Як «Мистецтво» створює цілісну картину української культури

Фото, використані у тексті, з архіву Книжкової палати України.

Через зміни назв і реорганізації

Рік становлення державного спеціалізованого видавництва «Мистецтво» – трагічний в історії України 1932-й. Його заснували в лютому у першій столиці совєцької України – Харкові. У 1932 та 1933 роках Мистецтво існувало у складі ДВОУ (Державне видавництво образотворчого мистецтва України) і називалось ДВОУ: «Мистецтво». Однією з найголовніших проблем у роботі молодого видавництва був брак кваліфікованих кадрів, зокрема про це пише дослідник Микола Тимошик, підкреслюючи слабке фінансування галузі, нестачу паперу і, як наслідок, різке зменшення тиражів видань [5]. 

Цікаве свідчення про видавництво знаходимо у журналі за 1932 рік «Книжкові новини УСРР.

Далі йшлося про необхідність поліпшення матеріально-побутових умов художників, підготовку та закріплення кадрів для видавництва. Передбачалось відкриття художньої майстерні, в якій працюватимуть художники «Мистецтва».

У центрі уваги керівництва було уявлення про те, що «…книжкове видавництво є творчою, ідеологічною організацією, що активно бореться за торжество комуністичних ідей, за їх пропаганду і втілення в життя» [4, с. 79]. Тому й не дивно, що масовий сектор «Мистецтва» у 1932 році в приміщенні театру Держопери (або Березолю у Харкові) влаштовував великий вечір образотворчого мистецтва, який відкривала лекція на тему: «Образотворче мистецтво на службі соціалістичного будівництва»; а в приміщенні будинку літератури імені Блакитного у квітні мав відбутися диспут на тему: «Яким повинен стати радянський плакат».

Думка окремих митців чи теоретиків мистецтва вже не мала у більшовицькій країні жодного значення, адже вся преса розглядалась як ідеологічна зброя будівничих комунізму. Усі питання щодо культури тоді розв’язував Народний комісаріат освіти. Його до кінця лютого 1933 року очолював Микола Скрипник. Рішення про заснування видавництва не могло пройти повз нього. Натомість у 1934 році наркомом був Володимир Затонський. У ті часи багато художників репресували, і їм приписували вигадані «націоналістичні» ініціативи, але й самого Затонського розстріляли 1938 року. 

У 1934 році ДВОУ ліквідували, і залишилась лише назва «Мистецтво». Від 1934 року повна назва: республіканське видавництво «Мистецтво» Держкомвидаву УРСР або просто «Мистецтво» [6].

У 1935 році, після перенесення столиці УРСР до Києва, видавництво «Мистецтво» теж перемістили із Харкова на київську землю, але під час Другої світової війни його евакуюють разом з іншими видавництвами на схід росії. Тут всі українські видавництва об’єдналися в єдине Українське державне видавництво, що випускало політичну і художню літературу, листівки, газети й журнали для совєтських бійців та виконували функцію мобілізації населення України на боротьбу, а не співробітництво з німецькою владою. До повноцінної роботи видавництво змогло приступити лише у 1944 році, повернувшись у столицю України.

З 1956 по 1961 установа змінила назву на «Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР». У 1962-1963 роках відбувається знов реорганізація, і утворюються два окремих спеціалізованих державних видавництва: «Мистецтво» та Держмузвидав УРСР. В 1964 році відбувається чергова реорганізація видавничої справи в країні, і видавництво «Мистецтво» підпорядковується Державному комітету Ради Міністрів УРСР з преси. У 1992-2000 роки «Мистецтво» стає державним спеціалізованим, а з 2001-го – держпідприємством. Попри фактично постійні реорганізації, видавництво продовжувало активно випускати книжки з культурології, естетики, образотворчого мистецтва, театру, кіно, а також готувати фотоальбоми, листівки, плакати тощо [2].

Видавнича політика «Мистецтва» – від французького живопису до п’єс

За 91 рік діяльності видавництво подарувало читачам тисячі книг з історії та теорії культури, українського й світового мистецтва. Це – монографії мистецтвознавців, науковців-культурологів та істориків-дослідників української й світової культури, альбоми з репродукціями художніх творів, ілюстровані каталоги, книжки для дітей. Серед видань «Мистецтва» варто відзначити також календарі, листівки, буклети, плакати тощо.

