Острозька друкарня – найдавніший після Львова осередок друкарства

Острозька друкарня – історія

Про роль особистості

Без цілого ряду неймовірних особистостей історія Острозької друкарні могла б не відбутись взагалі і однозначно вона не була б такою значимою та яскравою. У літературі, в тому числі і професійній, Острозька друкарня інколи називається друкарнею Івана Федорова в Острозі, що не є коректним. Вона створена за ініціативи та на кошти князя Василя-Костянтина Костянтиновича Острозького, одного з найвідоміших представників князівського роду Острозьких, який входив до кола  найвпливовіших та найзаможніших князівських родів. Острозьких називали  некоронованими королями Руси. 

Князь Василь-Костянтин Острозький – військовий, політичний, культурний і релігійний діяч, магнат, меценат, сенатор Речі Посполитої, воєвода Київський, отримав блискучу освіту, вільно володів польською мовою та латиною, був одним із найосвіченіших людей свого часу. Він задумав видати Біблію і саме для цієї мети створив і Академію, і друкарню в Острозі. Княжіння Острозького позначилося неабияким піднесенням української культури та освіченості. Свою родову резиденцію він перетворив на інтелектуальну столицю України. Острог на деякий час став центром культурного та релігійного спротиву католицькій та унійній експансії.  

Ще одна особистість – Іван Федоров, видатний діяч українського культурного відродження ХVI століття, фундатор постійного книгодрукування на українських землях. А ще – філософ, автор високо літературних передмов і післямов, укладач і редактор, каліграфіст і художник.

Замикає тріумвірат постать Герасима Смотрицького, людини блискучої європейської освіти, видатного релігійного та культурного діяча, першого ректора Острозької Академії, автора перших друкованих творів української полемічної літератури –  трактатів «Ключ царства небесного» та «Календар римський новий» (Острог, 1587) і редактора Острозької Біблії, до якої він написав дві передмови.

Друкарня Острозької Академії була втіленням в Україні витвореного у Західній Європі типу видавничого закладу при школі вищого типу та науково-літературному гуртку книжників. Довкола друкарні об’єднались вчені, які писали, редагували або перекладали, та одночасно брали участь у виготовленні книги – така собі «академія наук» в мініатюрі. В Острозі працювали відомі українські інтелектуали того часу – Герасим і Мелетій Смотрицькі, Клірик Острозький, Василь Суразький, Христофор Філалет, Дем’ян Наливайко та інші.

Тривалий час тут працювали також білоруси, поляки, греки: Кирило Лукаріс, Ян Лятос, Андрій Римша, Симон Пекалід, Никифор Парасхес, відомий церковний та культурний діяч з Болгарії Діонісій Раллі Палеолог.

Етапи діяльності друкарні

Федорівський етап. Острозька друкарня – друга за часом виникнення в Україні, створена в 70-х роках  XVI ст. століття, проіснувала з перервами більше п’ятдесяти років. Перший етап її діяльності тісно пов’язаний з іменем відомого друкаря Івана Федорова, його умовно можна назвати «федорівським». Хронологічні рамки цього етапу: видання «Букваря» (18 червня 1578 року, перше видання друкарні князя Василя-Костянтина Костянтиновича Острозького)  друк Острозької Біблії  (12 серпня 1581 року, першої повної словʼянської друкованої Біблії).  В Острозі Федоров надрукував 5 із 12 книг – Буквар (Азбука) (1578), Новий Завіт з Псалтирем та  Собраніє вещей Тимофія Михайловича (1580),  Хронологія Римші та  Острозька Біблія (1581).

Другий етап. Після відʼїзду Федоров  друкарню взяв до своїх рук видатний педагог і письменник Василь Суразький. Під його керівництвом Острозька друкарня стала  найпродуктивнішою на той час у Східній Європі – з 1594 по 1599 pоки, за шість років, тут надруковано близько тринадцяти книг, з них тільки в одному 1598 році – сім. Друкарня мандрувала: після чергової великої пожежі вона відновила роботу в 1595 році в культурно-освітньому осередку Дерманського монастиря. Тут у 1603-1604 роках вийшов друком знаменитий Октоїх, перший в Україні, в якому частина текстів надрукована тодішньою літературною українською мовою. Принципово новим явищем стало двомовне видання – Лікарство на оспалий умисел чоловічий (1607) Демʼяна Наливайка, яке містило паралельно церковнослов’янський і український тексти.

