«Веселка» у кожному домі

Історія успіху та скрути

9 березня 1934 року ЦК КП(б)У створило перше українське спеціалізоване видавництво «Дитвидав» (пізніше перейменований у «Веселку»), що мало випускати книги для дітей. Заснування дитячого видавництва в Україні припадає на той час, коли держава звертає увагу на складні умови життя більшості дітей та вирішує терміново заповнити їхнє дозвілля, скеровуючи його в потрібному для нової ідеології річищі.

Як свідчить пояснювальна записка до темплану «Дитвидаву» на 1934 рік, основне завдання для видавництва: «створити такі книжки для дітей, які поєднують цікавість та приступність викладу з принциповою витриманістю та високим ідейним рівнем, прищеплювали б дітям інтерес до будівництва робочого класу та партії» [1, арк. 42].

Директоркою новоствореного «Дитвидаву» призначили Розу Барун, яка відразу активно намагалася виконати покладені на неї обов’язки. Зокрема, серед найближчих планів – видання перекладів творів найкращих, як це зазначає темплан, російських радянських письменників: Ніколая Горького, Міхаїла Шолохова, Міхаїла Жарова, Алєксандра Серафимовича і ін.» [1, арк. 43], оскільки раніше українські діти з такою літературою не були знайомі.

Новостворений «Дитвидав» намагається готувати різні за тематикою книжки. Загалом у його тематичному плані на 1934 рік зазначені 215 назв, що мали вийти накладом 4855 тисяч примірників. Серед перших виданих книг були «Вибрані твори» Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Панаса Мирного, «Вовчий хвіст: Оповідання» Петра Панча, «Лісова лічилка: Вірші» Наталі Забіли, «Весела дудочка: Оповідання» Оксани Іваненко (1934), згодом — «Кобзар: Вибрані поезії» Тараса Шевченка, «Вибрані твори» Лесі Українки (1936) тощо, які виходили у Харкові, а друкувалися в Одесі. До першого тематичного плану включені також твори понад 50 творів іноземних письменників, що мали вийти у перекладах українською.

Спершу видавництво працювало у Харкові, а з 1934 року найвпливовіші видавництва починали переїжджати до Києва через зміну столиці України, проте «Дитвидав», зважаючи на труднощі переїзду своїх працівників (відсутність житла в Києві, необхідність пошуку нової роботи для членів сімей тощо), працював у Харкові до 1938 року. 

Складна ситуація в державі, пов’язана з масовими репресіями, чистками партійних організацій, звільненнями, доносами, не оминула й новостворений колектив видавництва. Так, у 1937 році на директорку «Дитвидаву» Розу Барун в Обком КП(б)У надходять матеріали, які звинувачують її у зв’язках з контрреволюційними націоналістичними елементами. Виправдання Барун не допомогли, її звільнили з роботи та виключили з партії. Подальша перевірка показала, що весь колектив «Дитвидаву» не міг викликати довіри партії: Вольфензон — троцькістка, звільнена 18 січня 1936 року за власним бажанням, Фердман — дружина терориста Наумова-Винокурова, звільнена 22 серпня 1936 року, Хазіна — виключена з партії, знята з роботи 11 січня 1936 року рішенням ЦК ЛКСМУ тощо (усього в списку 10 прізвищ звільнених та 4 прізвища «неблагонадійних», які продовжують працювати) [3, арк. 10–11]. Надалі на видавців і авторів за найменші, справжні або уявні, відхилення від настанов чекали не лише звільнення з роботи та виключення з партії, а й ув’язнення або заслання, а можливо й розстріли.

1941 року «Дитвидав» припинив свою діяльність, а дитячі книги під час війни та в повоєнний період спорадично виходили в інших видавництвах України.

Створення №2 і розквіт

Після завершення війни, коли відновило роботу видавництво «Молодий більшовик», отримавши нову назву — «Молодь», випуск книжок для дітей поклали на його окрему редакцію дитячої літератури.

У 1956 році Державне видавництво дитячої літератури, що отримало назву «Дитвидав УРСР», створили знову.  Через майже десять років «Дитвидав» перейменовується у «Веселку» [4]. З цього часу розширився профіль видавництва, яке почало випускати всі види й жанри літератури для дітей та підлітків. 

