіанських шкіл загальноєвропейський літературний канон. Звідси також і цікавість до видання перекладів з античних і тогочасних французьких, італійських, польських, англійських авторів. Одночасно друкарня виконувала замовлення приватних осіб, друкувала панегірики, популярну історичну лектуру, календарі-порадники, поетичні твори.

Сторінка з «Політика свіцька от Иностранных Ауторов вкратце Собранная. Младым приличная, всем же общєблагопотребная» (1770)

Серед усієї цієї літератури найбільший інтерес завжди привертало невелике за обсягом почаївське видання  «Політика свіцька от Иностранных Ауторов вкратце Собранная. Младым приличная, всем же общєблагопотребная» (1770), присвячене правилам пристойної поведінки у суспільстві, тобто «політиці». Книга була видрукована українською мовою і призначена для виховання дітей та молоді. Про це свідчить і більш пізній її передрук у Букварі, виданому у Львові 1790 року. Тож, яким етичним нормам навчали першачків у школі та вдома, наведемо кілька прикладів:

Безперечно, знайшли свого вдячного читача і твори гетьмана коронного Речі Посполитої Вацлава Жевуського (1706-1779), які також видавалися у друкарні Почаївського монастиря. Жевуський – перший, хто написав драму з польської історії у формі французьких трагедій. З них відомі дві: «Владислав під Варною» і «Жолкевський», написані у віршах та надруковані у почаївській друкарні 1762 року («Zabawki Wierszopiskie Y Krasomowskie; Władysław pod Warną; Dziwak; O nauce krasomówskiej; O nauce wierszopiskiej; Żółkiewski; Natręt»).

Розгорт з «Natręt» Вацлава Жевуського

Різноманітною була творчість українського унійного церковного діяча, василіянського місіонера і проповідника Тимофія Щуровського. Варті уваги його «Poеsis didactica» 1770 року (виклад прозою і віршами деяких питань теології та натурфілософії) і «Ethologia czyli nauka dla młodzi szkolney» (1772 рік, містила віршовані «Передмову мудрості з умілістю» та «Етику» і прозову «Розмову про мету людського щастя»). У почаївській друкарні надрукована  його трагедія «Володимир всія Русі цісар…» («Włodzimierz wszystkiej Rusi Cesarz i ksiąze Dziedziczny, z Konstantyna Cesarza Rzymskiego krwią idący…») 1769 року. Ця п’єса ставилася у василіанських школах та була створена для дидактичного виховання молоді.

Мовні аспекти почаївських видань

Почаївська друкарня практично від самого початку видавала книги різними мовами: літургійні твори – церковнослов’янською, проповіді, світську літературу, документи та постанови – польською та латинською мовами. Співвідношення кількості польськомовних і латиномовних видань проти кириличних з 1734 до 1831 року дорівнювало 46 % проти 54%. ​​Безсумнівною заслугою Почаївського культурно-духовного осередку є те, що він продовжив друкувати україномовні видання в умовах, коли Києво-Печерська друкарня була позбавлена такої можливості під тиском цензури російської світської й церковної влади.

Така тенденція була перервана досить швидко, оскільки після третього поділу Речі Посполитої у 1795 році Почаїв відійшов до Російської імперії. А у 1831 році на територію Почаївської лаври зайшли російські війська з метою придушення національно-визвольного польського повстання. Почаївська лавра остаточно підпорядкувалася юрисдикції російської православної церкви. Відтак репертуар книг кардинально змінився, збільшилася кількість видань російською та церковнослов’янською мовою. Припиняється видання книг українською, польською та латинською мовами. Попри це серед видань 1734-1831 років, сучасні дослідники виявили 39 видань, тексти яких повністю або частково надруковані українською мовою. Як стверджує книгознавець Ярослав Ісаєвич, у низці почаївських друків впроваджувалася мова, близька до народнорозмовної.

До таких видань, в першу чергу, варто віднести книгу «Гора Почаївська». Вона витримала близько 10 видань впродовж століття, її текст за кожним наступним виданням доповнювався. Завдяки тому, що зберігся рукописний прототип першого видання книги 1742 року, ми маємо змогу дослідити  редакторську кухню. Наприклад, тодішній редактор викинув цілий рядок друкованого видання, адже ліричний герой «турчин» дозволив собі неприпустимі висловлювання щодо почаївської святині Чудотворної ікони Почаївської Богородиці: «Лиха велми ваша Божка, и єгда возмог от гніва ея избісти». У результаті такого ретельного редакторського опрацювання книги мова твору, у своїй основі, залишилася українською народнорозмовною.  