Третій етап. Розпочався у 1605 році, коли вона повернулась до Острога. Після смерті Василя-Костянтина Острозького, 1608 року діяльність друкарні йде на спад. Останнє видання  друкарні –  Часослов датується 1612 роком. Це  єдине видання, яке вийшло вже після смерті князя Костянтина Острозького. Тоді ж  або трохи пізніше острозька друкарня припинила свою діяльність, бо вже в 1617 році її матеріали, зокрема шрифти, трапляються в новозаснованій друкарні Києво-Печерської лаври.  

Книги в Острозі видавались церковно-словʼянською, українською та грецькою мовами. Острозька друкарня не використовувала латинські шрифти, тільки кириличні та грецькі, проте твори острозьких книжників друкувались різними мовами за межами Острога: польською – в аріанській друкарні Олексія Родецького у Кракові у 1597/1598  видано Апокрисис Христофора Філалета (Мартина Броневського) та Ектезис або коротке зібрання справ острозького пресвітера Ігнатія, латинською – Епіталаміум або віршований панегірик з нагоди шлюбу Яна Гербурта та Єлизавети Заславської з Острога (Львів, 1601) Симона Пекаліда, церковно-словʼянською – Діалог Мелетія Пігаса  (Вільно, 1596)  та  Діоптра Віталія (Євʼє, 1612) тощо.  

Про острозькі видання або репертуар друкарні

За підрахунками академіка Ярослава Ісаєвича, в Острозькій друкарні вийшло 28 видань загальним обсягом 1527 паперових аркушів. Репертуар друкарні вирізняється з-поміж інших українських видавничих закладів великою різноманітністю: навчальні книги – два видання Букваря – Буквар Івана Федорова 1578 року та його друге видання 1598 року (Книжиця словєенская рєкомая граматика), три видання Часослова – 1598, 1602 та 1612, книги, яка в добукварний період, а пізніше і паралельно з букварем, використовувалась для навчання грамоті; літургійні тексти; патристична література, яка користувалась популярністю у всьому православному світі (Острозька друкарня започаткувала публікацію церковнослов’янських перекладів творів отців церкви – Маргарит Івана Златоуста, Книжка о постничестві Василія Великого); полемічна література – праці Герасима Смотрицького, Христофора Філалета, Василя Суразького; оригінальні твори.

Крім книг, які збереглись, авторитетними дослідниками в XIX – на початку XX сторіч описано ще декілька видань острозької друкарні, що не дійшли до нас, серед них: Ісповеданіє о ісхождєніі Святаго Духа (1588); ВасильКостянтин Острозький. Обвєщєніє (24. VI. 1595); Ісповеданіє о ісхождєніі Святаго Духа (1598).

Острозька Біблія: листя аканту, квіти та козаки-херувими

Королевою українських книг називають Острозьку Біблію – перше повне видання всіх книг Святого Письма церковнослов’янською мовою. Видана форматом in folio, книга складається з п’яти частин, містить 628 аркушів або 1256 сторінок, 3 240 000 друкованих знаків – і жодної друкарської помилки чи опечатки. Текст розміщений у два стовпці, шрифт чіткий і легкий для читання (так званий «острозький»), стилізований під канцелярське письмо Волині того часу, що робило книгу більш доступною для розуміння. В Острозькій Біблії використані шість видів шрифтів – чотири кириличні та два грецькі. 

Художнє оформлення Біблії дуже стильне та вишукане: герб Василя-Костянтина Острозького, розкішна форта на титульному аркуші, для якої друкар як зразок використав гравюру «Ісус Навин» Ергарда Шена, учня знаменитого Альбрехта Дюрер , що свідчить про знайомство майстра з кращими зразками європейського друкарства, кіноварна в’язь, яка прикрашає назви всіх розділів. Книга містить 1339 заставок, кінцівок, багато ініціалів, прикрашених рослинним орнаментом і листям аканту, виливні прикраси – листочки, зірочки, хрестики тощо. В оздобленні Острозької  Біблії однозначно простежуються мотиви українських народних орнаментів.