Відновлений після Другої світової війни Дитвидав знову почав випускати, крім фольклору і класики (української та перекладної), твори своїх давніх улюблених авторів. Навколо видавництва гуртуються письменники, які присвятили свою творчість дітям: Валентин Бичко, Борис Комар, Лідія Компанієць, Андрій М’ястківський; згодом – Віктор Кава, Василь Довжик, Петро і Микола Сингаївські, Олег Орач, Вадим Скомаровський, Василь Чухліб, Юрій Ярмиш та багато інших. А ще до дітей звертаються вже відомі «дорослі» автори: Платон Воронько й Андрій Малишко, Юрій Збанацький і Михайло Стельмах, Олесь Гончар і Анатолій Дімаров, Іван Сенченко і Леонід Первомайський.

Валентин Бичко “Сонечко й хмаринка” (1957)

У 1960-ті -1980-ті роки популярними були повісті Володимира Малика, Леоніда Смілянського, Дмитра Ткача, Станіслава Тельнюка, Бориса Харчука, Григора Тютюнника, В’ячеслава Мальця, Євгена Гуцала, Ніни Бічуї, Василя Шевчука; успіхом користувалися казки Анатолія Шияна, Всеволода Нестайка, Лариси Письменної, Віктора Близнеця, Миколи Вінграновського, Григорія Усача, Юхима Чеповецького, Ярослава Стельмаха; фантастичні й пригодницькі твори Василя Бережного, Миколи Дашкієва, Ігоря Росоховатського, Олександра Тесленка; науково-популярні книжки Анатолія Давидова, Валерії Іваненко, Паоли Утевської, Василя Скуратівського, Миколи Міщенка; поетичні збірки Миколи Вінграновського,  Ірини Жиленко, Ліни Костенко, Тамари Коломієць, Володимира Лучука, Оксани Сенатович;  гумористичні книжки Остапа Вишні, Павла Глазового, Анатолія Костецького.

Микола Вінграновський, “На добраніч”

Тут перекладалися твори з 49 мов народів СРСР та 42 мов народів світу. Тож не дивно, що за минулі десятиліття видавництво сформувало в себе цілу когорту перекладачів, більшість з яких працювали редакторами у «Веселці»: Євген Попович і Ольга Сенюк, Олександр Терех, Володимир Житник, Юрій Лісняк, Анатоль Перепадя, Леонід Солонько, Олександр Мокровольський, Ростислав Доценко, Віль Гримич, Ілько Корунець, Олег Жупанський і десятки інших.

Оригінальні твори «Веселки» перекладалися й на інші мови. Так у 70–80 роках ХХ століття, на які припадає розквіт видавництва, українські книжки «Веселки» експортувалися в 128 країн світу. «Тореодори з Васюківки» Всеволода Нестайка, «Бузиновий цар» Ліни Костенко, «Климко» Григора Тютюнника, «Голубий олень» Лариси Письменної – це не повний перелік книжок, які найчастіше виходили за кордоном.

Загалом в середині 80-х років «Веселка» видавала щорічно 230–240 назв книг, що становило 61,07 % від загальної кількості книжкових видань для дітей, які в цей час виходили в Україні. Наклад окремих видань сягав 600–800 тисяч, а загальний річний наклад — 40 мільйонів примірників. Разом зі зростанням кількісних показників діяльності видавництва, поліпшився художньо-технічний рівень видань і якість їхнього поліграфічного виконання.

1982 року колектив «Веселки» відкрив Будинок дитячої книги. Передбачалося, що в ньому розміститься й «Веселка», а сам Будинок стане своєрідним центром соціологічних досліджень вивчення тематики, читацького попиту. Відкриття будівлі на вулиці Мельникова (зараз Іллєнка) присвятили 1500-річчю заснування Києва.

Улюблені серії, пригоди й багато казок

Уже з перших років роботи видавництво формувало досить актуальні для тогочасних читачів серії: «Шкільна бібліотека», «Бібліотека юного конструктора», «Хочу все знати», «Історична бібліотека», «Радянська авіація», «Наукова фантастика» та багато інших. Серед найвідоміших серій видавництва – «Перші книжечки дитячого садка», «Для першокласника», «Поетична бібліотека», «Казки народів світу», «Лауреати Міжнародної премії ім. Г.Х. Андерсена», «Пригоди. Фантастика».

