Українське видавництво в Катеринославі – найвідоміше видавництво сходу країни

Заснування на тлі революцій, повстань і погромів

1917 року відбулися великі зміни в нашій країні. З приходом до влади Української Центральної Ради для українського народу були відкриті нові можливості, а саме вільно жити, будувати нову державу та самим вирішувати своє майбутнє. На хвилі революційних подій 1917 року в Катеринославі активно почали діяти організації різних політичних партій від крайньо лівих до правих, серед яких були і національні партії: українські, єврейські, польські.  В цей час відновлюється «Просвіта», засновуються «Українське учительське товариство», видавництва «Каменяр»,  «Слово», «Видавництво А. Кащенка». 

Стрімка зміна влади  (упродовж 1917––1920 років тільки в Катеринославі понад 10 разів змінювалася влада), погіршення економічного становища і господарська розруха, націоналізація при гетьманові Скоропадському, що змінилася большевицькою колективізацією, повстання і бойові дії в регіоні, і як наслідок – велика кількість зброї. Така політична і військова обстановка не сприяла широкій діяльності видавничої сфери в регіоні. Однак були видавництва, які спромоглися в таких складних умовах ефективно працювати, і серед них було «Українське видавництво в Катеринославі». 

Видавництво розташовувалося за адресою вул. Поліцейська, буд. Мізко, 59.  Очолив його Євген Вировий, громадський діяч та видавець, активний борець за незалежну Україну.  Вже у перший рік книги, випущені видавництвом, були швидко розпродані. Це додало сил і наснаги правлінню для подальшої роботи.

Каталог книг, виданих в Катеринославі (1916––початок 1918 років)

Серед 26 назв книг – 15 були для юних читачів, зокрема «Народні казки (зі збірника Івана Рудченка)», «Оповідання про дітей», переклади з італійської мови на українську здійснені Борисом, Марією та Настею Грінченками, це і «Малий писарь» Едмонло Де Амічіса, «Про італійського хлопця Маріо», «Про хлопця, що боровся з морем» тощо. Дитячі книжечки виходили в оформленні художника Миколи Погрібняка. 

Наступний 1918 рік теж був плідним, виходять твори Тараса Шевченка, Дмитра Дорошенка, Лесі Українки, Адріана Кащенка, Софії Русової, Дмитра Маміна-Сибіряка. 

Видавництво першим видало окремим виданням драматичну поему Лесі Українки «Бояриня».  За радянських часів твір не друкували. Так що видання 1918 року вважається бібліографічною рідкістю.

Успішна робота попередніх років дозволила видавництву у 1918 році придбати друкарню і відкрити книгарню під назвою «Україна», за адресою Озерний Проспект, Новогородські ряди, № 24. Тепер це стало місцем розташування видавництва.  

Військові дії кінця 1918 року завдали нищівного удару по діяльності видавництва, так під час нападу армії Нестора Махна на Катеринослав, згоріло майно, книжкові запаси, друкарня [4]. 

У цей період Нестор Махно підтримував більшовиків і почав бойові дії проти української армії. 27 грудня 1918 року почався штурм Катеринослава, остаточно місто було захоплено 30 грудня. Проте 31 грудня 1918 року частини армії УНР зуміли повернути місто, а махновці відступили, встигши завдати ударів по «книгарні «Україна», яка була зруйнована й вщент спалена. 

Тоді згоріла велика кількість книжок, в тому числі й цілком усе друге видання «Оповідання про славне військо Запорожське низове» Адріана Кащенка, яке розійшлось хіба в кількості одного – двох десятків» [5].   

Правління вирішило перенести роботу видавництва на Поділля.

Після налагодження роботи Правобережної філії в Кам’янці-Подільському Любов Біднова повернулася до Катеринослава і активно включилася в громадську роботу міста, зокрема у діяльність «Просвіти», «Учительського товариства», допомагала випуску українських книжкових та періодичних видань. Вона багато зробила також для дерусифікації народної освіти на Придніпров’ї.

У цей час натрапляємо на назву видавництва –– «Українське видавництво в Січеславі». «Українське учительське товариство» на чолі з Євгеном Вировим зініціювало до вживання нову назву міста –– Січеслав, яка в наступному набула поширення серед кіл національно свідомої української громадськості, але офіційно не була затверджена) [15]. 