Кадрова політика «Мистецтва» від самого його заснування була досить гнучкою. Під час проведення політики коренізації (українізації) та перед Другою світовою війною до роботи у видавництві залучалися «старі» інтелігентські високоосвічені та високопрофесійні кадри. Так, із видавництвом співпрацювали Корній Чуковський, мистецтвознавець, літературознавець Олександр Білецький, перекладач із французької, публіцист Світозар Драгоманов, фольклорист; дослідник кобзарства Федір Лавров, письменник Максим Лебідь та інші. 

Прикметно, що у 30-х–40-х роках XX століття у видавництві «Мистецтво» вийшла ціла серія книг високого професійного ґатунку на найрізноманітніші теми української та світової культури: від українського народного мистецтва до філософії французького театру. Зокрема, варто відзначити альбом 1936 року «Виставка українського народного мистецтва»; нарис «Ілля Рєпін» за авторством Корнія Чуковського в 1937 році; збірник 1939 року «Від романтизму до натуралізму в французькому театрі» за редакцією академіка Олександра Білецького. У 1937 році завдяки видавництву український читач познайомився з твором Дені Дідро «Парадокс про актора», перекладений та виданий на той час українською мовою накладом 1500 примірників [7]. 

У 1940 році виходить і розвідка Еміля Золя «Французький живопис ХІХ століття» в українському перекладі Старинкевич та Михайла Калиновича накладом 2000 примірників [8]. Вільно чи невільно видавництво утверджує істину про те, що гармати мусять мовчати, коли говорять музи. Адже війна вже не просто «висить» у повітрі тогочасного світу, вона йде вже рік на просторах старої Європи.

У повоєнні роки (1945—1949) «Мистецтво» видало серію книг світової драматургічної класики «Бібліотека світової драматургії», у якій виходять п’єси Мольєра Жана-Батіста, Шіллера Фрідріха, Шерідана Річарда Брінслі, Ростана Едмона, Віктора Гюго тощо. Згодом репертуар став значно різноманітнішим: виходили серії «Бібліотека сучасної драматургії» (1967—1991) — серія п’єс українських драматургів (всього 43 автори); «Пам’ятки естетичної думки» (з 1962); «Нариси з історії українського мистецтва» (1980—1989); «Майстри декоративно-ужиткового мистецтва України»; «Мальовнича Україна», «Міста України», «Український портрет», альбоми «Український живопис» (1985); «Крізь віки. Київ в образотворчому мистецтві» (1986); «Тарас Шевченко» (1985) тощо.

Видавництву вдавалося реалізовувати найрізноманітніші проєкти: від наукових монографій до комплектів листівок із видами визначних пам’яток української культури та творами українських художників. Серед наукових видань були такі, які стали, без перебільшення, віхами у царині досліджень історії української культури. Такою, наприклад, для історії українського живопису стала книга Платона Білецького «Український портретний живопис ХVІІ-ХVІІІ ст. Проблеми становлення і розвитку». Видання побачило світ у 1968 році й фактично відразу стало бестселером не лише серед істориків культури, але й культурологів, філософів, мистецтвознавців та знайшло позитивний відгук серед широкої аудиторії українців. Також бестселерами стали дві книги, присвячені видатному українському художникові, яскравому представникові українського модерну Анатолю Петрицькому (Горбачов Д. Анатоль Петрицький: Нарис творчості. Київ : Мистецтво, 1971. 48 с.; Врона І. Петрицький А.Г. Альбом. Живопис. Графіка. Театр. Київ : Мистецтво, 1968. 190 с.).

Видавництво спеціалізувалося й на випуску періодики; ця робота, безумовно, стимулювалася постановами уряду СРСР. «Чільне місце у видавничій справі посідає періодична преса, що є могутнім знаряддям радянської культури, найважливішим засобом революційного виховування мас», – зазначалось у тогочасних партійних документах [9, с. 298]. «Театр», «Архітектура Радянської України» (читайте нашу статтю про часопис), «Радянське кіно», «Малярство і скульптура», «Образотворче мистецтво» (читайте нашу статтю про часопис), «Радянська музика» – це лише деякі назви часописів. 

Звичайно, були й «темні» сторінки у «біографії» видавництва «Мистецтво». Так, у 1945 році вийшла пропагандистська листівка проти Степана Бандери «Зміюка із Схрони». Це була карикатура на ненависного сталінському режимові борця за незалежну і самостійну Україну. Листівка також мала критиканський вірш проти Бандери, поданий за підписом Семен Гадяцький, але мова «документа» була українська.