У серії «Шкільна бібліотека» вийшло 400 назв. За всю історію 40 різних книжок для дітей різного віку опублікували тільки авторства Тараса Шевченка. Чи не найвідоміша серія «Казки народів світу», яку зараз збирають у колекції бібліофіли, представлена 30-ма виданнями і показує казковий світ країн Африки, Перу, Болгарії, Японії, Туреччини та інших. Саме «Веселка» почала знайомити малят із книжками лауреатів міжнародної премії імені Г.-К. Андерсена, створивши однойменну серію, і в новішій серії «Світовид» – спільно з видавництвом «Навчальна книга – Богдан» – вийшли десятки книжок дитячої світової класики.

Безперечна заслуга видавництва – у творення нових форматів, як-от книжки-іграшки, книжки-ширмочки, книжки-білінгви. Свою особливу історію мають щорічники – книги-календарі «Дванадцять місяців» (видається для молодших школярів з 1959 року) та «Календарик-дошколярик» (1987-1997), які б зараз назвали б «воркбуками», «інтерактивними виданнями», за якими просто полювали батьки, а діти проводили багато часу з цими виданнями, читаючи й вирішуючи різні завдання. 

Значний масив видань, майже позбавлених ідеологічного нальоту, складає пізнавальна та прикладна література про навколишнє середовище, корисні копалини, рослинний і тваринний світ планети, географічні відкриття тощо: Емілій Міндлін «Походи криголама „Красін”» (1937), Микола Миклухо-Маклай «Мандрівка на Нову Гвінею» (1965), Вєра Александрова «Рослини-хижаки» (1975) та інші.

Актуальною, відповідною до суспільно-політичного становища країни стала прикладна література, видана перед війною: Павло Борисенко «Ворог над містом: Оповідання про те, чого не було, але до чого треба бути напоготові завжди: Про протиповітряну хімічну оборону» (1941), Віктор Сочеванов «Як подати першу допомогу» (1941).

Популярними були збірники задач, вікторин, кросвордів, ігор, розваг, які могли використовувати не лише школярі, а й вихователі, вчителі, керівники гуртків для підготовки до навчальних занять чи організації різноманітних позашкільних заходів. Серед них: Іван Харченко «Астро-космічні розвивки: Головоломки, кросворди, вікторини, ребуси» (1967), Петро Яланський «А я квача не боюся!..: Народні ігри» (1981).

Незмінний попит мали твори фантастичного змісту та пригодницька література: Олексій Кожевников «Повість про вічну мерзлоту» (1936), Юрій Бедзик «Великий день інків: Роман» (1970) та інші.

У початковий період діяльності видавництво проводило і випуск одночасно кількох журналів для дітей. Так, протягом 1936 року виходили такі щомісячні журнали: «Піонерія» (наклад — 20 тисяч), «Жовтеня» (40 тисяч), «Весела бригада» (20 тисяч), «Знання та праця» (15 тисяч), «Ленінські сходи» (15 тисяч). 1937 року наклад журналів значно збільшується: «Піонерія» — до 30 тисяч, «Жовтеня» — до 50 тисяч, «Весела бригада» — до 40 тисяч примірників. Після війни були створені окремі редакції дитячих журналів, що працювали самостійно. З 2001 року видавництво відновило роботу з журнальною періодикою, заснувавши всеукраїнський літературно-мистецький журнал для дітей «Веселочка», який, попри незначний тираж (1 тисяча примірників), мав досить високу репутацію в юних читачів.

Найкраще – дітям

Значущими серед книжок, запропонованих дітям, починаючи з часу створення дитячого видавництва в 1934 році, були видання, які знайомили юних читачів з основними ідеологами комунізму та соціалізму, їхнім життям і творчістю. Так, уже перші роки роботи «Дитвидаву» надали малечі значну кількість пізнавальної інформації на цю тему: Анни Ульянової-Єлізарової «Дитячі й шкільні роки Ілліча (1934) з перевиданнями в 1936, 1937, 1959, 1980 роках, «Оповідання про Маркса і Енгельса: збірник спогадів (1958), Бориса Воліна «Студент Володимир Ульянов» (1960) та інших.

Таких видань загалом за радянський період «Веселка» випустила небагато, проте окремі з них мали значний наклад, як, наприклад, Володимира Бонч-Бруєвича «Наш Ілліч: Спогади» (1969) — 200 тисяч.