Особливим  декоративним елементом Острозької Біблії є маскарон у вигляді козака-херувима, що, без сумніву, демонструє спорідненість із поширеними зображеннями українських козаків. Обличчя суворе, крила промальовані не дуже ретельно і не викликають асоціацій з янгольськими, а швидше наводять на думку про військові та героїчні справи. Федоров, створюючи свого херувима, свідомо використовував деякі елементи, характерні для козаків: високо підбрита голова з чубом-оселедцем та довгі вуса. Сам друкар більше ніде не використовував цю декоративну прикрасу, зате відомо про 87 повторень із зображеннями цих янголів різними друкарями впродовж наступних майже двох століть.

Побутування та поширення острозьких видань

Від Букварів до  «pocketbookа»

Кому адресувались книги, які друкували  в Острозі? Ми можемо говорити, що видання навчальної літератури (згадувані Букварі, Часовник) задовольняло насамперед потреби самої Острозької академії, вони також використовувались для домашнього навчання грамоті. Богословські, патристичні та полемічні твори використовувалась під час богословських диспутів, дуже поширених у той час.

Малоформатне видання Нового Завіту з Псалтирем, надруковане стильним, але дуже дрібним шрифтом, який практично неможливо читати під час тривалої служби в погано освітленому храмі, дозволяє нам припустити, що це – перший своєрідний «pocketbook», який зручно було брати в дорогу та читати вдома. Великим попитом для домашнього читання користувались також книги отців церкви.

Попри високу вартість книг, вони розходились досить швидко, і не тільки тому, що наклади були незначними. Насамперед це зумовлювалось тим, що значна  маса дорослого населення в Україні кінця XVI – початку XVII століть знала грамоту. Про це пише Павло Алеппський – архідиякон, мандрівник, письменник, син Антіохійського Патріарха Макарія, який супроводжував його під час подорожі з Дамаска до Московського царства. Його дорожні замітки – «Подорож патріарха Макарія» є одним з найраніших арабомовних  писемних джерел з історії України XVII століття. Не можна не помітити особливу повагу та глибокі симпатії автора до народу «землі козаків», рисами й традиціями якого він щиро захоплюється: «О, який це благословенний народ! І яка це благословенна країна!». «По всій землі русів, тобто козаків, ми помітили пречудову рису, що збудила у нас подив: усі вони, навіть більшість їхніх дружин і доньок, уміють читати і знають порядок церковних служб та церковні піснеспіви; У кожному місті безліч дітей, і всі вміють читати, навіть сироти, крім того, панотці не залишають сиріт напризволяще, аби ті невігласами вешталися вулицями, навчають грамоти». На тлі консервативної Європи з її класичними «трьома Ка» – Kinder, Küche, Kirche (діти, кухня, церква) це однозначно вражало.

Про те, що книги активно читались, нам розповідають маргіналії на полях. Для прикладу, в нашій колекції є примірник Острозької Біблії з власницькими записами, коментарями до тексту та підкресленими рядками, які були важливі читачеві. Так, в Приповістях Соломонових підкреслений текст: «Три речі оці дивовижні для мене, і чотири, яких я не знаю: дорога орлина в повітрі, дорога зміїна на скелі, корабельна дорога в середині моря, і дорога мужчини при дівчині».   

Якою була друкарня? Історичні міфи та реальність

В історії людства ще з античних часів існують книги-фантоми або історичні фальсифікати, які створювались з метою видати їх за історичне джерело. 

Музейники інколи стають детективами при дослідженні невідомих сторінок історії. Авторові статті в процесі  створення експозиції Музею книги та друкарства Острога на початку 1980-х років довелось збирати матеріали про літераторів краю. З Польщі отримали рукописи Пантелеймона Юрʼєва, випускника Острозької чоловічої гімназії, російського і польського письменника та журналіста. В одному з його рукописів є текст, присвячений історії острозької друкарні, де Юрʼєв описує друкарню та її обладнання, а також згадує  книгу – «Історія типографських мистецтв» Рехбандера (Відень, 1775 рік) з описом друкарні й двома гравюрами in folio (в аркуш), що зображають її інтер’єр. Звісно, мені дуже хотілось знайти цю книгу. В процесі спілкування з відомим львівським знавцем стародруків Федором Максименком виявилось, що згадка про цю книгу є також у статті львівського журналіста Олександра Новітного – “Острозька Біблія. У зв’язку з 350-річчям її видання в Острозі” (львівська газета “Неділя”,  № 45 за 1930 рік). Ймовірно, що саме нею послугувався Юрʼєв. Переглянули багато матеріалів і документів, написали багато листів, в тому числі і до Австрійської національної бібліотеки та Бодліанської бібліотеки Оксфордського університету, на які прийшла відповідь, що книги з такими вихідними даними в їхніх збірках немає, і вона відсутня в будь-яких із відомих наукових каталогів. Безуспішними були також пошуки  друкаря з таким іменем у біографічних словниках. Це – класичний приклад книги-фантома, історичного міфу, що описує речі, яких не існувало.