Зрештою, активно діяти й бути «дисидентом» у часи тоталітарного режиму нікому ще не вдавалося. Вочевидь, перед «Мистецтвом» як державним видавництвом, ніколи не могла стояти та не стояла така мета. Адже такий вибір, якби він тоді існував, довів би до знищення саме видавництво.

Книжки звучать!

До утворення окремого видавництва, що спеціалізувалося на музичній сфері, у передвоєнні та повоєнні роки до середини шістдесятих років «Мистецтво» видало значну кількість підручників, посібників, методичних збірників, репертуарних п’єс для консерваторій, музичних училищ, шкіл. Так серія «Педагогічний репертуар для фортепіано» складалася з понад 70 випусків і містила близько 500 творів радянських композиторів.

Вийшли друком авторські збірки вокальних та інструментальних творів, серед яких – збірка вибраних пісень Платона Майбороди, за які композитор був удостоєний Шевченківської премії 1962 року. У видавництві побачили світ збірки творів Аркадія Філіпенка, Якова Цегляра, Миколи Коляди, Оскара Сандлера, Федора Надененка; хорові збірники Пилипа Козицького, Анатолія Кос-Анатольського, Миколи Колесси; зібрання фортепіанних творів Лева Ревуцького, Станіслава Людкевича та інших композиторів; твори для скрипки та віолончелі. 

Вийшли узагальнювальна робота «Українська радянська музика», велика праця «Нариси з історії української музики», перше видання підручника і хрестоматії «Історія української музики». З 1960-х років видавалася та розповсюджувалася по передплаті «Бібліотечка художньої самодіяльності» – це серія книжок, видання якої були спрямовані на допомогу музичним, хоровим, театральним і хореографічним колективам.

Видавались також збірки пісень композиторів РРФСР, Білорусії, Естонії, Вірменії, Таджикистану, Туркменії та інших республік Радянського Союзу, збірники польських, чехословацьких, болгарських, румунських пісень.

Показовим є те, що з 1946 по 1950 роки «Мистецтво» видало  680 назв примірників музичної літератури тиражем 6506 одиниць. А вже у 1961-1965 роках їхня кількість зросла до 1447 назв та відповідно тираж  зріс до 9950 одиниць друкованої продукції.

З гущі соцреалістичних творів

«Мистецтво» приділяло спеціальну увагу естетичному вихованню населення України. У цьому плані варто відзначити 4 серії видань, які складалися з 32 брошур: «Бібліотеки з питань мистецтва»; «Народні артисти і народні художники СРСР»; «Пам’ятки естетичної думки» та «Бібліотеки світової драматургії». Ці серії доступною мовою для широкого кола читачів розповідали про основні види мистецтва, важливі проблеми художньої творчості, а також про життєвий і творчий шлях відомих митців тогочасної України.

Знаковою для культури України стала колективна праця «Радянське мистецтво 1917—1941 років» за редакцією академіка Миколи Бажана (Київ : Мистецтво, 1967. 477 с.).

У 1968 році у видавництві «Мистецтво» побачила світ книга «Довженко-художник», яка і до цього часу є унікальним дослідженням «незвичного» для широкого загалу Олександра Довженка. Тут митець представлений як талановитий портретист, провідний карикатурист 20-х років, автор кінорекламних плакатів і численних замальовок до своїх майбутніх фільмів. 

Загалом же багато років поспіль «Мистецтво» видавало художні альбоми серії «Музеї радянської  України», які знайомили читача з художніми скарбами та творчими особистостями-художниками рідної країни. У видавництві побачили світ чудово ілюстровані альбоми «Київський музей західного і східного мистецтва», «Львівська картинна галерея», «Севастопольський художній музей» та багато інших цікавих праць.

Спеціальною серією видавались монографічні альбоми й збірники текстів про знаних художників України: Тараса Шевченка, Карпа Трохименка, Катерини Білокур, Сергія Васильківського, Галина Кальченко та інших.

Визнання читачів отримали ілюстровані монографії «Федір Кричевський», «Іван Труш», «Художник і сучасність» тощо. Видавались і роботи, присвячені окремим напрямкам і школам в образотворчому мистецтві, зокрема авангардистам, не кажучи вже про соцреалізм як напрямок в мистецтві радянської України. 