Значна кількість видань радянського періоду діяльності «Веселки» стосувалася висвітлення напрямів роботи піонерської організації, її історії, життя й подвигів піонерів-героїв: Іван Нехода «Пісня радості: Поезії» (1935), Лев Кассіль, Микола Поляновський «Чесне піонерське: Оповідання» (1978), «Літа дзвінкоголосі: збірка віршів» (1978), Тетяна Волгіна «Чарівний пензлик: Вірші, оповідання, казки» (1981) та інших.

Досить значний масив видань художньої літератури становили книжки, покликані прославляти ідеали та звершення партії, возвеличувати основоположників радянської ідеології. Більшість із них — це збірки творів різних авторів покращеної поліграфічної якості, які випущені великими накладами: Володимир Канівець «Ленін у Шушенському: Уривки з повісті „Хлопчик і жар-птиця”» (1970), «Найдорожчий друг: збірка творів про Леніна» (1981) та ін. 

Класична література дожовтневого періоду в основному представлена творами про тяжку долю народу під самодержавним та панським гнітом: Михайло Коцюбинський «Вибрані твори» (1934), Тарас Шевченко «Малий Кобзар: Вибрані поезії для дітей» (1961), Архип Тесленко «За пашпортом: Вибрані твори» (1974), Панас Мирний, Іван Білик «Хіба ревуть воли, як ясла повні?: Роман з народного життя» (1981) та ін.

Вагоме місце радянська література відводила й художньому зображенню життєвого шляху, зокрема дитячих років, Тараса Шевченка, звичайно ж, створивши образ, який би повністю відповідав радянським канонам. Книжки «Веселки» Оксани Іваненко «Тарасові шляхи» (1939), Василя Лисенка «Легенди про Тараса» (1963) були гарним доповненням під час вивчення біографії Кобзаря в школі. 

Низка видань, випущених «Веселкою», привертають увагу до різних аспектів теми праці, яка оспівувалася в радянському суспільному устрої: «Колосок: Українська народна казка» (1973), «У труді зростаємо: збірка віршів та оповідань» (1982) тощо.

Як і в цілому в країні, до різноманітних ювілейних дат, як-от: черговий ювілей з дня народження вождя світового пролетаріату, возз’єднання українських земель в єдиній радянській державі чи річниці революції, — у видавництві оголошувалося нове соцзмагання, у результаті якого виходили друком тематичні книги покращеної якості. Наприклад, уключившись у змагання на честь 100-річчя з дня народження Леніна, у 1970 році «Веселка» випускає книги Остапа Вишні «Вулиця Ульянових» (100 тисяч примірників) та Валентина Бичка «До нас прийшов Ленін» (10 тисяч примірників). Працівників, як правило, у підсумку соцзмагання стимулювали морально – вішали їхні портрети на дошці пошани, оголошували подяки на загальних зборах тощо.

Від диктанту на грамотність – до курсів із підвищення кваліфікації: як працював колектив

Структура новоствореного видавництва дитячої літератури, звичайно, як важлива ланка ідеологічної роботи, була затверджена керівними органами [7, с. 51].  До складу «Дитвидаву» 1934 року, крім дирекції та виробничо-технічних відділів, входили окремі книжкові редакції літератури для дітей дошкільного, молодшого шкільного, середнього шкільного віків, науково-популярної й науково-фантастичної літератури, класичної та сучасної іноземної художньої літератури [4]. 

З часом кількість відділів та редакцій видавництва змінюється внаслідок виникнення нових оригінальних форм дитячої книги, розширення тематики видань, уточнення функцій відділів, що існували й раніше. Так, з’являються навіть окремі редакції з підготовки оригіналів книжок-ширмочок, книжок-іграшок та ігрових занять.

Під час приймання на роботу нових працівників перевірялася не лише потрібна освіта, а схильність до відповідної діяльності. Наприклад, у майбутніх співробітників перевіряли рівень грамотності (написання диктанту) та здатність до редакторської роботи (написання редакторського висновку на оповідання).