Таким чином, упродовж 1919––1920 років книги виходили як «Українського видавництва в Січеславі», так і «Українського видавництва в Катеринославі».

Позики, донати і конфіскація паперу – як працювалося на Поділлі

З прийняттям незалежності України з’явився доступ до раніше засекречених радянською владою архівних документів (зокрема періоду Української революції), в тому числі і діяльності «Українського видавництва в Катеринославі», її Правобережної філії.

Архівні справи видавництва задокументували історію його роботи на Поділлі і зіграли ключову роль у передачі нинішньому поколінню правдивої інформації. Тож, маємо першоджерела щодо листування видавництва з українськими урядовими структурами; щодо поточної роботи, зокрема друку видань та планів на майбутнє, щодо очільника Правобережної філії тощо. 

Отже, згідно з архівними документами, навесні 1919 року було створено Правобережну філію «Українського видавництва у Катеринославі» у Вінниці, згодом її перенесли до Кам’янця-Подільського. Головою філії стала Любов Біднова, письменниця, громадська діячка, яка брала активну участь у її формуванні [6]. 

Відкриття Кам’янець-Подільського університету, 1918 рік

Але, як бачимо, один з архівних документів засвідчує, що сім’я Біднових деякий час була разом.

Найвідомішими членами Катеринославської «Просвіти» були Дмитро Яворницький, Антін Синявський, подружжя Дмитра та Наталії Дорошенків, Василя та Любові Біднових.

Організувати роботу на новому місці виявилося доволі складно, оскільки необхідно було знайти кошти для функціонування видавництва в Кам’янці, знайти приміщення, досягти згоди з авторами видань про друк їхніх книг, домовитися з друкарнями про виготовлення видань. Для залучення коштів Бюро Правобережної філії зверталося до різних організацій та українських інституцій, наприклад, у місцевій газеті «Новий шлях» вийшло звернення до мешканців із проханням стати пайовиками видавництва, внісши 100 карбованців [7]. 

У жовтні видавництво отримало 1 млн грн від Міністерства в якості довгострокової безвідсоткової позики [9]. 

Місяцем раніше, у вересні 1919 року, Правобережна філія одержала позичку від Міністерство Народної Освіти в розмірі 2 мільйонів гривень [10]. Завдяки організаторським здібностям та наполегливості Любові Біднової вдалося продовжити роботу видавництва.

Гроші, отримані від державних установ, були витрачені на друк творів українських класиків, наукову, навчальну, дитячу літературу, зокрема були видані історичні повісті Адріана Кащенка: «Запорожська слава», «На руїнах Січі», «Над Кодацьким порогом», «Славні побратими»; збірку Тараса Шевченка «Маленький кобзар»; праці Павла Клепатського, Дмитра Дорошенка, Михайла Федорова; для малечі – українські казочки. 

Але часті зміни влади та військові дії в роки революції унеможливлювали повноцінну роботу видавництва. Правобережна філія то працювала, то призупиняла свою роботу. Так, співробітники видавництва наголошували, що з червня до липня 1919 року не випущено жодної книжки через реквізицію українським урядом усіх друкарень і паперу для державних потреб, і вони вимушені були на певний час припинити діяльність [11]. 

Книги, видані Правобережною філією в Кам’янці-Подільському

Крім того, нестабільна економічна обстановка призводила до постійного здорожчання матеріалів для друку видань, що зрештою змусило видавництво знову звернутися до уряду УНР про допомогу. У своєму зверненні Бюро Правобережної філії повідомляло, що видавництво понад рік «провадить свою видавничу діяльність в Кам’янці і вже випустила понад два десятки різних потрібних для шкіл книжок. При цьому зазначаючи, що під час виготовлення книг ціни на папір та друк піднялися надзвичайно високо. Через те наші кошти, що були в готівці почали швидко зменшуватися, а тут ще й військова польська влада (польські війська тимчасово перебували на Поділлі, прагнучи відновлення Речі Посполитої у її колишніх кордонах) реквізувала 126 пудів нашого паперу і продала спекулянтам» [12]. 

Розуміючи важливість функціонування Правобережної філії, а саме у забезпеченні читачів книгами рідною мовою, уряд УНР 5 травня 1920 року виділив видавництву 800 000 гривень безвідсоткової позики для його подальшої роботи [13]. 