Ми досі не знаємо, як виглядав інтерʼєр Острозької друкарні, зате досить точно можемо говорити про її обладнання та спеціалізацію майстрів-друкарів.

Перші друкарні були дрібними майстернями, в яких працювала невелика кількість людей, тому друкарі були універсалами: займалися і виготовленням шрифту, і складанням, і правкою, і друкуванням. Перелік обладнання друкарні Федорова ми знаходимо в таксі (інвентарному списку) Львівської друкарні майстра, яка була складена після смерті друкаря:

• Друкарський дерев’яний прес. 
• Латунний гвинт з надгвинтником. 
• Рама для складання набору.
• Дві латунні таблиці, одна вживалася як основа для наборної форми, другою притискували папір до набору.
• Набірна каса.
• Матриці для відливання літер.
• Шрифти.
• Метал для відливання літер та інші речі.

За кожним станом закріплювалося по три вільнонайманих підмайстри (челядники), яким платив щотижневу плату сам друкар, складальник (зицер), пилкар (батирщик), який наносив фарбу на друкарську форму і прас- майстер (прасар), що друкував наклад книги. А ще були – ливарник шрифтів,  підмайстер для підготовки паперу, рисівники і різчики дереворитів, палітурники.

О  друкаряхъ, що книги друкуют

Професія друкаря в середньовіччі була досить рідкісною, дуже шанованою, але й фізично важкою. Ось що писав про друкарів у XVII столітті в своїй збірці  «Вірші. Приповісті посполиті» Климентій Зіновіїв – письменник, один із перших етнографів, священник, церковний діяч, мандрівник: 

Пишу вєршы друкарямъ рἐмἐсникамъ славнымъ:

которыἐ дрюкуют книги православнымъ…

Чирство жἐ ся знаидуἐт оных то рἐмἐсло:

Алἐ ускрутно вἐлми оно и тяжἐстно.

А особливἐ ногам и очам нἐспокоино

И нἐ обрєтается в работἐ покоино.

Понἐва ж як начнут потягати прасы:

Аж на главах их вскорє мокры станут  власы.

Zачавши бо мусят ся до поту труждати:

Аж развє в нощи могут  изъ мало поспати.

І  въ вἐликии роботу праздник оставляют:

А тымъ часом способы впят приготовляют.

І научил  так бог их рыхло друковати:

Що за дἐн , то не мощно за рок преписати.

Прἐто як годны они от вєрных похвалы:

Так за труды вдостои их божἐ вєчнои славы.

Острозькі друкарі – хто вони?

Ми тисячоліттями користуємося книгою, але імʼя її винахідника назвати не можемо, тому що  винахідник – усе людство. Проте імена багатьох майстрів  історія все таки зберегла. Що взагалі нам відомо про середньовічних друкарів, хто вони? І хто ще працював в острозькій друкарні крім Федорова? У післямові до Біблії 1581 року Федоров пише, що працював не сам, а разом зі своїми однодумцями й соратниками. Серед них, напевне, були: Іван Федорович (Друкаревич , син друкаря; Гринь Іванович та Корунка Семен, учні друкаря зі Львова; отець Мина з почету князя Андрія Курбського; пресвітер Василь. 

На останньому етапі діяльності друкарні в ній, ймовірно, працювали  Іван, Тишко, Федір, Демʼян Наливайко, Василь Суразький. На початку XVII століття тут навчався друкарській справі волинянин Анисим Радишевський, пізніше – один із провідних друкарів Московського Печатного двору. 