Для підвищення кваліфікації редакторського, коректорського складу, приміром, протягом 1964 року організовувалися щотижневі суботні навчання літературних, технічних і художніх редакторів. Головні теми, які виносились на обговорення, стосувалися не лише особливостей редакторської діяльності, шляхів економії у видавничій справі, а й тематичних нюансів: «Беззбитковість книги», «Економіка книги», «Редакційний висновок», «Обговорення сигнальних примірників», «Нове в житті школи та піонерської організації». Крім того, з навчальною метою в редакціях регулярно відбувалося обговорення багатьох книжок за участю дирекції.

На той час у колективі 52 особи із 82 мали вищу освіту. Підвищення кваліфікації працівники проходили переважно у Львівському поліграфічному інституті імені Івана Федорова. За своєчасне та якісне виконання роботи працівники «Веселки» в радянський час регулярно отримували матеріальне заохочення. 

З часу відновлення в 1956 році та встановлення стабільної роботи видавництва керівниками були Ніна Завальницька (1956–1966), Дмитро Ткач (1966–1968), Микола Якубенко (1968–1973), Віктор Костюченко (1973–1988), Ярема Гоян (1988–2010), Василь Степаненко (2010 –2014), Олексій Бондаренко (2014 –2021), Олексій Кононенко (з 2021). 

Дитвидав став «Веселкою»

Відомий дитячий письменник Всеволод Нестайко пропрацював на посаді завідувача дитячої редакції протягом 30-ти років. Також у видавництві «Веселка» свого часу працював Іван Малкович, директор першого приватного видавництва для дітей «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».

Конкурси та нагороди

Продукція видавництва була представлена на багатьох конкурсах, щоправда, переважно радянських, та здобувала відзнаки, зокрема дипломи на ВДНГ УРСР, СРСР та на багатьох радянських книжкових виставках.

Вручення ордена Дружби народів видавництву «Веселка», 1884 рік

Але книжки «Веселки» оцінювали й за кордоном. Так на XIV конгресі Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури (1974) Богдан Чалий став фіналістом премії ім. Г.-Х. Андерсена за поему-казку «Барвінок і весна», яку після цього внесли до Почесного списку найкращих книжок світу для дітей. А 1979 року до цього самого списку потрапила трилогія Всеволода Нестайка «Тореадори з Васюківки» (1973). До речі, саме цей твір української дитячої літератури – найбільш знаний у світі  й постійно потрапляє у сучасні списки найкращих книжок за версіями різних видань і опитувань читачів.

На конкурсі «Найкращі видання болгарських авторів за кордоном» (1979) під час ХІІ Міжнародної виставки-ярмарку у Софії «Веселці» присудили срібну медаль. Видавництво нагородили й орденом Дружби народів (1984), Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР (1969). За пропаганду словацької дитячої книги Міністерство культури Словацької Соціалістичної Республіки нагородило «Веселку» медаллю Л. Под’яворинської (1975).

Більше свободи у художньому оформленні

Творчість українських художників і художниць ще з 1934-го року регулювалась доктриною соціалістичного реалізму, якій була властива вимога реалістичності у творчій роботі з будь-якою темою. Проте, до ілюстрування дитячої літератури, що передбачає зображення казкових та фантастичних світів, цю вимогу було складно застосувати, тож саме у дитячій ілюстрації українські митці та мисткині мали змогу втілювати справжні художні експерименти. Особливе піднесення простежується в 70–80-х роках ХХ століття. 

Поява із 70-х років значно більшої кількості форматів, різноманітність поліграфічних матеріалів, різнохарактерність верстки, підвищення культури технічного редагування, утвердження графічних технік, формування спільної творчої манери художнього оформлення сприяли піднесенню видань «Веселки».

Упродовж багатьох десятиліть, видаючи щороку по 220-230 назв книжок, перекладаючи із 42 мов, експортуючи свою продукцію в 41 країну світу, «Веселка» була безперечним флагманом в українському книговиданні для дітей. А оскільки успіх дитячої книжки значною мірою залежить від художника, видавництво мусило стати й стало справжнім організаційно-навчальним центром з питань книжкової графіки. «Веселка» завжди практикувала залучення до оформлення своїх книжок як видатних художників, народних майстрів, так і студентів.