Серед різноманітних книжок, виданих Почаївською друкарнею, на окрему увагу заслуговує «Богогласник» – знаменита антологія духовних віршів XVII—XVIII століття, уперше видана 1790 року. Тримовний почаївський «Богогласник» містить 249 кантів з нотами українською, польською і латинською мовами. Одну пісню василіяни взяли з пісень Григорія Сковороди: «Ах, ушли ж моя літа, як вихор с круга світа». Імена авторів деяких пісень і віршів надруковані в книзі, серед них – Дмитрій Ростовський (Туптало), Георгій Кониський. Це почаївське видання користувалося надзвичайною популярністю як серед уніатів, так і православних по всій Україні, про що свідчать неодноразові передруки – у Почаєві (7 разів), Перемишлі, Львові, Києві, Холмі, Петербурзі.

Антологія духовних віршів XVII—XVIII століття «Богогласник» 1790 року

Таким чином запровадження у книжкових виданнях української мови почалося задовго до появи друкованого видання «Енеїди» Івана Котляревського 1798 року.

Богородиця у різних варіаціях і натюрморти в гравюрах

Почаївська друкарня приділяла особливу увагу мистецькому оформленню книг. Слід відзначити й дбайливе ставлення до краси шрифтів і компонування сторінок. Безперечна заслуга друкарні – у впровадженні специфічно українського, дуже елегантного курсиву.

На запрошення імовірно Феодосія Лубенецького–Рудницького до роботи у друкарню з Підкаменя приїхав здібний гравер Андрій Голота, який перед цим вдосконалював свою майстерність, працюючи в Києві, Відні, Львові. Згодом у почаївській друкарні працювали талановиті гравери Йосиф і Адам Ґочемські, Федір Стрільбицький. Імовірно, вони вивчали мистецтво гравюри в одній із європейських майстерень. Йосиф Ґочемський для своїх робіт використовував західноєвропейські прототипи – гравюри німецького і польського походження. Серед сюжетів почаївських граверів трапляються такі, яких немає у київських і навіть львівських друках – «Почаївська Богородиця», «Облога Почаєва турками у 1675 році», «Коронування Богородиці», «Пієтта», «Великомучениця Варвара і архангел Михаїл», «Краєвид Козлинських вод на Волині», «Решнівська Богородиця», «Апостоли Петро і Павло з Успенським собором Почаївського монастиря». Більшість ілюстрацій з авторським підписом, зазвичай польською мовою та датою створення кліше. Вшанування чудотворної ікони Почаївської спричинило появу мало не в кожному почаївському виданні гравюри з її зображенням у найрізноманітніших варіаціях.

У своїх гравюрах почаївські майстри часто відтворювали як вигадану, так і реальну архітектуру міст, монастирів, храмів, замків. Важливий елемент сюжетної композиції – зображення пейзажу або інтер’єру. Так, у виданні «Євангеліє чрез всю святую седмицу….» 1759 року надзвичайно цікавим є зображення будівель монастиря. Відомо, що 1771 року патрон Почаївської обителі, воєвода Микола Потоцький розпочав її перебудову і замість головного собору монастиря церкви Святої Трійці побудували Успенський собор і комплекс братських корпусів. На гравюрі зафіксоване зображення архітектурного комплексу монастиря до його перебудови. Художній образ книги доповнювали заставки, кінцівки, художні ініціали.

Одним з улюблених закінчень у почаївських виданнях був плетений кошик, у якому зібрані польові квіти, фрукти й овочі. Відомі українські мистецтвознавці Гліб Юхимець та Ірина Цинковська такі гравюри видання порівнюють з голландськими натюрмортами.

Стилістика ілюстративного матеріалу у почаївських виданнях наблизилася до західноєвропейської католицької іконографії та була жорстко піддана цензурі новими господарями монастиря з 1831 року – російською православною церквою. Правда, все це закінчилося комічно. Зрозумівши, що саме на ці ілюстрації у вірян є традиційно найбільший попит, Духовний собор Почаївської лаври все ж таки дозволив видруковувати гравюри зі старих кліше і продавати усім охочим.

Окрім ілюстрування книг, почаївська друкарня ще до початку своєї активної діяльності у 30-х роках XVIII століття і надалі залюбки друкувала паперові ікони, а згодом ікони на шовку, які мали попит як серед вірян, так і духовного кліру. В колекції Музею книги і друкарства України зберігається рідкісний великоформатний примірник гравюри на шовку з чудами Пресвятої Богородиці в іконі Почаївській, яка надрукована з дерев’яного кліше не пізніше 1757 року. Сюжет цих гравюр чітко перегукується з дуже популярною книгою «Гора Почаївська».

Отже, видання Почаївського монастиря вирізняються особливим почерком і високим мистецьким рівнем. Ілюстрації почаївських граверів забезпечували розкішне оформлення богослужбових книг символічними ілюстраціями, які вдало доповнювали й підсилювали зміст видань, а ще виконували утилітарні функції для вірян.

Технічне забезпечення і працівники друкарні

У документах за 1736 рік поданий опис всього устаткування друкарні, де засвідчено, що в ній діяло 3 верстати, була невелика скринька дерев’яних кліше для витиснення гравюр і художніх ініціалів, 10 металевих кліше для друку образів. У візитаційному описі 1798 року вже зафіксовано 4 преси. Згодом в 1802 році згадуються ще й 2 верстати для друку «образков» (гравюр), а також інше устаткування – 4 великі та 4 малі шафи, каси шрифтів «євангелічних», «торціальних», «супермитлових», «митлових», «схоластичних», «курсивних», «нотних». Окремо виділені літери російські й польські.