Надана позика допомогла у 1920 році видати роботи відомих українських науковців Олександра Аленича, Леоніда Білецького, Миколи Васильківського,  Павла Клепатського, Дмитра Дорошенка, Василя Біднова. 1920 року побачила світ невелика збірка українського поета, етнографа, фольклориста «Вибрані поезії Івана Манжури» накладом 5000 примірників, а також  казки та байки для малечі. Частина видань була надрукована у Ляйпцігу та Берліні це твори Адріана Кащенка, Дмитра Маміна-Сибіряка, Василя Корнієнка, казки для дітей, з навчальної літератури «Ярина: Українська граматка з читанкою». 

Розгорнувши свою роботу в Кам’янці, співробітники видавництва мали доволі амбітні плани щодо друку нових видань, зокрема у найближчому часі хотіли видати книги для молоді у перекладах із зарубіжних мов. Серед авторів були знані письменники Жюль Верн, Редьярд Кіплінг, Чарльз Діккенс, Альфонс Доде, Еліза Ожешко, Лев Толстой, Всеволод Гаршин, але намірам не вдалося здійснитися через економічні негаразди та військові дії.

Дбаючи про розповсюдження власних видань у різних регіонах України Правобережна філія направляла книжкову продукцію в українські книгарні, бібліотеки, так, наприклад у травні 1920 року видавництво передало бібліотеці Академії наук по одному примірнику своїх видань [14]. 

Каталог видань Правобережної філії

Книжки для людей із вадами зору, бестселери про Січ і дитячі казки

«Українське видавництво в Січеславі» спеціалізувалося на виданні художньої та дитячої літератури. Твори українських письменників призначалися для молоді. 

Неабияку увагу приділяло виданням для дітей, в «Дитячій бібліотеці» в серії «Народних байок і казок» вийшли відомі казочки «Сірко», «Сизокрилий орел», «Сорока-білобока», «Горобець – добрий молодець»; зарубіжних авторів твори Оскара Уайльда та Сельми Лагерлеф. 

З української літератури вийшли книги Адріана Кащенка, Тараса Шевченка, Валер’яна Підмогильного. 

1920 р. у серії «Красне письменство»  видавництво видало збірник «Твори. Т. 1»  молодого талановитого письменника Валер’яна Підмогильного, який складався з 9-ти оповідань.

1919 року вийшло понад 10 назв книг Адріана Кащенка, відомого письменника автора численних історичних творів про Запорізьку Січ. Сам митець уродженець Катеринославщини, родовід якого сягав часів Запорозької Січі і тому тема козацтва була йому близькою. До прикладу, оповідання «На руїнах Січі» витримало три перевидання. Адріан Кащенко розповідає про напад та руйнування Запорозької Січі московитами. Автор словами Івана Сірка говорить пророчі слова щодо долі України: «знайте ж: не відкупитися вам ані скарбами, ані землями! Не скарби й не землі потрібні цареві Петру, що послав на вас велике військо! Земель у нього — безмежний обшир… Не треба йому і скарбів. Воля ваша йому очі коле… і по неї послав він те велике військо!» Письменник вірив, що Україна буде великою і сильною державою.

Цікаві, написані зрозумілою для українців рідною мовою твори письменника мали великий попит і дуже швидко розкуповувалися. Відтак видавництву доводилося їх знову видавати і 2-м і 3-м та й 4-м виданням. 

Своєрідним підсумком багаторічної праці митця став твір з історії українського козацтва — «Оповідання про славне Військо Запорожське Низове». 1919 року вийшло 3-тє видання (замість втраченого у 1918 році 2-го). Книга охоплювала широкий спектр подій: зародження козаччини, боротьба за визволення України, права й вольності козаків за часів різних гетьманів, занепад війська запорозького та руйнування Січі. Книга мала малюнки, карти та плани. До роботи над книгою був залучений незмінний художник видавництва, чудовий ілюстратор Микола Погрібняк. Його малюнки із зображенням отаманів Сірка Мороза, а також історичних битв стали гарним доповненням до твору. 

Того ж року був виданий доволі рідкісний підручник «Букварь для глухонімих дітей: Перший рік навчання» В. Кошика. Це, мабуть, єдиний навчальний посібник тих часів присвячений дітям з особливими потребами. 