Інший доробок «Мистецтва» – образотворча продукція ідеологічного  спрямування. На першому плані був плакат як один із найбільш масових видів образотворчого мистецтва. У 1949 році в УРСР відбувся перший конкурс на найкращий політичний плакат. Зі 148 творів, які були представлені від митців України, 8 відзначені преміями. Тоді ж з’являється новий жанр плаката, який уславлював передових людей колгоспного села, відзначав досвід новаторів виробництва. Зросла кількість і рівень художників-плакатистів. 

Звичайно, всі видання того часу були «ідейно витримані» в дусі політики Компартії СРСР. Проте, навіть ідеологічно заангажовані роботи в дусі соцреалізму (а іншого жанру не могло й бути!) могли мати чи не мати художньої цінності, що важливо для загального рівня розвитку культури народу. Видавництво «Мистецтво» завжди виокремлювалося високою якістю власних видань.

Українська культура на експорт

Видавничі проєкти «Мистецтва» дозволяли іноземцям ознайомитися з українською культурою, нехай і відретушованою. Книги, альбоми, листівки виходили різними іноземними мовами. І це справді величезна заслуга видавництва перед Україною й світовим українством. Наприклад, комплект панорамних листівок «Херсон» із текстами українською, англійською та  російською мовами виданий в 1972 році накладом 65 000 примірників.

Панорамні листівки «Київ»

Найпотужнішими за кількістю назв та обсягом друкованої продукції для видавництва «Мистецтво» були 70-80 роки ХХ століття. У цей час воно активно співпрацює з поліграфічними підприємствами Австрії, НДР, Угорщини, Польщі, Югославії тощо. Значна кількість примірників друкованої продукції «Мистецтва» експортувалася в понад 100 закордонних країн.

Міжнародне співробітництво сприяло високій якості продукції. Так, наприклад, деякі видання «Мистецтва» друкувались у типографіях НДР, зокрема альбом «Тарас Шевченко» 1976 року випуску (українською, англійською, російською, німецькою, французькою мовами) надрукований у типографії міста Эрфурт накладом 25 000 примірників.

У часи незалежності

З настанням новітньої української історії, після проголошення Незалежності Україн, попри труднощі постколоніального періоду, «Мистецтво» розпочало видавати твори авторів, які були раніше штучно вилучені з мистецького процесу, наприклад, теми авангарду чи бойчукізму («Бойчук та його школа» Сергія Білоконя). Це й українські класичні твори, заборонені у совєтський період, і найкращі зразки світової літератури та образотворчого мистецтва. Серед найвизначніших сучасних видань – «Святий Київ наш великий» (Київ у малюнках Тараса Шевченка та інших художників), «Володимир Винниченко – художник», «Історія української вишивки», «Античні пам’ятки Криму», «Київ столітньої давнини» Дмитра Малакова, Андрія Прибєги, «Шляхами Малевича. Зупинка Конотоп», «Скарби Херсонеса Таврійського» тощо [1].

У 2017 році читачі мали можливість познайомитись із фундаментальною працею мистецтвознавця Дмитра Горбачова «Авангард. Українські художники першої третини ХХ століття». Автор книги розглянув всі напрями авангардистського руху в Україні: від загальноєвропейських форм (кубізм, футуризм, експресіонізм, сюрреалізм та інші) до суто національних (народний футуризм селянки Собачко, супрематизм сіл Вербівка та Скопці). 

 До найкращих видань «Мистецтва» доби Незалежності варто віднести «Старовинні маєтки України» Ірини Родічкіної та Олега Родічкіна, «Шедеври українського живопису» та «Дорогого каміння сховище: Антологія української поеми з часів Козацької держави XVII—XVIII ст.» Валерія Шевчука тощо. За книгу «Історія української вишивки» авторка Тетяна Кара-Васильєва отримала Національну премію України імені Тараса Шевченка.

Видавництво «Мистецтво» провело ретроспективні виставки своєї продукції до ювілейних дат із дня свого заснування (65-річчя та 70-річчя) в приміщеннях Національного музею образотворчого мистецтва та «Українському домі», а також відкрило двері українським видавцям на книжкові ярмарки у Франкфурті-на-Майні та Лейпцигу.

Сьогодні студенти та викладачі українських вишів при підготовці курсів з культурології, історії українського та світового мистецтва, філософії культури, мистецтвознавства звертаються до видавничих набутків «Мистецтва». І хоч із настанням незалежності кількість приватних видавництв, які спеціалізуються на арткнизі й художніх альбомах, зросла, та «Мистецтво» не лише є відображенням непростого шляху української культури у радянському часі, воно досі є частиною процесу, що допомагає картині українського мистецтва бути цілісною.