У монастирі 1736 року існувала власна ливарня, де із металу відливали друкарські форми, шрифти, там же розташовувалося й інтролігаторське устаткування – «прас металевий, прас дерев’яний…, один валик для тиснення «на сухо», 2 кульки для тиснення з накладом, лінійка подвійна, доріжників для тиснення на шкірі по-французьки – 3, наріжників пар 2, … троянди…; кліше для тиснення двостороння – з одного боку «Ісус Христос», з другого «Діва Марія»; «Євангелістів» пара на обидва боки зняті; пилка, молоток, долото для виготовлення інтролігаторських прикрас».

Одна із перших згадок про працівників друкарні міститься у контракті на оправу церковних книг (Служебника) з міщанином м. Підкаменю Фомою Величковським від 14 січня 1736 року. Таким чином, нам відоме ім’я інтролігатора, який оправив перше почаївське видання.

Деяка інформація про працівників друкарні трапляється у візитаційних описах монастиря, «Реєстрі челяді і пасічників монастиря» за 1743-1749 роки. Префектом (керівником) Почаївської друкарні в 1739-1741 роках був монах Адріян-Антон Громачевський. Серед інших насельників монастиря згадуються і працівники друкарні: диякони – «Габріель Дречевський – 23 років, в монастирі – 3 роки. Русак і вміє польською, служить в друкарні. Сповідувався на свято Покрови, пояснював, що мав дуже багато роботи»; «Ліпович – 26 років, в монастирі – 2 роки, диякон і ритор (вчитель), і по-руськи і в інтролігаторстві уміє, сповідувався в неділю. Ніби підписується «Alimpi»; «Сергій Гловацький – 28 років, в монастирі – 8 років, каплан того року, в друкарні літери складає (складальник), русак, вміє польською»; «Алімпій Лісковський – 29 років, в монастирі мешкає – 6 років, капланом – 3 роки, у друкарні служить коректором, бакалавр»; «Порфирій Гурніду – 28 років, монахом в Почаєві – 8 років, кaпланом того року, вміє по-руськи і польською, до друкарської справи здібний».

З візитаційного опису 1802 року дізнаємося, що префектом друкарні залишався Спиридон Коберський, коректором – Валеріан Сєніцький. Спиридон Коберський підтримував дружні стосунки з керівником Києво-Печерської друкарні Юстином. Як пояснював пізніше Юстин, обидва друкарі, «враховуючи свою належність до однієї нації та давнє знайомство», домовилися про спільні видання: Спиридон надсилав до Києва дрібні почаївські видання, Юстин додруковував до них титульні аркуші з позначенням Київської друкарні, а частину тиражу пересилав у Почаїв. Ці незаконні з точки зору російської влади дії розкрили 1801 року.

Культурно-видавничі стосунки з Києво-Печерcькою лаврою

Всупереч вказівкам ієрархії Почаївська друкарня підтримувала зв’язки з Києво-Печерською друкарнею, обмінювалися з нею працівниками і виданнями, сприяла в поширенні книжок.

Про вплив київського лаврського друкарства на почаївське книговидання свідчать активні передруки та запозичення. Почаївський Молитвослов або Требник (1741, 1771, 1786) містить значні запозичення з Требника Петра Могили лаврського друку 1646 року.

Підсумовуючи

Одна з найпотужніших друкарень на українських теренах у  XVIII – XIX століттях почаївська друкарня набула свого розквіту у часи своєї греко-католицької історії у 1734-1831 роках.

Діяльність Почаївської друкарні у XVIII столітті проходила цілком у руслі часу. В ту пору ще не було функціонального розподілу праці між друкарнею і видавництвом, увесь процес підготовки книги до друку відбувався саме в друкарні, й Почаївська типографія тут не була винятком.

Про вплив діяльності почаївської друкарні вичерпно висловилася дослідниця почаївських друків Йоанна Ґетка: «Руські (тогочасні українські) василіанські друковані видання водночас відображають процес формування сучасної нації, яка спирається на культурну спільноту, на відміну від більш ранньої політичної нації. Особливо вступи до видань показують: монахи досконало розуміли, що мова має першорядне значення для цього процесу. У цьому контексті їхня діяльність має цивілізаційний вимір: завдяки глибокому розумінню місцевих реалій, задовольняючи потреби місцевих читачів, василіани створили ґрунт для майбутніх національних рухів. З огляду на цей момент релігійної діяльності василіан, їхню місію можна порівняти з тою роллю, яку відіграла Католицька церква у збереженні польськості під час поділів».

У наш час публікації, позначені як видання Почаївської лаври, виходять у різних містах російської федерації й України. Звичайно, сучасні псевдопочаївські видання не мають жодного відношення до почаївських стародруків.