Завдяки ефективній роботі видавництва упродовж 1919 року побачило світ понад 30 назв книг. 

Крім книжкових видань «Українське видавництво в Січеславі» видало два номери літературно-наукового і педагогічного збірника «Січ», заснованого українським літературознавцем Петром Єфремовим. В збірнику публікували художні твори тогочасних прозаїків, поетів, літературознавчі та педагогічні статті та огляди книговидавничої справи.

Натомість паперова криза, багато відсоткове здорожчання матеріалів для друку видань, брак поліграфічної техніки змусили видавництво частину книг виготовляти у Відні – це твори Адріана Кащенка, Василя Корнієнка, Дмитра Маміна-Сибіряка.

Прийшовши до влади, більшовики швидкими темпами монополізували видавничу сферу, ухваливши низку відповідних декретів та постанов. Відтак найбільше видавництво регіону було націоналізоване. 

Деякий час «Українське видавництво в Катеринославі» діяло за кордоном, продовжуючи друкувати українські книги, зокрема були видані «Кобзарь» Тараса Шевченка (1921), «Короткий курс історії України» Дмитра Дорошенка (1923), «Українська граматика для самонавчання» Модеста Левицького (1923), а також твори Адріана Кащенка, Ольги Рогової; словники, науково-популярні видання. 

PS: ПРО ДОЛЮ ЗАСНОВНИКІВ

Після націоналізації видавництва Любов Біднова працювала вчителькою і доглядала стареньку матір. Мабуть, саме через це вона не змогла поїхати разом з чоловіком та старшим сином Арсеном за кордон восени 1920 року. 

Покинувши Україну, Василь Біднов з сином спочатку перебували в Польщі у таборі для інтернованих, потім була Прага (де трагічно загинув Арсен). Біднов тяжко переживав розлуку з рідними і мріяв повернутися. Але бажанню не вдалося втілитися в життя.

1928 року Василя Біднова запросили до Польщі, викладати історію церкви у Варшавському університеті, де він і пропрацював до своєї смерті у 1935 році.

Любов Біднову 1929 року радянська влада заарештувала у справі «Спілки визволення України». За рішенням суду вона отримала три роки позбавлення волі (умовно). Після вироку влаштуватися на роботу за фахом було неможливо. Після смерті матері Біднова разом з сином Леонідом виїхали у Підмосков’я, де було безпечніше, жили в Раменському, проте це не убезпечило сина від участі в Другій світовій війні, де і загинув 1945 року. Подальша доля і дата смерті Біднової невідомі.

Засновник видавництва Євген Вировий емігрував 1919 року до Праги, де продовжував займатися видавничою діяльністю. Сформував і очолив Український громадський видавничий фонд у Празі. Упродовж 1923-1932 років було видано близько 40 видань, у більшості наукових.

На думку деяких дослідників, він був членом Організації українських націоналістів. І саме тому у травні 1945 року, під час спроби його арешту радянськими спецслужбами, Вировий трагічно загинув викинувшись з вікна. 

РPS: про значення

У підсумку можна зазначити, що після того, як УЦР скасувала цензуру і надала змогу вільно дихати українській культурі, вітчизняні видавничі осередки розпочали широкомасштабний друк книг рідною мовою. Серед них було і  «Українське видавництво в Катеринославі», яке внесло значний доробок у друк та розповсюдження української книги на терені нашої держави. Упродовж 1917––1920 років видавництво стало найбільшим та найпродуктивнішим видавничим осередком регіону.

При фінансовій підтримці урядових інституцій йому вдалося видати понад 100 назв книг різного тематичного спрямування і особливо велику кількість видань було надруковано для молоді. Можна з впевненістю сказати, що воно стало форпостом національної книги на сході країни, тим самим сприяючи піднесенню свідомості нашого народу та консолідації української нації.

Праця співробітників видавництва у випуску україномовної літератури за своєю значущістю переросла регіональні рамки, ставши подією загальнодержавного рівня.

Нині більшість видань «Українського видавництва в Катеринославі» зберігається у фондах Державної наукової установи «Книжкова палата України імені Івана Федорова», Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого, Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського. Низка видань оцифрована і доступна широкому загалу читачів.