Книжки «Веселки» відзначені сотнями дипломів і грамот, кількома високими міжнародними відзнаками («Золоте яблуко» у Братиславі за ілюстрації Володимира Голозубова до пісеньки «Два півники» і срібна медаль у Лейпцизі  за «Повість минулих літ», проілюстровану Георгієм Якутовичем). Шевченківськими лауреатами стали Георгій Якутович,  Олександр Івахненко (за двотомник «Поезії» Тараса Шевченка) і Микола Стороженко (за ілюстрування збірника «Українські народні казки»). А Миколі Пшінці, який понад сорок років був головним художником «Веселки» і проілюстрував чимало книжок (у тому числі індійські та грецькі міфи),  надали звання  «Народного художника».

Не дивно, що серед ілюстраторів «Веселки» десятки відомих імен. Варто відзначити роботи Сергія Артюшенка, Анатолія Базилевича, Анатолія Василенка, Володимира Голозубова, Ніни Денисової, Амброза Жуковського, Ірини Заруби, Оксани Здор, Софії Караффи-Корбут, Вікторії Ковальчук, Едуарда Колесова, Костя Лавра, В’ячеслава Легкобита, Василя Лопати, Георгія Малакова, Рафаеля Масаутова, Бориса Михайлова, Олени Михайлової-Родіної, Василя Перевальського, Олега Петренка-Заневського, Віктора Полтавця, Віктора Григор’єва і Кіри Полякової, Олександри Прахової, Марії Примаченко, Катерини Штанко і Олексія Штанка,  Тетяни Яблонської, Георгія і Сергія Якутовичів.

Попри участь у художньому оформленні вже широко відомих на той час митців, до роботи залучали й багатьох молодих обдарованих художників. Наприклад, завдяки праці над виданнями для дітей, стали знаними Ніна Денисова та Микола Стороженко.

Щорічно проводилися відкриті конкурси на найкраще художнє вирішення дитячої книги, у яких брали участь представники всіх поколінь.

Що сьогодні?

Незалежність розпочалася із друком забороненого у радянський час, а також перевиданнями знакових книжок минулих років. Так повість «Діамантовий перстень» Людмили Старицької-Черняхівської вперше видана 1993 року, через майже пів століття від смерті авторки, знаковою подією став вихід фототипічного перевидання антології «Акорди», упорядкованої Іваном Франком, що містила твори 88 поетів пошевченківської доби. Варто відзначити збірку Василя Стуса «Вікна в позапростір» з малюнками Опанаса Заливахи, упорядковану Юрієм Покальчуком і Дмитром Стусом, роман-міф Миколи Вінграновського «Северин Наливайко». Сергій Іванюк і Борис Тихонов упорядкували збірник «Двері в день», що повертав читачам блискучі зразки новелістики 20-х років, Валерій Шевчук і Юрій Хорунжий – антологію українського історичного оповідання «Дерево пам’яті». З маркою «Веселки» вийшли дитячі твори Івана Білика й Миколи Руденка, Івана Світличного й Олеся Бердника й Ліни Костенко, Ігоря й Ірини Калинців, Яреми Гояна, Анатолія Качана, Віктора Терена, Андрія Топачевського, Любові Загоровської, Мар’яни Ангелової.

Після незалежності «Веселка» випустила багато книжок на тему історії, зокрема «Історія України в народних думах і піснях» Григорєва-Нашого, «Історія України» Гната Хоткевича, «Оповідання про славне Військо Запорізьке Низове» Адріана Кащенка, «Галерея портретів» Миколи Костомарова, «Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орилика. 1710 рік», нарис Михайла Грушевського «Як жив український народ», «Із української старовини» Дмитра Яворницького та інших.

Серед новіших серій – «Гетьмани України», «Кошові Запорозької Січі», «Відродження», «Живиця», «Нашого цвіту по всьому світу», «Золоті ворота», «Ластовенятко», «Перша книжка генія», «Книжка-пісня», «Родинне коло». Загалом за роки незалежності «Веселка» випустила 1 тисячу назв тиражем 52 мільйони примірників.

1991 року «Веселка» заснувала власну нагороду – премію імені Олени Пчілки, яка присуджується авторам, перекладачам, редакторам, упорядникам дитячої літератури. 

2010-го року видавництву отримало статус національного, що стало безпрецедентним випадком в історії українського книговидання. І хоч зараз видавництво конкурує з десятками дитячих приватних видавництв, має значно менший штат і видавничі потужності, для багатьох читачів воно досі залишається улюбленим, а на його книжках виростають нові покоління українців.