Міжнародні зв’язки острозьких книжників

Князь Острозький завдяки великим статкам, високому авторитету серед шляхти та церковних кіл, провадив незалежну політику, спілкувався  з європейськими монархами, про це свідчать посольства, що їх відправляли до Острога папа римський і правителі провідних європейських держав. В оточенні князя завжди були іноземці – греки і московити, німці і французи, угорці і волохи, серби й італійці – знавці своєї справи: архітектори, лікарі, астрологи.    

Дуже потужною була присутність іноземців і в діяльності Академії та друкарні: серби, болгари, поляки – випускники Падуанського, Венеціанського, Краківського університетів, патріарших училищ, папської колегії, протестантських шкіл [12]. Тривалий час тут працювали греки Кирило Лукаріс, Никифор Парасхес-Кантакузин, Мелетій Пігас, поляки Ян Лятос, Симон Пекалід  і Мартин Броневський, білорус Андрій Римша, відомий церковний та культурний діяч із Болгарії Діонісій Раллі Палеолог.  Греків було найбільше, оскільки Острог до початку XVII століття – один із найбільших центрів грецистики в Речі Посполитій. Форми співпраці були різними – отримання необхідних рукописів з різних країн, переклади, редагування текстів,  ймовірно, поширення книг.

Острог також мав контакти і зі східно-романськими народами. Так, Георгій Паламід, грек за походженням, придворний князя Острозького, 15 грудня 1607 року в Острозі написав грекомовну поему про господаря Волохії Міхала Вітязула. 

Доля острозьких видань

До наших днів збереглись 26 видань Острозької друкарні, які трапляються як в одному, так і в десятках примірників, і представлені в найвідоміших книжкових зібраннях світу. Про те що Острог знали у європейському світі говорить також поширення видань друкарні, які сьогодні представлені в найбільших книжкових зібраннях. Через місто пролягав Королівський шлях (Via Regia) –  найстаріший та найдовший сухопутний шлях між Східною і Західною Європою, що спонукало до жвавої торгівлі. Ймовірно, серед товарів були і книги. Острозьку Біблію в різний час дарували іноземним послам, державним та церковним діячам, зокрема, – Папі Григорію ХІІІ, англійському послу Джону Горсею, шведському королю Густаву Адольфу,  була вона й в бібліотеках польського короля Станіслава Августа Понятовського та французького кардинала Мазаріні.

Інші видання потрапляли до за межі держави через вчених академії, які підтримували зв’язки з багатьма науковими та церковними установами Європи через навчання, співпрацю, мандри, а також поширювались самими друкарями, адже частина накладу надавалась їм як платня за роботу. Так, Острозький Буквар міг бути привезений до містечка Гота, де зберігається і донині в Краєвій бібліотеці, самим Іваном Федоровим, який в цей час був в Австрії та Німеччині, бо хотів продати багатоствольну скорострільну гармату, яку сам винайшов, щоб виручені гроші вкласти в подальше друкування книг.

Значення діяльності острозької друкарні

Видавнича діяльність Острозької друкарні виявилася досить плідною, вона сприяла зміцненню ролі друкованої книги в суспільно-політичному житті, у боротьбі за відстоювання батьківської віри, а також стала вагомою складовою української культури, поєднала загальноєвропейський досвід із національними традиціями як в репертуарі видань, так і в художньому оформленні книги. Поширення острозьких видань за кордоном знайомило світ з друкарством на українських землях, яке  дивувало  високим рівнем поліграфії, репрезентувало нашу  культуру в європейських країнах. Професійний рівень острозьких друкарів зробив значний вплив на подальший розвиток  українського та європейського друкарського й графічного мистецтва. Нині в Острозі працює Музей книги та друкарства, один з двох повно профільних музеїв книги в Україні, відкритий у 1985 році,  експозиція якого висвітлює діяльність  друкарні князя Острозького та історію друкарства на українських землях, має одну з найкращих музейних колекцій українських стародруків XVI-XVIII століть, виданих друкарнями Львова, Києва, Почаєва, Унева, Чернігова, які продовжили традиції друкарства, започатковані в Острозі. В колекції музею є також острозькі друки – два видання Острозької Біблії, Книга Василя Великого про постництво, Дерманський Октоїх. Острог має ще один примірник Біблії – в колекції Національного університету «Острозька Академія», який експонується в Музеї академії.